read-books.club » Сучасна проза » Позолочена рибка 📚 - Українською

Читати книгу - "Позолочена рибка"

335
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Позолочена рибка" автора Барбара Космовська. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 14 15 16 ... 40
Перейти на сторінку:
class="book">— Патрик, дивись! Це ясцірка! Це я! Мамо, дивись! — малий у захваті ляскав долоньками по рамці.

— Щойно видужаєш, поїдемо туди, де вона живе, — пообіцяла Аліція. — Я тобі покажу таке місце…

— Завтра? — малий благально глянув на усміхнену Міс Літа.

— Так швидко навіть Святий Миколай не видужає, — пояснила синкові Клаудія, відриваючи погляд від ящірки.

— Непогано, — коротко сказала вона, і Аліція зашарілася від гордощів. Вона вже познайомилася із системою оцінок Міс Літа. «Непогано» означало мало не захоплення.

— Ще декілька таких ящірок, і ми разом знімемо фільм, — додала вона, намагаючись бодай трохи прибрати безлад на Фридериковій тумбочці.

— Мамо, не ціпай! Це виска на аеродромі! — вигукнув малий, коли мама вирішила прибрати порожню коробку з-під соку.

— А це? — Міс Літа потрусила порожньою торбинкою з-під цукерок.

— Це ангари!

— А тут у нас що? — Клаудія кивнула на висхлі шкуринки фруктів, розкидані по всій тумбочці.

— Солдати й інопланетяни. І позезники. Позезники це яблуцні, а солдати — ківі, — невтомно пояснював Фридерик з усією серйозністю своїх п’яти років.

— Ну, нічого не вдієш. Ти просто приречений жити в такому безладі, бо я ж не можу викинути на смітник увесь твій світ, — зітхнула Міс Літа й обняла синочка.

Поверталися разом машиною Клаудії. Міс Літа їздила таким кумедним авто, яке в найкращий період свого життя вирізнялося чималеньким горбом, а зараз, насамперед тим, що ніколи не бувало в автомийках.

Аліція любила цю машину. Щоправда, усередині завжди доводилося пильнувати, щоб не всістися на Фридерикових черевиках або купі дисків, зате з магнітофона линула чудова музика. До того ж, гучна, бо Міс Літа ніколи не зважала на децибели. Та сьогодні обидві слухали тихий, сумний блюз, і мовчки перетинали головні магістралі міста.

— Заскочимо на каву? — Клаудія не дивилася на Аліцію, вправно обганяючи повільного «Фольксвагена».

— Звичайно!

Аліція сама здивувалася своїй готовності. Ще зовсім недавно така пропозиція не викликала б у неї нічого, крім обурення. А нині вона мало не чекала на запрошення. Їй зовсім не хотілося розставатися з Міс Літа біля будинку. Вона була їй потрібніша за батька. Навіть трохи більше за маму. Були часи, коли Аліція звинувачувала Клаудію в розлученні батьків, а потім, коли мама зізналася, що власне, це вона була ініціаторкою розлучення, зненавиділа Клаудію ще більше. Це була єдина можливість вилити свою злість на того, хто став між її батьками, а на додачу виявився Богу духа винним. — Найважче погодитися з тим, що винними виявляються наші близькі, — подумала Аліція, блукаючи в спогадах з почуттям легенького зніяковіння. Вони знайшли вільний столик у «Зеленій веранді», улюбленій кафешці кінематографістів. Клаудія піднесла догори два пальці, ото й було все замовлення. Приємно було дивитися, як пара відомих акторів і тележурналіст широко посміхаються до Клаудії, а офіціантка вмить біжить до них із тацею, на якій стоять два чудових еспресо. У товаристві Клаудії Аліція відчула себе такою важливою, але подумала про маму, і вся її радість випарувалася.

— Гарний браслет, — Клаудія хлебтала каву, як кінь воду, але їй це, як не дивно, личило. Нині вона геть не скидалася на Міс Літа. Швидше на колишню Міс. Змучена, у пожмаканій лляній сорочці. На джинсах Клаудії Аліція помітила іржаві плями від розлитої кави й навіть масні сліди яєшні, котру запевне поглинали поспіхом. Крім того, день видався дуже теплий і вовняний светр, який Клаудія накинула на вузькі плечі, був явно зайвим.

— Останнім часом я недосипаю й нічого мені не хочеться, — відповіла вона на німе питання Аліції.

— Мені теж нічого не хочеться. А цей браслет… Подарунок від Роберта. Я його вже певне сто років знаю, — додала вона швиденько, щоб Міс Літа собі, бува, нічого не подумала.

— Сто років, нічого собі! — Клаудія блиснула зубами, але в її очах, як і раніше, чаївся сум.

— Ми б могли зробити графік чергувань біля Ящірки. Матимеш більше часу, — несміливо запропонувала Аліція.

— Нічого не вийде, — зітхнула Клаудія. — Я не можу всидіти вдома, про відпочинок узагалі мовчу! Навіть у власному ліжку мені здається, що я досі сиджу в лікарні.

— Я читала в інтернеті, що зараз роблять різні трансплантації. І що донором найчастіше стає хтось із найближчої рідні. Я могла б, — Аліція благально глянула на Клаудію. — Я дуже цього хочу… Я здорова й сильна…

— Класно, що ти про це подумала, — Міс Літа втупилася в дзеркало, що прикрашало вхід до кафешки. — Фрицек навіть гадки не має, яка в нього суперова сестра, — схвально додала вона. — Та бач… Якби ж то цього було досить, я б ладна була дати себе на шматочки порізати. І твій батько теж. Річ у тім…

Голос Клаудії зірвався, тому Аліція швиденько потягнула її за рукав лляної сорочки.

— Клаудіє, ходімо, замовимо собі мінералку із цитриною. Я тобі раніше не казала, але я найдужче люблю таку цитрину. Замовимо?

Клаудія потупилася, а коли підвела голову, була такою, як і завжди. Ледь байдужа, трішечки сонна й геть звичайна.

— Гарна ідея, — кивнула вона й знову зробила кілька кумедних жестів у бік тямущої офіціантки.

І коли вони витягали кружальця цитрини з вузьких склянок, півкав’ярні із симпатією стежило за їхніми зусиллями.

Аліція повернулася додому пізно. Мама вже знову засіла у своєму кабінеті. Розгублена, неуважна, вона блукала заплутаними стежками життя Астрід Ліндґрен, і насилу відірвалася від комп’ютера, щоб вислухати коротку розповідь доньки.

— Забігала Сара, — кинула мати з-над клавіатури. — Трошки почекала, але кудись поспішала, здається, на якийсь концерт.

— Завтра побачимося, — машинально відповіла Аліція. — Я була з Міс Літа в кав’ярні, — невпевнено додала вона, очікуючи на мамину реакцію, але мама, здавалося, не чула. Вона продовжувала нишпорити в приватному житті улюбленої письменниці й чітко вистукувала на моніторі історію

1 ... 14 15 16 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Позолочена рибка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Позолочена рибка"