Читати книгу - "Чарівні казки"

надзвичайною поштивістю; з її наближенням луки вкривалися квітами, а якщо сонце припікало надто сильно, затінок гаїв ставав густішим.

Поки прекрасна королівна не без задоволення мандрувала, Осяйна, не бажаючи обмежувати свою помсту тим, що зруйнувала наміри Страхітливої, знайшла Нелюбу і, діткнувшись до неї паличкою зі слонової кості, сказала:

«Іди, також рушай вздовж берега ріки: ти не знайдеш відпочинку до тих пір, поки не зустрінеш людину, яка буде любити тебе так само палко, як мало ти на це заслуговуєш».

Нелюба пішла, та ніхто не шкодував за нею. Навіть Страхітлива, першим бажанням якої було примусити когось страждати, вже не згадувала про Нелюбу і не збиралася більше допомагати їй. Отже, мандри обох королівен тривали: Нелюба долала шлях з усіма можливими труднощами (найкращі квіти, коли вона з’являлася, перетворювалися на колючки), а прекрасна королівна — з тими радощами, які обіцяла їй Осяйна, і навіть ще приємнішими, ніж ті, які вона напророчила.

Наприкінці одного чудового дня, тієї хвилини, коли Сонце вирушає на спочинок в обійми Фетіди, Люба сіла перепочити на березі річки, і одразу ж безліч розквітлих пуп’янків утворили довкруг неї щось на зразок квіткового ложа для відпочинку, чарівністю його вона милувалася б ще довго, якби не помітила на річці іншу річ, вона одразу ж примусила її забути про все інше.

Це був невеликий аметистовий човен, прикрашений тисячею стрічок такого ж кольору і увінчаний вензелями і галантними девізами. Дванадцять юнаків, прибраних у сріблясто-сірий одяг, у вінках із безсмертника, веслували так вправно, що дуже швидко човен опинився поблизу берега, і Люба могла роздивитися всю його незвичайну красу. З приємним подивом вона бачила усюди своє ім’я і знайомі вензелі, а через мить впізнала свій портрет на маленькому вівтарі з топазу, спорудженому посеред човна; під портретом вона прочитала такі слова:

«Якщо це не саме Кохання, то що ж це?»

Коли вона отямилась від подиву, то злякалася, що чужинці, які видавалися їй такими люб’язними, можуть зійти на берег.

«Усе свідчить, про кохання незнайомця, — думала королівна, — а я відчуваю, що лише королевич Галантного острова гідний викликати мою ніжність. Фатальний портрете, чому доля явила тебе перед мої очі в той час, коли я не тільки не могла захистити себе, але навіть не знала, що можна любити щось і когось ніжніше за квіти!»

За цими роздумами пішли зітхання; вона і далі перебувала б у приємній задумі, якби її увагу не привернули мелодійні звуки музичних інструментів. Люба глянула на човен, звідки долинала ця приємна музика. Юнак, обличчя якого вона не могла розгледіти, вбраний у пишні шати того ж кольору, що сяяв у всьому обладунку човна, здавалося, був зайнятий лише спогляданням її портрета, в той час як шість вродливих німф, утворивши чарівний оркестр, акомпанували пісні, котру співав той, чий погляд був прикутий до прекрасного зображення королівни:

Нехай оспівує усе жагу мою Й чарівливість тієї, що люблю. Кохана — прекрасніша Венери. Кайдани найніжніші вихваляйте, Чарівні німфи, ці вірші співайте: Хай всі говорять про любов жадану І про коханої принадність незрівнянну.
Щоб йти слідом за нею, без вагання Залишать грації Венеру і небесний дім. Блаженство споглядать її й виконувать бажання Обрав би радо я замість утіх богів.
Кохана — прекрасніша Венери. Кайдани найніжніші вихваляйте, Чарівні німфи, ці вірші співайте: Хай всі говорять про любов жадану І про коханої принадність незрівнянну.
Єдиним поглядом запалює серця, Все поступається красуні, склавши зброю, До миті щасної її народження ясного Любов не знала справжнього буття.
Кохана — прекрасніша Венери. Кайдани найніжніші вихваляйте, Чарівні німфи, ці вірші співайте: Хай всі говорять про любов жадану І про коханої принадність незрівнянну.

Цей солодкий концерт затримав Любу на березі річки; коли він закінчився, незнайомець повернувся до неї обличчям, і вона зі збентеженням і радістю побачила любі риси королевича Галантного острова. Яка несподіванка! Яке щастя бачити чарівного принца і знати, що він думає лише про неї! Треба мати здатність кохати так піднесено, як у часи фей, щоб зрозуміти, що відчула тієї миті юна королівна.

Королевич Галантного острова був вражений не менше за неї, він заквапився на благословенний берег, де перед його очима постала божественна Люба. У неї не вистачило рішучості рятуватися втечею від такого привабливого королевича, і вона тисячу разів звинуватила свою долю у цій слабкості (в таких випадках в усьому, звісно, звинувачують саме її).

Неможливо передати те, про що розмовляли юні закохані, нерідко розуміючи одне одного без слів.

Осяйна, яка спрямувала у це місце дивовижний човен і привела сюди ж Любу, враз з’явилася перед ними, аби підтримати сором’язливу королівну, що, нарешті, зважилась відвести погляд від королевича; фея повідомила: їм випало кохати одне одного і з’єднати свої долі навіки.

«Але, — додала вона, — до тієї щасливої миті треба ще завершити мандрівку, призначену Страхітливою».