Читати книгу - "Король Лір, Вільям Шекспір"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
І в злиднях має радощі якісь.
Не дай людині більше, ніж їй треба,-
І ти її з твариною зрівняєш.
Ти - пані. Ну хіба ж ти для тепла
Убори носиш пишні та розкішні?
Навіщо, кажеш? О, чого ж мені
Тепер просити в неба, крім покари?
Ви немощного бачите, боги,
Нещасного, окривдженого діда -
Що ж! Як озлили в дочок ви серця
Супроти батька - батькові не дайте
Безсилля нерозумного, вогнем
Пойміть йому його старечу душу!
О! Хай ці сльози, ця жіноча зброя
Обличчя чоловічого не росить!
Відьми! Відьми! Я так на вас помщусь,
Що цілий світ… Так, світ я потрясу
Нечуваним, невиданим ще жахом!
Плачу ви ждете? Не заплачу я!
Є плакати причина, та це серце
На сто скалок розіб’ється раніше,
Ніж я заплачу... Блазню! Божевілля
Тут, над чолом!
Лір, Глостер, Кент і блазень виходять.
Корнуел
Ходім, надходить буря.
Регана
Цей дім малий: він короля не вмістить
Із челяддю.
Гонерілья
Його безумство власне
Позбавило його притулку!
Регана
Що ж,
Його б я радо прийняла у себе,
Якби не почет.
Гонерілья
Так і я. Де Глостер?
Входить Глостер.
Корнуел
Старого він провів - і повернувся.
Глостер
Король в велике пересердя впав.
Корнуел
Куди він їде?
Глостер
Він велів зібратись
Всім у дорогу, а куди - не знаю.
Корнуел
Хай чинить, що намислив.
Гонерілья
Я прошу,
Щоб не вмовляли ви його зостатись.
Глостер
Ох! Ніч надходить, вітер крижаний
Лютішає... Ні кущика кругом...
Регана
О сер! Упертим людям придається
Тяжка наука. Браму зачиніть...
Свавільці, що його становлять почет,
На зле його підбити можуть легко,
І треба берегтися.
Корнуел
Правда це.
Регана слушно радить. Зачиніть
Ворота, сер. Яка ж бо ніч іде!
Тікаймо швидше від грози страшної.
Виходять.
ДІЯ ТРЕТЯ
СЦЕНА 1
Степ.
Буря з громом та блискавкою.
Входять Кент і дворянин, зустрічаються.
Кент
Гей, хто це тут, опріч негоди злої?
Дворянин
Той, хто у серці має злу негоду.
Кент
А, знаю. Де король?
Дворянин
Супроти бурі
Він бореться і вітер молить хижий,
Щоб той здмухнув у море суходіл
Чи хвилями пойняв страшними землю.
Волосся сиве він в одчаї рве,
А буревію по́риви шалені
Підхоплюють волосся й розвівають.
Він хоче,- він, мала земна людина,-
Перемогти ворожий дощ і вітер.
Під ніч таку, коли голодний вовк
І лев з ведмедем дбають лиш про те,
Щоб зберегти сухою власну шкуру,
З невкритою він бродить головою
І сам себе стихіям віддає.
Кент
А хто ж із ним?
Дворянин
Нікого, тільки блазень,
Що жартами образи хоче збути,
Які у саме серце той дістав.
Кент
Сер, ви мені відомі, і тому
Наважуся я речі сповістити
Важливі. Розбрат виник потайний,
Незгоди обопільні зайнялися
Між Олбені та Корнуелом, знайте.
У них є слуги - в кого ж їх нема
Серед людей, що трони посідають? -
Ті слуги, як на правду говорити,
Вивідачі французькі. Через них
Усе відоме Франції, що в нашій
Державі діється,- і ворожнеча,
Та чвари серед герцогів, і те,
Як короля загнуздано старого,
І джерело, з якого все те плине.
Я певно знаю - з Франції війська
Ідуть на землю роздрібнілу нашу.
Їм наша необачність у пригоді.
Уже в британських гаванях вони
Ладні підняти прапор свій одверто.
Коли мені ви вірите, спішіть
До Дувра: там ви знайдете людей,
Що вдячні будуть за правдиві вісті
Про лихо, що спіткало короля,-
Нечуване, аж серце з болю рветься,-
Я, шляхтич родом, звичаєм і кров’ю,
Вам без вагання доручаю це.
Дворянин
Ще слід би де об чім поговорити.
Кент
Не треба. Щоб упевнитися в тім,
Що більше щось являю я собою,
Ніж видаюсь,- розкрийте цей гаман
І те візьміть, що сховане у ньому.
Побачивши Корделію (а знайте,
Побачите її ви), покажіть
Цей перстень, і вона вам певно скаже,
Хто є той невідомий чоловік.
Що з вами розмовляє.
Грім.
Ну, та й буря!
Піду шукати короля.
Дворянин
Подайте
Правицю вашу. Ви сказали все?
Кент
Так, мало слів, зате ваги в них стільки,
Що переважать, може, всі слова.
Хто короля із нас зустріне першим -
Хай іншому подасть негайно голос.
Розходяться в різні боки.
СЦЕНА 2
Інша частина степу.
Буря триває.
Входять Лір та блазень.
Лір
Дміть, вітри, хай полопаються щоки!
Шалійте! Дміть! Ви, струмені кипучі,
Залийте ураганами всі башти,
Шпилі на вежах наших затопіть!
Ви, вогняні сірчані блискавиці,
Провісниці ударів, що ламають
Дуби в лісах, огнем своїм паліть
Старечу, сиву голову мою!
Разючий громе, землю розчави,
Розбий нікчемні виліпки природи
І сім’я те по вітру розметай,
З якого люди родяться невдячні!
Блазень
Ага, кумцю, свячена водичка
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Король Лір, Вільям Шекспір», після закриття браузера.