Читати книгу - "Темна Академія-4, Марина Сніжна"

ГЛАВА 5

До кімнати в гуртожитку я ледве дійшла і одразу ж впала на ліжко. Сил не було навіть для того, щоб сходити в душову. Лежала пластом і намагалася менше рухатися, щоб не напружувати і так нестерпно ниючі м’язи. Цікаво, чи я сьогодні взагалі зможу змусити себе встати? Через двадцять хвилин мають прийти друзі, щоб привести себе до ладу і вирушити на обід. Не хотілося, щоб мене побачили у такому стані. Але мабуть, сила волі остаточно мене залишила. Там, у залі для занять, який я подумки охрестила «кімнатою тортур».

Навіть не помітила, як минули ці двадцять хвилин. Почувши за дверима голоси та шум, зрозуміла, що повернулися й інші адепти.

Спробувала бодай поворухнутися і від болі ледь не знепритомніла. Те, що мені зараз необхідно – це допомога цілителя. Інакше навряд чи я сьогодні не те, що піду на теоретичні заняття, а й на роботу.

Члени моєї п’ятірки завмерли, увійшовши до кімнати. Витріщилися на мене з неприхованим співчуттям і цікавістю.

– Гей, ти чого тут лежиш? – першою «відмерла» Шейріс, кидаючись до мене.

У відповідь я простогнала:

– Краще не питай!

– Гхм, нічого собі тебе декан заїздив, – не втримався від двозначної репліки Лоран, з гмиканням проходячи в кімнату. – Мабуть, Кайла наостанок його не надто задовольнила.

– Лоране, ну ти і сволота... – мляво сказала я.

Зараз навіть обуритися нормально не виходило.

– Не звертай на нього уваги, – відреагувала за мене Шейріс. – І взагалі, Лоране, це тобі явно чогось бракує, раз у тебе всі думки зводяться до цієї теми.

Я видала слабкий смішок і одразу ж скривилася від болю.

– Так що ви з деканом робили? – підскакуючи до мене, запитала подруга, з цікавістю оглядаючи моє нерухоме тіло.

– Знаєте, даремно ми вважали, що лорд Фармін, майстер Лорн і майстер Кулак – звірі, – у відповідь зітхнула я. – Порівняно з деканом вони дбайливі матусі.

– Ну, я б так не сказав, – посміхнувся Лоран, дістаючи речі для купання з шафи. – Майстер Лорн мене теж добре ганяє на індивідуальних заняттях.

– Судячи з того, що ти приходиш з них не в такому стані, як Летті, не так вже й добре, – втрутився Крістор, вирішивши прийняти мій бік.

– Ну, я ж не людське дівчисько, – парирував чорноокий. – Знала, куди йшла, коли обирала військовий факультет.

Схоже, співчуття від нього точно не дочекаєшся. Хоча я й не розраховувала, власне.

– Хлопці, хтось може дотягти мене до лазарету? – жалісно запитала я, розуміючи, що це найкращий вихід із ситуації.

Інакше повторення сьогоднішніх знущань, які чекають і завтра, точно не переживу.

– Оце без мене! – негайно відповів Лоран. – Тягати на руках нову пасію декана по всій Темній Академії? Я ще жити хочу!

– Лоране! – цього разу я настільки обурилася, що навіть голову змогла відірвати від подушки.

– Знаю, я сволота, – всміхнувся він. – Ти вже казала.

– Давай, я тебе донесу, – запропонував Крістор.

Ми всі перезирнулися і, не змовляючись, пирснули зі сміху. Чорноокий і тут не втримався від їдкого зауваження:

– Ага, їй для повного щастя не вистачає ще травм при падінні! Опудало, ти і себе не завжди донести можеш. На рівному місці спотикаєшся.

Крістор ображено засопів і тепер і на мене подивився не дуже приязно. Я навіть засоромилася, що теж посміялася з нього. Все-таки хотів щиро допомогти бідолаха. Едвін вже відкрив рота, мабуть, щоб теж запропонувати свої послуги, коли Лоран перервав його підкреслено-незадоволеним тоном:

– Гаразд, віднесу тебе, недолуга. Тільки спочатку піду ополоснуся.

Я б, звичайно, обрала Едвіна, але вирішила, що краще прикушу язика. З мстивого дроу станеться ще й напіворка відмовити мені допомагати. А вплив Лорана на кузена, як і раніше, залишався величезним. Варто було чорноокому слово сказати, і Едвін мало не збивався з ніг, поспішаючи виконати доручення.

Подивилася на рудого, який теж попрямував за приладдям для душа, і подумала про те, що все-таки Шейріс буде краще з ним. Принаймні, у Крістора на першому місці вона, а не любий братик.

Поки хлопці перебували в душовій, Шейріс, як і очікувалося, засипала мене запитаннями про те, чим ми займалися з деканом. Довелося сказати напівправду, щоб не викликати підозр. Мені і самій хотілося поділитися з подругою всім, але я розуміла, що цим наражу її на небезпеку. Поки вона нічого до пуття не знає, може залишатися осторонь моїх проблем. Ех, як би я хотіла теж залишитися осторонь…

– Він мене заганяв на тренуванні, – сказала я. – Створював ілюзії і змушував битися з десятками невпокійних. Потім ми відпрацьовували прийоми із мечем. А завтра мені доведеться о шостій ранку знову йти на тренування. І це крім звичайних занять!

– Летті, так це ж чудово! – у Шейріс навіть очі заблищали. Так, схоже, не тій особі я вирішила поскаржитися! Для подруги чим більше фізичних навантажень, тим краще. Не сумніваюся, що вона з радістю помінялася б зі мною місцями. – Він тебе так натренує, що ти ще всіх нас перевершиш!