Читати книгу - "Агент №13"

— Ви праві, — погодився полковник. — Але може статися і так, що ми помиляємося. Меннела могли вбити з помсти. Або з ревнощів. Або з якоїсь іншої причини. Ось ви, наприклад, його недолюблювали. Чи не так?

— Він мені був огидний, але це ще ні про що не свідчить, — випалив Казимир. — Я дуже емоційний тип. Буває, когось полюблю з першого погляду, як, приміром, дядька Шалго. Я його полюбив! А Меннела не терпів.

— Він чимось образив вас?

— Ні, не ображав.

— Ілонку теж не ображав? — почувся сонливий голос Шалго.

— Ілонку? — Казимир зніяковів. Кара помітив, що юнак на якусь хвильку знітився. — Не знаю, що ви маєте на увазі, дядьку. — І підозріло глянув на Шалго. — Може, це знову якась принада?

— Вибачте, що встряваю в розмову, — перебив їх Таборі. — Казимир дуже необ'єктивний. Навіщо ти, хлопче, намагаєшся змалювати Меннела чортом? Га? Меннел був розумний, добре вихований чоловік.

— Бродяга без батьківщини, хвалько, нахаба! — Казимир підскочив. — Знаєш, ким був твій Меннел? Піжон. Падлюка.

— Ти з глузду з'їхав, чи що?

Казимир нервово закусив губу. Якусь хвилинку він стояв мов укопаний, потім обернувся і рушив через терасу до виходу. Фелмері пішов слідом за ним. Побачив, що інженер зупинився перед хвірткою і гукнув у сусідній Двір:

— Їло! Ілонко! Чи можеш вийти на хвилинку?

Дівчина гукнула у відповідь:

— Зачекай, зараз. Що сталося?

— Скоріше, будь ласка. — Інженер пішов їй назустріч.

Фелмері пройшовся до воріт. По дорозі заглянув у гараж. Він був порожній. Наскільки йому було відомо, машина Меннела мала бути в гаражі.

Ілонка пробігла по садовій доріжці.

Кара чув, як відчинилася хвіртка. Його надзвичайно цікавило, про що говоритимуть інженер і дівчина. «Ну що ж, Фелмері потім розкаже. Лейтенант — спритний хлопець», — подумав він, заспокоївшись.

Незабаром на терасі разом з Казимиром і лейтенантом з'явилась молода вродлива дівчина у фіолетових шортах і такого ж кольору блузці. В порівнянні з її засмаглою, майже чорною шкірою каштанове волосся дівчини здавалося світлим.

— Ілонко, скажи, будь ласка, що тобі запропонував отой негідник, — благально дивився Казимир на дівчину.

Побачивши чужих людей, Ілонка зніяковіла. «Треба було б щось накинути на себе», — подумала вона. Потім з досадою знизала плечима: мовляв, зараз уже все одно. Лейтенант дивився на неї так, ніби ніколи в житті не бачив молодих вродливих дівчат.

— Який негідник? Це ти про Меннела? — запитала дівчина.

— Не прикидайся! Ти добре знаєш, про кого йдеться.

Казимир був дуже схвильований. А Фелмері чудувався, як це дівчина терпить грубощі інженера.

— Він запропонував мені стати його коханкою.

— Не може бути, — замахав руками Таборі. — Ти вигадуєш! Це наклеп! Нізащо не повірю.

— Ваше право, дядьку Мате, — ображено відповіла дівчина.

— Коли він це тобі казав? — запитав професор.

— У суботу по обіді. Дозволите сигарету? — Фелмері підійшов до дівчини, простягнув їй сигарети, клацнув запальничкою. — Я саме купалася під вербою.

— Ми були разом, — вставив Казимир. — Ілонка лежала на сонці, а я був у воді…

— Може, дівчина сама все розкаже по порядку, — перебив його Кара.

— Меннел вийшов з води і підсів до мене, — повела далі дівчина.

— І запропонував тобі стати його коханкою?! — нервово вигукнув Таборі.

— Спочатку базікав казна-що. Вихвалявся, який він видатний діяч. Розповідав, що об'їздив уже майже весь світ. Потім почав хвалити угорських дівчат. Мовляв, які гарні, розумні, з покладливою вдачею. Став осипати і мене компліментами, що я вродлива і приваблива. Запитав, чи маю нареченого. Я відповіла, що ні. Згодом поцікавився, чи залицяється хтось до мене. Я пожартувала, що залицяються багато хлопців. Тоді Меннел сказав, що й він дуже охоче приєднався б до них. І що мені було б вигідніше його залицяння, бо німці щедрі. Нібито чув від своїх колег, які вже бували в Угорщині, що наші дівчата охоче знайомляться з західними комерсантами. Це, мовляв, обопільна вигода: дівчата одержують такі речі, яких у нас не дістати, а чоловіки з Заходу не мусять щоразу, приїжджаючи в Угорщину, шукати нових знайомих. Далі він запитав, як я ставлюсь до його пропозиції. Бо я йому, каже, дуже подобаюсь і він охоче провів би ніч зі мною. Саме в цю хвилину до нас підійшов Казимир.

— І що ти йому сказав? — спитав Шалго в інженера.

— Я поцікавився, чи має він сестру. Він відповів, що має. Звуть її Елізабет. І що вона теж дуже вродлива. Тоді я запропонував йому, щоб наступного разу привіз її з собою та й спав з нею. А якщо вона й справді така вродлива, то і я можу провести з нею ніч-другу. Він розсердився, зарепетував, а я дав йому в морду.

— Як? — вражено вигукнув Таборі.

— Ну, дав йому ляпаса.

Ілонка затягнулася димом і мило всміхнулась до Таборі.

— Казимир дійсно вдарив його, — правою рукою вона зобразила, як то було. — Так, зненацька… Удар був сильний, бо Меннел упав. Я ніколи й не подумала б, що Казимир має таку силу.

Інженер інстинктивно помацав лівою рукою свій правий кулак. Ілонці явно подобалося, що вона в центрі уваги, і дівчина продовжувала розповідати все до найменших подробиць.

— Очі у Меннела на хвилинку закотились. Потім він підвівся, узявся за щелепу й нетямуще озирнувся. У мене склалося враження, що йому забило памороки і він не міг уторопати, що сталося.

— Прикидався! — заперечив інженер.

— Він чесно заслужив того ляпаса, — вигукнула Ліза. — Мабуть, удар був чудовий.

— Лізо, будь ласка… Скільки разів я вже просив…

— Мате, не нервуй, — заспокоював його Шалго. — Продовжуй, Ілонко.

— Нарешті Меннел отямився. Він вибачався і, спльовуючи кров, запевняв, що тільки пожартував.

— Сучий син! — скипів