Читати книгу - "Дух часу"

незвичайно уразило. Вона — за учителем! Вона все-таки рахувала себе в думці до вищих товариських кружків. Віддатися за учителя — значило о оден ступінь знизити себе, а що найважнійше — значило не зазнати вже ніколи поліпшеня матеріальних обставин, покинути все те, до чого вона тепер стала навикати, що її робило такою щасливою. Упокорена долею через смерть батька, вона так добре пізнала, що то біда, що прив’язане до мужчини не хотіла відлучити від єго становиська і від забезпеченя, яке він може дати жінці. Їй треба було іншого чоловіка.

Вона боялася, аби ті сільські байки не розійшлися ширше і не псували опінії, котру вона собі з таким трудом добувала, бо вартість женщини залежить не лише від мужа, але і від конкурентів, що також кидають на неї певну тінь свого значеня.

А було ще щось, що притримувало її при домі деканів, — був то син їх, Роман, той самий, що колись-то перший з нею танцював.

Роман спочатку до Галі відносився доста холодно, але бачучи її часто в домі родичів, він щораз більше осмілявся, щораз охотнійше з нею приставав. Це почало будити в серцю молодої дівчини сильні надії.

Але невдачі, посіяні десь на ниві її долі, що мали колись сильно розвитися та зацвісти, почали уже кільчитися.

Надії на Романа Галя ховала глибоко на дні душі і не думала, аби вони могли оховзнутися її увазі.

Але давній, сердечний і так для неї важний стосунок з деканами почав так якось повертатися, що не раз сильно зарвав її своїми кільцями. Вона раз сиділа з шитєм на ганку, а Роман щось ніби читав, ніби розповідав — і дивно їй було, коли вона завважала, що всі лиця домашніх прибрали якийсь квасний та скривлений вид. То знов приїхала вона до них якось ненадійно. Але тоді ціла родина вибиралася на забаву.

За її приїздом почалися якісь ради й наради фамілійні, і з того вийшло, що старі з сином поїхали, а всі панни лишилися дома. Галя сильно підозрівала, що так сталося через неї, хоть перед другими не могла би того нічим доказати.

І Славка чекала від деканів несподіванка. Хоть не було нічого говорено офіціально, але по довшім часі їх взаємних відносин, він уважався женихом найстаршої деканівни, котра єму з них найбільше подобалася.

На бідній родині Галі все сповнялося тото релігійне переконане, що бог добрих людей пробує.

Перед укінченєм студій Славка заїхав до дому деканів якийсь алюмнус, оден з тих припадкових женихів, що, довго не роздумуючи, освідчаєся і жениться. Ріжні бувають причини таких припадкових децизій, але не деканам було дошукуватися їх. Де є шість доньок, там найперша думка: як-будь їх помежи люде розмістити, не дуже розглядаючися — давати панну за того, хто бере.

Тут навіть була повна гарантія: укінчений питомець — то певний кавалок хліба, а особа — то вже на другім плані. Правда, коли він зажадав найстаршої з доньок, то пропоновано єму молодшу, але як він не хотів на тото пристати, то декани й донька пристали на єго жаданя. Галя з мамою остовпіли, учувши про такі постанови.

Але проворні декани не спускали і з них ока. Тоті тернисті колючки, що то сям, то там стали були визирати, щезли без сліду. Роман, що лише крадькома позирав на Галю, став тепер сміливійший і показував свої чувства щораз виразнійше.

Славка зразу зразив поступок деканів; він казав, що коли вони собі гадають, що він буде другу брати, то дуже помилилися! Він так себе понижати не дасть і ожениться десь інде; ожениться багато, і віддасть їм гроші, що позичила мама; най собі не думають, що він уже куплений!

Та не все так легко робиться, як говориться. Аби так зробити, як він грозив, на те треба було мати більше енергії, а у Славка її не було.

Галі тоті Славкові гніви не на руку; егоїзм переміг образу.

Вона не ховала перед собою, що те, щораз виднійше надскакуване Романа до неї дуже підозріле, що воно викликане фамілійними інтересами. Але Галя знала, що вона й сама собою робила на него сильне вражінє. Ось чому вона не тратила доброї нагоди, аби свій інтерес привести до цілі.

Славко ще трохи хмарився, дорожив собою, але, нарешті, освідчився о молодшу доньку.

На весілю Галя з Романом дружбували.

Того вечора вона дійсно робила на него найбільше вражінє.

— Ви сьогодні чудово красні, — шептав він при однім танцю.

— А ви незвичайно лесні, — говорила вона, сміючися.

Але він з певним жаром і повагою твердив, що він не лесний, що вірить і чувствує свої слова, що лиш її любить і лише з нею може бути щасливий, коли вона на те пристане…

Роман, хоть був видніший від своїх сестер, не був гарний; але для Галі не було тоді кращого мужчини на світі. З ним лучилися для неї: становисько, удержанє і симпатія, — словом, все, що лиш могла вимагати.

Вона була щаслива і горда, бо знала, що кожда панна з її товариства з охотою за него пішла би. А він вибрав бідну сироту, на котру люде з милосердєм і згори дивилися, яко на сироту, котра навіть не могла мати претензії до подібної партії…

Галя і тепер замічала злобні вигади, насмішки і дотинки, що вона кокетка, що кождому вішаєся на шию. Але вона була горда, як побідителька, і нехтувала безсильну злість.

Коло мужчин, котрі їй асистували, з котрими вона недавно забавлялася, бачучи кождий їх погляд, кожде слово, вона переходила тепер спокійно, як коло людей, від котрих уже перестала залежати. На згадку, що то не сон, не фарисейство, що вона чула виразно єго слова, гаряче утиснене руки, щось як би електричною струєю прошибало її душу. Приймлена з ласки до єго