Читати книгу - "Діти Безмежжя, Олександр Павлович Бердник"

Отже, потенціально в людині таїться вся Безконечність. Перед нами стояло завдання: зуміти прочитати цю Безконечність, або спробувати читати. Звичайно, все залежить від психіки піддослідного, від його прагнення. Хід процесу приблизно такий. Певний енергетичний промінь оббігає найглибші поверхи мозку людини, де заховані предковічні записи, збуджує їх, примушує, так би мовити, резонувати. Цей резонанс приводить у рух записи минулого в просторі або вакуумі, минуле оживає, і людина суб’єктивно переживає те, що вже давно минуло.

— І переживає реально? — недовірливо перепитав Шум.

— Абсолютно реально. Хіба вам не доводилося бачити яскравих снів, які пам’ятаєш потім все життя? Дещо з реального життя, навіть не дещо, а більшість, забуваєш, а сни — ні. Все залежить від енергії події, від того враження, яке переживає психіка. Далі. Оскільки кожен індивід зв’язаний з безліччю своїх предків, оскільки вони передавали йому через спадковий механізм свій досвід, то він, цей індивід, може пережити не лише своє минуле, а й минуле далеких поколінь!

— Колего! — зворушено сказав Сум. — Це епохальне відкриття. Дозвольте вам потиснути руку.

Слухачі щирими оплесками підтримали його слова. Академік підняв руки, ніби захищаючись.

— Друзі, не треба! Це не зовсім точно. Не лише я творив установку часу, а все людство. Ми ж стільки говорили, що все в світі взаємозв’язане. В машині часу з’єдналися мрії всіх людей. І не тільки людей Землі, а може, й далеких братів з інших планет, які дивляться на нас, співчувають нам, бажають нам щастя…

— Трохиме Дадовичу! — вибачливо озвався Заграва. — Ви нам сказали про минуле… Але майбутнє…

— Це правильно. Я не розповів, як же людина може мандрувати в майбутнє. В основному теж так. Суб’єктивно.

— Але ж запису майбутнього нема? — заперечив Шум.

— Нема! — підтвердив Гримайло. — Або майже нема.

— Що значить «майже»?

— Нема запису такого, як минулого. Дайте мені відповідь: в жолуді є запис майбутнього дуба, в зерні — запис колоса пшениці і всіх майбутніх колосів?

Шум промовчав.

— Мовчите? От бачите? Майбутній розвиток будь-якої рослини, тварини, явища, речі, події закладено в минулому, в сучасному стані попередніх явищ. Саме буття, розвиток — є не що інше, як розгортання програми, закладеної в світі, вияв потенційного в реальному. Отже, і наше майбутнє, майбутнє людини, країни, Землі, Всесвіту, — це все те, що має розвинутися з нас, що вже таїться, зріє в нас, у наших думах, помислах, у наших звичках, характері, в соціальних передумовах, коротше, в Космосі, який є нашою домівкою, нами самими. Всесвіт — це зерно. Майбутнє його — це ріст того зерна. Людина — це Всесвіт у мініатюрі, ми вже говорили. Отже, потенція її майбутнього, його зерно — це вона сама, її свідомість, її мозок, її глибинна суть, її свобода волі. Наша установка часу знову ж таки лише збуджує потенційну програму, записану в підсвідомості людини, посилює її, приводить у дію, змушує суб’єкта пережити те, що з ним буде в майбутньому або з його далекими нащадками…

— Ви ж говорили, що людина не зможе побувати там, де вона не житиме у майбутньому фізично! — озвався Шум.

— Вона побуває там суб’єктивно. Перед нею розгорнеться запис можливих майбутніх подій, запис, як я вже сказав, її власної свідомості, її мозку, її організму. Людина не буде пасивним спостерігачем грядущого, а відчує себе одним з тих далеких нащадків. Вона навіть забуде про себе, а відчує себе суб’єктивно одним з них. Глибина часу, в який проникне індивід, залежить від його свідомості, від прагнення в майбутнє, від імпульсу психічної енергії. Чим сильніший імпульс, тим ширше розів’ється програма, тим яснішим, грандіознішим здасться майбутнє.

Завтра надвечір мої асистенти привезуть установку. Ночі дискусій минули. Тепер почнуться ночі таємниць і небачених чудес…

Вже давно розійшлися слухачі. Відпочиваючі заснули. А Іван ішов попід шатами дрімучого лісу, знову й знову згадуючи грандіозні ідеї Гримайла, ідею про суть Майбутнього. Батько Майбутнього — закон Причинності, закон причин і наслідків.

Як це здорово! Людина, нація, людство само творить свою долю. Що посієш — те й пожнеш! Той, хто йде дорогою світла, вдосконалення, героїзму, дає чудові плоди для майбутнього.

Нероб, гультяй, розпусник, брехун, деспот не можуть посіяти добрих зерен, а лише насіння чортополоху.

Так, тільки так. Можна деякий час приховувати від ока людей свої виразки, негативні сторони життя, але від еволюції, від майбутнього не приховаєш.

Накопичення негативного не переросте в позитивне. І навпаки. Конденсація позитивного ніколи не залишиться в невідомості, де б вона не відбувалася: в душі людини, в гущі народу, в цілому світі, — вона не зникне, а дасть у сучасному чи майбутньому чудові плоди.

Іван зупинився на високому березі, відчув подих Дніпра, замріявся. Радісна думка буяла в душі, розпирала груди.

Треба брати долю в свої руки, творити її творчим трудом, чесністю, любов’ю, дружбою, незламним прагненням до великого братерства між людьми, між розумними істотами Всесвіту…

З глибини часу

Надвечір до будинку відпочинку під’їхала машина з Києва. З неї обережно вивантажили дивний пристрій — напівпрозору сферу, кілька параболічних антен і багато всяких ящиків. Все це під наглядом Гримайла обережно перенесли на відкритий майданчик.

Заграва познайомився з асистентами Гримайла — Стьопою і Надею. Вони були мовчазними і якимись розгубленими. Може, давалися взнаки, як сказав про це Гримайло, довгі безсонні ночі останніх місяців. А може, вони хвилювалися перед випробуванням установки. Але, дізнавшись, що Іван космонавт, Стьопа трохи розтанув, дещо пояснив, розповів.

Антени призначалися для прийому і трансформування просторової енергії, вірніше, енергії вакууму. Внутрішня енергія піддослідної людини в машині часу вводилася