Читати книгу - "Довга ніч над Сунжею, Леонід Григорович Кононович"

Зняти б з тебе оті штанці, тоскно подумав я, дивлячись їй услід.

— Ти що, не довіряєш їй? — поспитавсь Мурат, коли двері зачинилися.

— Хтозна!.. — буркнув я замислено. — Щось тут не так.

– І що ж саме?

— Не подумай, що я забобонний, але я не йму віри жінкам на ймення Леся. Для мене це ім'я нещасливе.

— Це все, що ти можеш мені сказати?

— Все не все… — зітхнув я, — … а інформацію треба перевірити. Так що почекаємо до вечора!

Невеличкий затишний хол казино «Диск» був оздоблений червоним деревом, а на стінах горіли кришталеві світильники. Коло дверей, що провадили в глибину приміщення, стояла охорона, — троє молодиків спортивного типу в елегантних вечірніх костюмах.

Я залишив своє пальто в гардеробі й, купивши вхідний квиток, — як не дивно, але він коштував усього двадцять доларів, — недбалою ходою рушив до тої трійці. Казино «Диск» було однією з ланок численної мережі ігорних закладів, які організувала по всій Україні фірма «ТаоТао». Володіла цією фірмою дуже сильна і впливова група, котра мала зв'язки з міжнародним злочинним концерном, який очолювали люди з італійської мафії. Через систему казино йшло відмивання брудних грошей, — ще б пак, адже держава просто нездатна проконтролювати розміри прибутків, які отримує кожен ігорний заклад! І обслуговування клієнтів, і охорона казино була поставлена на рівень світових взірців: фірма «ТаоТао» мала свою службу безпеки, в якій працювало кількасот дуже добрих фахівців, — од співробітників інформаційноаналітичного центру до бойової групи командос.

Я показав квиток, і один з молодиків запобігливо відчинив переді мною двері. Заходячи, я краєм ока загледів, як високий кощавий чолов'яга метнув на мене гострий, пронизливий погляд. Вочевидь, це був фізіономіст, який повинен запам'ятовувати обличчя клієнтів, — хоча така міра застороги практикується хіба що в великих ігорних центрах Заходу.

Зала нічного клубу простотаки приголомшила мене. Кольоровий паркет, викладений химерними візерунками, оздоблені мармуром стіни, стеля з дерев'яних різьблених плит… Оце розкіш! — подумав я, озираючись. Подумати тільки, дев'яносто дев'ять відсотків населення перебувають за межею бідності, пенсіонери насилу животіють, не маючи навіть на буханку хліба, шахтарі по півроку не отримують платні, — а тут усе влаштовано для того, щоб якийнебудь спекулянт чи авторитет мафії міг розслабитися після своєї вельми напруженої й копіткої праці! В цому закладі був стриптизклуб, ресторан, розкішний бар, — а нагорі ще й величезний ігорний зал, де за вечір програвалися десятки тисяч доларів.

«Випити, чи що?» — подумав я, сідаючи за столик. На естраді тривало еротичне шоу, — кілька звабливих і дуже молодих панянок звивалися в світляному колі прожектора, демонструючи свої пругкі юні форми. На них були сітчасті костюми, які геть нічого не прикривали, й здорові строкаті капелюхи.

— Коньяк… і щось до коньяку! — недбало кинув я офіціантові.

— Маємо мартель, хенессі… — почав було той.

— Мартель, — обірвав я його. — І хутчій, будьласка!

Дівчата виконували повільний, сповнений жаги танок. Як не дивно, але цей номер було поставлено зі смаком, — пристрасна, мистецьки виконана еротика, без жодної краплі отої заяложеної банальності, котра поширена в нічних клубах.

Офіціант поставив переді мною кришталеву карафку й тарілки з якимись закусками. Тоді обережно наповнив широкий келишок.

— А мені, — безцеремонно сказав хтось позаду, — наллєш… га, Оскаре?

Я озирнувся й уздрів круглого чолов'ягу з виразно азіатськими рисами обличчя. Він був уже добре напідпитку.

— А, — сказав я, — це ти… Сідай, побалакаємо!.. — й до офіціанта: — Ще келишок, будь ласка!

— За гуманність і лібералізм! — проголосив чолов'яга, коли ми підняли келихи.

Я згідно кивнув головою. Цього чолов'ягу всі знали під кличкою Хан, і займався він збором інформації. Одколи почалася перебудова й ослабла діяльність вітчизняних спецслужб, на територію України прямотаки ринули різного роду розвідки. Продаж інформації перетворився в одну з найбільш прибуткових галузей тіньового бізнесу: один тільки я особисто знаю щось із п'ятдесят душ, котрі збирають економічну, політичну й військову інформацію, котру в них купує ЦРУ, Моссад, Служба зовнішньої розвідки Російської Федерації, поляки, чехи, китайці й ще чортзнахто! Інформацію за нашого часу здобувати дуже легко, — майже вся вона лежить на поверхні, тому що ніхто в Україні її не охороняє.

— Когось пантруєш? — поспитавсь Хан, відкидаючись на спинку крісла.

Я запалив цигарку й розігнав дим рукою.

— Ти впевнений, що тобі потрібно це знати? — глянув я йому в вічі.

Він посміхнувся. Цього чолов'ягу важко було збити з пантелику, — врешті, ми зналися з ним давно й навіть розплутували одну темну справу, пов'язану з безпекою «Тартару».

— А може, я тобі й допоміг би? — сказав він, наливаючи собі ще коньяку. — Га, Оскаре?

Я насторожився.

— Ану, — погрозливо сказав я, — поясни… А то мені щось невтямки, до чого ти хилиш!..

Хан зітхнув й став збивати попіл з цигарки. Він був самотній вовк і в своїй роботі волів не зв'язуватися надовго із одним замовником.

— Дійшли, — недбало почав він, — до мене чутки, що «Тартар» цікавиться таким собі російським агентом… на кличку Глобус! Правда?

— Звідки такі відомості?

Він посміхнувся й знизав плечима.

— Світ малий, сам знаєш… і чутки розходяться вмить!

— В такому разі тобі краще тримати язика на припоні, — холодно зауважив я. — Забагато знаєш, — замало проживеш!..

— Теж правда, — погодився він. — Однак я маю в цім ділі свій інтерес. Через те й звертаюся до тебе, — по старій дружбі, між іншим.

– І який же ж інтерес? — недбало поцікавивсь я.

— Дві тисячі доларів. Причому, негайно.

— Ти сподіваєшся їх заробити?

— Та певно ж! Слухай, ти що, за йолопа мене маєш? Я вішав тобі колись лапшу на вуха?