Читати книгу - "Вибране, Гарегін Нжде"

1918, травень

У переддень незалежности Вірменії, командував боями за Аладжу, зробив можливим відхід вірменських полків через Ерзурум, Сарикамиш, Карс до Александрополя

1918, 24 травня

Взяв ініціативу та привів до ладу лінію фронту, надихнув та повів за собою вірменські сили в бій за Каракілісу. Був поранений і представлений до найвищої відзнаки

1918, 30 листопада

Згідно розпорядження уряду Республіки Вірменія призначений місцевим комісаром Нахіджевану

1918, 20 грудня

Допоміг вірменським військам при відступі до Арарату (Давалу). Перехопив ініціативу в бою та врятував 4-ий полк вірменської армії. Придушив турецьке повстання у Веді. За виняткову відвагу нагороджений орденом Володимира 3-го ступеня

1919, лютий – серпень

Служив у вірменській армії та приймав участь у різних битвах

1919, 30 березня – 5 серпня

Був командиром полку Ґарні

1919, 5 серпня

Згідно наказу Військового міністерства присвоєно звання капітана

1919, 4 вересня

За клопотанням ВРФ і за власним проханням уряд Республіки Вірменія відправив його, разом із Ґазаром Кочарйаном, до Занґезуру, в Ґохтан. Нжде прибув у Занґезур із групою чисельністю 180 бійців озброєних багнетами

1919, перша половина вересня

За запитом занґезурської місцевої влади, капітан Нжде взяв на себе загальне командування Капаном, Аревіком і Ґохтаном (разом вони звуться Капарґохт), а також південно-східним фронтом Сюніку

1919, жовтень

Заснував “давітбековий заповіт”, воєнним гаслом якого було “За батьківщину, як Давіт Бек!”

1920, 19 січня

Поки занґезурські війська були задіяні в Шарурських операціях, повів полки й успішно атакував висоти, що були окуповані турками, звільнивши таким чином дорогу на Ґоріс-Капан

1920, 14 лютого

Головнокомандувач занґезурськими силами генерал Ґазаров підвищив Нжде у званні до підполковника і в той же час просив уряд Республіки Вірменія підвищити його до полковника

1920, 9–21 березня

Початок другої кампанії за порятунок Ґохтану. Всі вірменські села в Ґохтані за винятком Дастаку були звільнені

1920, 25 березня

Кур’єри принесли два листи в Ґохтан із терміновими проханнями допомогти захистити Капарґохт від атак спільних турецько-татарських і більшовицьких сил. Нжде відклав звільнення Аґулісу й Ордубаду (Ордуару) та негайно повернувся в Капан

1920, 1–13 квітня

Штурм. Почавши із Зейви, Нжде відкинув ворога з висот Хартіз і Сусан, звільнив каньйон Воротан від турецько-татарських окупантів

1920, 13 квітня

Звільнено район Чавндур (Бартаґ)

1919, грудень – 1920, квітень

Здобув блискучі перемоги в Охчі, Ґехвадзорі, Шурнусі, Чавндурі та в інших місцях, які перейшли під його особисте командування

1920, квітень – травень

За рішенням уряду Республіки Вірменія підвищений у званні до полковника

1920, 25 серпня

Призначений “диктатором-командувачем” військ у Капані, Ґенвазі, Ґохтані та Баґаберді

1920, 6 вересня – 21 листопада

Продовжив звільнення Занґезуру від села Калер і решту регіону, що була під контролем більшовиків і турко-татар. Цілі загони 11-ої Червоної армії були знищені, багатьох або вбили, або взяли в полон

1920, 25 грудня

На Першому Конгресі в Татеві Сюнік проголошений “самоврядним”, але Занґезур таким проголошений тимчасово. Конгрес запросив Нжде стати “спарапетом (генералом) Сюніку” й довірив йому очолити самооборону

1921, 25 січня

У “відкритому листі” до командувача Червоною Армією Нжде вимагав від радянської влади випустити однопартійців і відомих людей з єреванської тюрми, очистити вірменські землі від кемалістських загарбників та припинити підривну діяльність серед вірмен Занґезуру

1921, 2–5 лютого

Радянські органи влади запропонували Нжде проголосити радянську владу в Сюніку та взяти на себе командування 11-ю армією

1921, 15–17 лютого

Занґезурські сили під командуванням Япона звільнили від більшовиків Вайоц Дзор та возз’єднали його із Сюніком; Нжде завдав поразки ворогу, що атакував Аревік, та взяв у полон татар в Барґушаті

1921, 21 лютого

Пояс Нжде, який він носив як символ високого титулу спарапета, і національний триколор були освячені в церкві святого Григорія Просвітителя в Ґорісі. Уряд Сюніку від імені народу передав у руки спарапету триколор Вільного Сюніку, а також політичну долю Занґезуру-Капарґохту

1921, 28 лютого – 8 березня

Теван, Дізак і більша частина Арцаху були звільнені та приєднані до Гірської Вірменії (Лерна Хайастан) за підтримки Тер-Петросйана, який був присланий на допомогу Нжде

1921, 26 квітня

На Другому Конгресі в Татеві була проголошена Республіка Гірська Вірменія; Нжде підвищений до звання генерала, нагороджений Залізним Орденом Хуступського Орла та був обраний прем’єр-міністром Гірської Вірменії, міністром закордонних справ і міністром воєнних справ

1921

У Ґорісі видав буклет із назвою “Хуступські заклики” – збірку своїх наказів, які віддавав солдатам

1921, 31 травня – 1 червня

На спільній сесії Комітету Порятунку Батьківщини та Республіки Гірська Вірменія, що пройшла 1 червня, Гірська Вірменія була проголошена Вірменією. Врацйан був обраний прем’єр-міністром, а Нжде – міністром воєнних справ

1921, 7 червня

Звернувся до керівництва Радянської Вірменії з пропозицією свого виходу із Сюніку за умови, що Гірська Вірменія (Занґезур, Нагірний Карабах, Ґохтан) стане частиною Радянської Вірменії

1921, 9 липня

Невдовзі після публікації в пресі офіційної заяви Революційного Комітету Вірменії про те, що Гірська Вірменія залишиться частиною Вірменії та після запевнення в тому, що Занґезур буде частиною Радянської Вірменії, Нжде перейшов річку Аракс і став біженцем у Мужамбарі, згодом у Табрізі в Ірані

1921, 24 липня – вересень

У Табрізі постав перед судом ВРФ, був звинувачений у здачі Сюніку більшовикам і виключений з ВРФ

1922

Зумів дістатися через Константинополь до Софії, де жив на вулиці Царя Бориса, 92

1923, 7 квітня – 19 травня

Конференція ВРФ у Відні

1924, 17 листопада – 1925, 17 січня

На 10-му загальному з’їзді ВРФ Нжде був поновлений у партії

1925

Обраний членом Центрального Комітету ВРФ на Балканах

1926

ВРФ у Болгарії розкололася між Нжде і прихильниками Бюра

1926, 1941, 1943

Нжде відвідував Румунію

1929

Публікація в Бейруті “Відкритого листа до вірменської інтелігенції”

1932, кінець року

Перед від’їздом до Вірменії два місяці залишався в Парижі, брав участь у загальному з’їзді ВРФ

1933, 14 січня

Заснував у США Національний заповіт (Цегакрон)

1933, 16 січня

Головував на Першому конгресі Національного заповіту

1933, початок року – 1934, вересень

Стає джерелом натхнення й сили для комітетів ВРФ у США. Бере участь в 41-му з’їзді ВРФ Американського регіону

1935

Одружується з Епіме Сакіасйан

1937

Налагоджує через