Читати книгу - "Via Combusta, або Випалений шлях"

СС була брюнеткою з товстеньким, як у підсвинка, обличчям і маленькими каламутно-сірими, близько посадженими масними очима.

На першому уроці вона урочисто виголосила:

— Дисципліна, яку ми вивчатимемо, має назву «Теоретичні засади парапсихології», — після цього Сигізмунда зробила багатозначну паузу і обвела своїми свинячими оченятами клас. Ми приголомшено мовчали. Вона переможно провадила: — Предмет і метод парапсихології. Предметом називається коло питань, які окреслює парапсихологія. Вони поділяються на…

Я і добряча половина класу в цей момент позіхнули, і до кінця уроку ми опікувалися здебільшого тим, щоб ненароком не заснути.

На своїх подальших заняттях Сигізмунда розповідала про аури, тонкі тіла, астральні польоти та ієрархію вищих світів. Причому вона примудрялася зробити ці розповіді такими нудними, що на її лекціях завжди нестерпно хотілося спати. Ще СС завжди носила з собою тонкий гумовий кийок, яким частувала занадто балакучих, вертлявих і тих, хто примудрявся трохи закуняти під її монотонне буботіння.

Птиць була прихильницею різноманітних класифікацій, і ми безперестанку записували, з чого складається все те, чого ніхто з нас не бачив. Можу побитися об заклад, що Сигізмунда бачила не більше за нас. Зате дуже хизувалася своєю, як вона вважала, безмежною ерудицією.

Маніакальна схильність до класифікації призвела до того, що вона і клас розсадила за потенціалом. Я опинився за першою партою, а мені в потилицю дихав Чапля. Миша сиділа поряд. Від такої дислокації я був не в захваті.

Невгамовна Миша, як завжди, прагла спілкуватися. Я — морозився. Та одного разу, коли СС зовсім змучила мене своїм монотонним буботінням, я не витримав, узяв ручку і на клаптику паперу написав:

Мишо! Запитай у неї про щось, бо я зараз засну!

І підсунув Миші.

Та миттю відписала:

Я не Миша! Мене звати Лариса! Це, між іншим, перекладається з грецької, як чайка.

О!!! То ти теж птиць?!!

Миша у відповідь намалювала смайлик. Я провадив:

Ларисо! А як ти гадаєш, а наш шестикрилий Птиць — перелітна птаха?

Миша здивувалася:

А чому — шестикрилий?!

Бо Серафимівна… А вони, ці серафими, здебільшого шестикрилі…

Вона швиденько нашкрябала:

А! Тоді, маючи скільки крил, гріх бути неперелітною!

Я відписав:

Жалкую, що зараз не осінь. Бо, може б, тоді вона відлетіла на йух…

Миша протупила у відповідь:

На південь?

Тут Сигізмунда, що проходжалася між рядів, підійшла до нас ближче. Я затулив папірець рукою, а вона наче якось у тему прогундосила над самісіньким вухом:

— Як відомо, ми живемо у вік калі-йуги…

Миша миттю підняла руку.

— Запитання? — помітила її СС, що полюбляла активних учнів.

Миша підвелася і чемно запила:

— Сигізмундо Серафімівно! А можна докладніше розповісти про йуги?

— Так! — згодилася Сигізмунда. — Записуйте!

І монотонно забубоніла:

— Йуги у космології індуїзму — світові віки, яких усього чотири, і ряди яких послідовно проходять протягом Великого циклу. В кожній подальшій з йуг усередині циклу розуміння істини і моральність зменшуються, а неуцтво зростає. Чотири йуги позначаються термінами для гри в кості — крита, трета, двапара і калі, що відповідає кісткам у чотири, три, два і одне очко.

Птиць, розмірено відбиваючи палицею ритм на своїй долоні, почала віддалятися, прямуючи в глибину класу.

Я знову написав на папірці й підсунув Миші:

Калі — це типу «кол»?

Вона не зрозуміла:

???

Ну, «кол», одиниця… Бо одна ж крапочка на ребрі кістки!

Миша кивнула і нахилилася записувати за СС.

А тим часом Сигізмунда вела далі:

— У Махабхараті сказано: чотири тисячі років у крита-йузі, стільки ж століть займає її світанок і стільки ж — згасання. У наступних трьох йугах, із їхніми сутінками, по одній чверті віднімається від тисяч і сотень.

Я позіхнув і почав гризти ручку.

— Записуйте! — нагадала класу Птиць і продовжила бубніти: — У Блаватської сказано: крита-йуга триває чотири тисячі років, світанок чотириста і захід чотириста. Всього чотири тисячі вісімсот років…

Я записав і замислився. Маячня якась. За цією ж логікою можна б було сказати: в добі двадцять чотири години. Дві години світанок і дві захід. Плюсуємо. Всього в добі виходить двадцять вісім годин.

Я з докором глянув на Мишу і написав на папірці:

Ти не чайка, Мишо. Ти — баклан! Вона нас зараз цими йухами задовбає!

І як у воду дивився, бо СС закінчила свою доповідь словами:

— До наступного заняття вивчити напам’ять: Махабхарата, Мокшадрахма розділ 231.

— От ти прислужилася! — зашипів я на вухо Миші,— вона нам зараз і Блаватську задасть напам’ять учити!

Лариса почервоніла і знову підняла руку. І ні сіло ні впало запитала: