Читати книгу - "Марні зусилля кохання, Вільям Шекспір"

Без неї тьма весь світ би полонила!

Принадно так, що жодний не згаса,

Всі барви на обличчі в неї злиті,

Така довершена її краса,

Що годі більшу велич уявити.

О, дайте цвіт велеречивих уст!

Ні, геть риторику! Хто хвалить всує?

Лише торгаш, який в тім бачить глузд,-

Хвала їй зайва, бо її плямує.

Пустельник, що зігнувсь від сотні зим,

Півсотні скине, як їй в очі гляне.

Краса ж вертає молодість старим,

Цвіте ж і костур, як весна настане.

Мов сонце, блиск вона несе всьому.

Король

Чорнішої тобі знайти не вдасться.

Бірон

Хай чорна, як ебен! Коли візьму

Я за жону її, це буде щастя.

Хто до присяги приведе мене?

Де біблія? Клянуся - не вродлива

Та, що з лиця світліша й не сяйне

Ось так очима темними, як слива.

Король

О, парадокс! Таж чорне - пекла знак.

В’язниця чорна й ніч по дневі зблідлім,

Краса,- це світло, що жадає всяк.

Бірон

Чорти спокусять швидше тих, що в світлім.

Якщо ж у траурі її чоло,

То це тому, що в інших дам волосся

Чуже й фарбоване на гріх і зло;

Вона все зробить, щоб гарніш вилося.

І перемінить моду наших днів,-

Рум’янцем ще вважаються рум’яна,

Але рум’яні, щоб їх світ цінив.

Чорнитись будуть, як моя кохана.

Дюмен

Такий, як в неї, в сажотруса лоб.

Лонгвіль

За нею в вугляра лице розквітло.

Король

Таж чорне хвалить тільки ефіоп.

Дюмен

Уже не треба свіч, бо тьма - це світло.

Бірон

Ба! Навіть дощ лякає ваших дам,-

Рум’яна змиє, звісні їх тривоги.

Король

Не вадить вашій, відповім я вам,

Піти під дощ і вмитися хоч трохи.

Бірон

Її звеличу й на суді страшнім!

Король

І чорта настрашить твоя чорнява.

Дюмен

Хто високо заноситься з низьким?

Лонгвіль

(показує на свій чобіт)

Обличчя в неї - як моя халява.

Бірон

Коли б ти вимостив очима шлях,

То і тоді б він був її не гідний.

Дюмен

Тьху! Піде так вона по тих очах,

І все, що вище ніг, їм буде видно.

Король

Пусте! Любов нас узяла в полон.

Бірон

Виходить, власну клятву ми зламали.

Король

Облишмо спірку! Доведе Бірон,

Що ми законно чиним, як жадали.

Дюмен

І дійсно, виправдай як-небудь гріх.

Лонгвіль

Знайди підставу ту, що ясність вносить,

Крутійство, щоб чортів скрутити всіх.

Дюмен

Дай приклади якісь.

Бірон

Їх більш, ніж досить.

Тож слухайте, сподвижники в любові!

У чому поклялися ми спочатку?

Постити, вчитись, уникать жінок.

Але ж це означає - зрадить юність.

І як же вам постити? Юні шлунки

Від стриманості в їжі заболять.

А давши клятву вчитися, панове,

Ми з вами справжньої зреклися книги:

Чи можна вічно споглядать і вчитись?

Як можете, королю, й ви, сеньйори,

Знайти високу суть життя і вчення

Без ясності жіночої краси?

З очей жіночих цю доктрину взяв я:

Вони - це академії та книги,

І в них вогонь іскриться Прометеїв. 61

Адже сидіння вічне за книжками

Скує нам дух і кров захолодить

Так, як натуга і нестримний рух

В путі ослаблюють мандрівцю м’язи.

Отож, зарікшись на лице жіноче

Дивитись, ви зреклись очей своїх,

Зреклись того, у чім клялись,- науки.

Чи в світі є мудрець, який краси

Навчає ліпше від очей жіночих?

Наука - це придаток до людини,

І там, де ми, там буде й наша вченість.

Якщо ми в очі дивимось жінкам,

То чи не бачим наше в них знання?

Ми присягли навчатися, панове,

І разом з тим зреклися наших книг:

Скажіть, де б ви, королю, й ви, сеньйори,

В тяжкому спогляданні відшукали

Палкі рядки, що нам оце навіяв

Жагучий погляд чарівних наставниць?

Мистецтва інші, скніючи у мозку,

Не розвиваються й тому в житті

Дають малий врожай з тяжкої праці.

Любов, що вивчена в очах жіночих,

Не зостається замкнутою в мозку,

А розливається по всьому тілу,

Біжить із швидкістю палкої думки,

І розвиває наші почуття,

І сповнює подвійною снагою.

Вона дає очам незвичну силу,-

Закоханий орла засліпить зором,

Почує вухом і найлегший звук,

Що й злодій насторожений не вловить.

В закоханих м’який і ніжний дотик,

Який затьмить і равликові ріжки,

Більш витончений смак, аніж у Вакха. 62

Любов смілива, наче Геркулес, 63

Бо й плід зірве із древа Гесперід.

Вона хитріша сфінкса; 64 мелодійна,

Солодка, наче лютня Аполлона; 65

Коли ж любов говорить - божий хор

Вколисує співзвуччям дивним небо.

Пера поет не візьме, не розвівши

Свій атрамент любовною печаллю.

То й вірші слух чарують дикунам

І збуджують сумирність у тиранів.

З очей жіночих цю доктрину взяв я,-

Це в них вогонь іскриться Прометеїв.

Це - академії, книжки, мистецтва,

Якими живиться й живе наш світ;

Без них ніхто нічого не досягне.

Безумці ви були, жінок відрікшись,

Спевнивши клятву, будете безумці.

Ім’ям премудрості, що люблять люди,

Ім’ям любові, що людей підносить,

Чоловіків, що зачали жінок,

Жінок, що нас, чоловіків, зродили,-

Порушим клятву, щоб себе спасти,

Бо згинемо