Читати книгу - "Небажаний гість"

– Хтось мусить повідомити Метью, – каже він, а в самого душа тікає в п’яти, бо знає, що ця роль, найімовірніше, дістанеться йому. Чоловік кидає ще один погляд на Джеймса і решту облич, що нажахано повернулися до нього, згадавши про Метью. – Я піду, – каже Девід, підводячись, і додає: – Треба викликати поліцію.

– Не вийде, – приречено повідомляє Джеймс. – Вибило електрику. Телефон не працює. Ми не можемо зв’язатися з поліцією.

– Тоді комусь доведеться піти по них, – каже Девід.

– Як? – запитує Бредлі. – Ви тільки подивіться, що робиться назовні. Там суцільна ковзанка.

Джеймс повільно хитає головою.

– Мабуть, хуртовина пошкодила лінії електропередач. Надворі небезпечно. Ніхто нікуди не піде в таку погоду. – Тоді непевним голосом додає: – Думаю, поліція не скоро зможе до нас дістатися.

Будильник на телефоні Кендіс завжди виставлено на шосту тридцять ранку. Дисципліна для неї на першому місці. А ще вона дуже чутко спить, і сьогодні вранці щось розбудило її ще до будильника. От тільки що? Кендіс чує біганину у вестибюлі під нею, крики.

Вона вирішує, що краще таки встати. До того ж у номері страшенно холодно. Кендіс клацає вимикачем лампи на приліжковому столику, але та не загоряється. Трусячись від холоду, жінка босоніж перетинає кімнату, щоб розслонити штори. Побачене просто вражає. Це вже не пухнаста зимова казка минулого вечора, а неприборкана лють крижаної бурі, випущеної на свободу. Електрику явно вимкнули. Чорт. Чорт, чорт, чорт! Кендіс намагається пригадати, скільки залишилося заряду на ноутбуці. Мабуть, годин на п’ять максимум. Це просто катастрофа! Треба з’ясувати, коли ввімкнуть світло. Вона хутко натягує теплий одяг і обережно простує темним коридором до сходів.

Коли доходить до сходового майданчика і бачить, що коїться внизу, ошелешено зупиняється. Біля підніжжя сходів товпляться люди, і зараз усі вони, позадиравши голови, витріщаються на неї. Кожнісіньке обличчя стривожене та змарніле. За мить Кендіс розуміє чому. Унизу, біля сходів, лежить жінка, так нерухомо, що не залишається сумнівів: вона мертва. Це Дана Гарт. Адвокат із серйозним лицем стоїть над тілом. Метью серед присутніх немає.

Девід зголосився повідомити жахливу новину Метью, який, наскільки їм відомо, досі у себе в номері. Узагалі-то, це майже точно обов’язок власника готелю. Але Джеймс такий шокований, що навряд чи впорається із завданням. Так себе заспокоює Девід, важкою ходою піднімаючись нагору. Джеймс пішов разом з ним, безумовно вдячний, що адвокат його покликав. Усі решта залишилися позаду, стоять нерухомо й мовчки спостерігають, як двоє чоловіків долають сходинку за сходинкою.

– Який номер? – питає Девід.

– 201, – пригнічено відповідає Джеймс.

Вони зупиняються перед дверима номера. Девід намагається набратися духу. Він прислухається, чи з того боку не долинає ніяких звуків. Але у кімнаті тихо. Він підносить руку і рішуче стукає.

Ніхто не відповідає. Девід дивиться на Джеймса, який тепер видається ще стривоженішим. Девід стукає ще раз, цього разу голосніше. Він уже починає думати, що доведеться просити власника готелю принести запасний ключ, коли по той бік дверей чується якийсь рух. Нарешті двері відчиняються, і Девід опиняється лицем до лиця з чоловіком, з яким вони познайомилися за коктейлями учора ввечері. Девідові раптом стає його невимовно шкода. Метью має такий вигляд, ніби ще не зовсім прокинувся. Він незграбно натягає на себе халат.

– Так? – каже Метью, вочевидь здивований застати їх у себе на порозі. Тоді озирається через плече на ліжко, з якого щойно вибрався, ніби відчуваючи, що чогось не вистачає. І різко обертається до Девіда, нарешті все збагнувши. Сон йому як рукою знімає. – У чому річ? – Він переводить погляд з Девіда на явно засмученого Джеймса і назад на адвоката. – Що трапилося? Де Дана?

– Боюся, стався нещасний випадок, – промовляє той своїм професійним тоном.

– Що? – Метью вже не на жарт тривожиться.

– Мені дуже шкода, – тихо каже Девід.

– Що з Даною? – у голосі Метью чується відверта паніка.

– Вона упала зі сходів, – повідомляє Девід.

– Але з нею все гаразд? – Уся кров відлила Метью від обличчя.

Адвокат похмуро хитає головою і знову повторює ті моторошні слова:

– Мені дуже шкода.

Метью хапає ротом повітря.

– Я вам не вірю! – Він смертельно блідий. – Я хочу її побачити!

Тут нічого не вдієш. Він мусить її побачити. Девід веде його до сходів, тактовно зупиняючись на майданчику. Дана лежить унизу, немов поламана лялька, яку жбурнула через усю кімнату вередлива дитина. Метью бачить її, і з його вуст зривається крик. Він відштовхує Девіда і кидається вниз до коханої.

– Не торкайтеся її, – радить Девід.

Метью опускається на підлогу поруч із тілом і заходиться риданнями, поки інші шанобливо відступають назад. Чоловік ігнорує попередження адвоката й гладить рукою Данине неприродно бліде обличчя, проводить пальцем по безкровних губах, ніби не йме віри тому, що бачить. А тоді ховає обличчя в заглибленні її шиї, і його плечі здригаються від плачу.

Присутні відвертаються, на це неможливо дивитися.

Нарешті Метью підводить голову.

– Як це сталося?! – ошаліло кричить він до Девіда, який спустився вниз і зупинився на другій сходинці, нависаючи над ним. – Що вона взагалі тут робить, чому вона не в нашому номері?!

– Ви не чули, як вона вийшла? – запитує Девід.

Метью повільно хитає головою, збентежений, розчавлений горем.

– Ні. Я спав. Я нічого не чув.

Він затуляє обличчя руками і знову починає схлипувати.

Бредлі приніс біле простирадло, і всі стоять навколо з похмурими обличчями, поки він та Девід обережно накривають нерухому Дану.

Немов у трансі, Ґвен повертається з Райлі до їхнього номера. Вона ніяк не може повірити в те, що сталося. Дана мертва, отак просто. Хтозна, може, коли бідолашна впала зі сходів і померла, Ґвен якраз була у Девідовому номері. Можливо, Дана вже лежала там, біля підніжжя сходів у вестибюлі, коли Ґвен виходила від Девіда на другому поверсі і піднімалася до себе на третій. Яке життя швидкоплинне й дорогоцінне. Ніколи не знаєш, але воно може будь-якої миті обірватися, коли ти цього найменше очікуєш. У Дани було все, заради чого варто жити. Це надто жахливо. І це змушує Ґвен усвідомити, що потрібно цінувати кожен момент. Жити на повну. Досі у неї це не дуже добре виходило. Мабуть, час спробувати. Час позбутися багажу, почуття провини і почати проживати життя. Можливо, минула ніч стане для неї новим початком. Жінка відчуває, як усередині наростає теплота і радість від однієї згадки про Девіда; вона нічого не може з собою вдіяти, хоч і пам’ятає, що Дана померла.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro,