read-books.club » Детективи » Лихе око 📚 - Українською

Читати книгу - "Лихе око"

225
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Лихе око" автора Андрій Кокотюха. Жанр книги: Детективи / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 15 16
Перейти на сторінку:
не певен. Чи розумів наслідки свого вчинку? Чудово розумів, не сперечайся. А на такі кроки йдуть, мости спалюють лише в одному випадку: коли мають подушку безпеки. Фінансову, маю на увазі.

– Або – коли нервово виснажені й погано себе контролюють, – заперечила Лора. – Зі слів дружини, Граф у своєму віці має серйозні проблеми з цим ділом, – вона постукала нігтем по склянці. – Додай веселе життя, влаштоване Вірою Леонідівною. Причому, Гайдуче, на рівному місці. Ця жінка ненавидить, як видається, увесь світ довкола себе. Вадим потрапив під роздачу, виявився слабкою ланкою. Є психологічний момент. Не раціональний, згодна. Проте більш очевидний, ніж твоя теорія всесвітньої змови проти банку «Омега».

– Теорія не моя, – нагадав Данило. – І вона справді має більше раціонального. Нагадаю вкотре: скандал довкола «Омеги» розгорівся й не згасає. Вигідний він передусім «Кредитному», головному на теперішній час конкуренту. Розганяють тему підконтрольні ворогам ресурси. Думаєш, випадково там, на місці, опинилася людина з камерою?

– Камери є в усіх телефонах.

– Але серед глядачів, котрі знімали, міг бути той, хто чекав на ганебне видовище. Плюс винуватець зник, не залишивши адреси. І твоє доречне припущення про змову з дружиною… Ось чому ти залишаєшся.

– Шукати зниклого охоронця?

– Його треба знайти й допитати. – Лора впізнала цей тон. – Не дивися так на мене. Знаю, тобі не подобаються деякі мої методи. Навіть вважаєш їх огидними, і я готовий визнати твою правоту. Тим паче прошу тебе активно підключитися. Витягни з нори, де б той тип не сидів. Поговори сама, випатрай, переконай розказати правду. Пообіцяй, що йому нічого не буде, навіть може не повертати отримані за свою акцію гроші. Захист від замовників та й просто людей із «Кредитного» я особисто йому ґарантую.

– Припустімо. А якщо ви всі помиляєтеся і змови немає?

– Версію треба перевірити. Помиляємося – дуже добре, проблема швидше вирішиться. Бо залагодити наслідки чужої дурості завжди простіше, ніж наслідки наперед продуманих воєнних дій. І таке ще. – Він поліз по гаманець. – Сама розумієш, поліція не шукатиме Вадима Графа офіційно. Підстав немає. Звісно, їх легко організувати. Заявити, що він банк обікрав. Чи інше придумати. Хочеш – я питання вирішу. Відразу додому поїдемо.

Замість відповіді Лора встала з-за стола, пішла на вихід, одягаючи на ходу пальто.

Бутерброд зі шматочком сьомги так і лишився на тарілці.

9

Третій поверх новобудови, вікна виходили на такі самі будинки – це був житловий комплекс.

У розпорядженні гостей були дві кімнати, обставлені з необхідним мінімалізмом. У меншій – широке ліжко й порожня вбудована шафа з розсувними дзеркальними дверцятами. У більшій – м’який куточок, два крісла, така сама шафа й телевізійна панель на стіні. Тут не жили, повіяло казенною готельною пусткою, Лора глибше засунула руки в кишені.

– Тут троє не ляжуть.

– Тут взвод ляже, – Гайдук обвів рукою приміщення.

– На підлозі, рядком, – погодилася Кочубей. – Мене зараз цікавить, як ви тут розміститесь із Соколом. Чи для тебе ще одні апартаменти є, окремі?

Замість відповіді Богдан рішуче взявся за одне крісло, перетягнув його з гуркотом до протилежної стіни. Навпроти примостив друге, і аж тепер Лора помітила: вони обидва розкладаються. Сокіл за три хвилини намостив вузеньке, але все ж окреме ложе.

– Бач? – кивнув шеф. – Не все так погано. Помістимося. Умови не найгірші.

– Ага. Якщо забути, Даниле Семеновичу, що у нас у всіх нема, скажемо так, змінного одягу. Окремо завважу на ваші улюблені сорочки.

– Житомир – цивілізоване місце. Тут магазини в цей час іще працюють. Асортимент, повір мені, не гірший за звичний тобі київський. Поїдемо і все купимо. До речі, я б про нормальну вечерю подумав.

– Що для тебе нормально? – Лора вперше за час роботи під керівництвом Гайдука опинилася з ним у відрядженні.

– Замовимо китайську їжу. Або піцу. – На цьому слові Сокіл пожвавився. – Або те й те. Уперед, колеги, бо вже глибоко по сьомій, виспатися не завадить. Лягти треба раніше.

– Богдан хропе, – бовкнула Лора. – Я завжди з іншої кімнати це чую. А тобі доведеться з цим спати.

– Хропеш? – Гайдук зиркнув на Сокола.

Той кивнув раз, для певності – ще раз. Визнав це з такою гідністю, мовби хропіння було чеснотою, якою він пишався. Гайдук картинно розвів руками.

– Згадаю молодість. Я, коли вчився, жив у гуртожитку з одним таким у кімнаті. Водою з чайника поливали серед ночі – не допомагало. І не виженеш, бо нормальний пацан був. Зараз начальник районного управління, – додав навіщось. – Усе, народе, по конях.

У супермаркеті трійця розбрелася. Лорі аж ніяк не подобалося купувати білизну та інші потрібні для ночівлі поза домом жіночі дрібнички в присутності хай колег по роботі, та все одно – сторонніх чоловіків. Коли зустрілися нарешті біля входу, Гайдук тримав пакет, у якому проглядалися дві запаковані сорочки, причандалля для гоління й чоловічі парфуми. Богдан Соколовський розжився іншими трофеями – пляшкою віскі, бо все одно витрати за відрядження брав із корпоративної картки, та упаковкою сосисок. Шеф не заперечував, і вони все одно знайшли заклад із китайською кухнею. З собою взяли по порції локшини з яловичиною та морепродуктами, спецбажання Сокола, і дві порції салату з водоростей – Сокіл такого не їв.

Вечір повільно перетік у ніч. Із чоловіками Лора довго не сиділа. По-перше, вони випивали, чим пробуджували її далеко-далеко захованих та пригнічених демонів. По-друге, справді відчула шалену втому, тож першою пішла в душ. Там з’ясувалося: рушників лише два, великий і менший. Не думаючи довго, Кочубей привласнила більший собі, справедливо розсудивши: Гайдук їх сюди затягнув – хай тепер дає собі раду.

Побажавши чоловікам доброї ночі, Лора щільно причинила двері в спальню, щоб не чути шефового бубоніння – так проходило їхнє спілкування зі скупим на слова Соколом. Трохи подумавши, вимкнула телефон. Залазила під ковдру з острахом, звичним своїм станом майже кожної ночі. Вона щоразу боялася не заснути або провалитися в сон на кілька годин, прокинутися серед ночі й крутитися в ліжку до ранку, ганяючи від себе інших, нахабніших демонів, породжених хронічним безсонням. Коли відчай перемагав, ковтала для страховки снодійне, щоразу не без підстав боячись підсісти на ліки, як свого часу – на алкоголь. Проте тут не мала таблеток під рукою, тож довелося віддатися на добру волю випадку.

Погані прогнози справдилися: засинала довго.

Коли нарешті вдалося, уві сні до неї прийшла Віра Домонтович. Щось говорила, і Лора не могла розібрати слів, лиш характерне гаркаве деренчання. Та коли вона витріщила свої лихі бездонні колючі очі, то Лора прокинулася з криком, сіла на ліжку й сиділа так хтозна-скільки, обхопивши руками зігнуті в колінах ноги. Слухала рівне хропіння, погано приглушене дверима, намагалася

1 ... 15 16
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лихе око», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лихе око"