read-books.club » Дитячі книги » Вокс 📚 - Українською

Читати книгу - "Вокс"

170
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вокс" автора Пол Стюарт. Жанр книги: Дитячі книги / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 14 15 16 ... 77
Перейти на сторінку:
знайшов би тунель чи відкритий водозбіг, куцою можна б потрапити до риштаків.

— Я знаю всі тунельні закапелки, як свої п’ять пальців, — похвалився Рук.

— Я в цьому ніколи не сумнівався, але мені так не хочеться тебе відпускати, — сумно відповів Фелікс. Він здихнув. — Та як на мене, якщо маєш іти, то йди. Я проведу тебе через Осип-Місто, але ти забуваєш на одну річ, Руку.

— Себто? — нашорошився гість.

— Ідеться про Крайріку, — похмуро відказав Фелікс. — Якщо цю затхлу помийницю ще можна назвати рікою, тобі доведеться долати її вплав. Осип-Місто і Нижнє місто не мають риштакового сполучення. Я й сам колись її перепливав… — Фелікс пощулився. — Не заздрю тобі, Руку. І остілечки не заздрю.

Рук тихенько вислизнув з-під важких укривал, скочив з ліжка і солодко потягся. Після випитого вчора заболонного вина в роті пересохло і горенило. Він пройшов до водозбору на протилежному кінці зали і освіжив спрагле горло чистою холодною водою. Фелікс за спиною щось стиха пробелькотів, Гаарн сидів, увесь настовбурчений. І птах, і господар його спали.

Рук сполоснув обличчя водою. Тоді, намагаючись якнайменше шамотіти, взявся обстежувати приміщення.

Нині воно стало підземеллям, та Рукові було ясно, як день, що колись, давним-давно, ця пишна зала містилася на горішньому поверсі величної будівлі. Вікна, нині завалені скеллям та щебінкою, колись виходили на Нижнє місто — аж поки плавуча Санктафракська скеля, руйнуючись, поховала їх під своїми уламками. Височезна стеля — приоздоблена майстерно вирізьбленими зображеннями спілчанських щитів та всіляких істот, закляклих у різних позах, — можливо, й давала на здогад, хто міг тут давніше жити, але для Рука вона була зависока, щоб забачити на ній усе. Одне було зрозуміло: будівля ця не тільки зазнала руйнації, а й потерпіла від нищівної пожежі.

Різьблені бантини звугліли, кахля на долівці потріскалась, а стіни, як міг він зараз бачити, зчорніли від диму.

І тільки порозвішувані мордобрилячі шкури приховували жахливі сліди, що полишило тут полум’я.

Рук перейшов до супротивної стіни і провів по ній долонею. Пучки вробилися в сажу, і він витер їх об мордобрилячу шкуру, почеплену праворуч.

Від доторку рук сіра печериста шкура відхилилася набік, і в око йому впало якесь настінне зображення. Приглянувшись, він розпізнав ледь помітний обрис розцяцькованої трикутки повітряного пірата. Охоплений цікавістю, Рук витяг із кишені хустку й обережно стер масний сажовий наліт.

Під трикуткою проступило обличчя — шляхетне обличчя, облямоване закрученими бурцями та фарбованою бородою. Зачарований, Рук протирав далі. Ось показався строкатий камзол. Цікаво, думав Рук, оті болотяні перлини — їх повшивано в комір чи як? А оті болотяні самоцвіти — ними пообсаджувано піхви? А оті ініціали — їх що, вишито на лямівці?

Хлопець стирав сажу легенько, пильнуючи, щоб не ушкодити крихкої фарби під сподом.

— В Ш, — видихнув Рук.

Не на жарт заінтригований, він не переставав стирати зі стіни сажу, стягнувши з неї величезну мордобрилячу шкуру й обережно поклавши її осторонь. У недовгім часі почав вимальовуватися родинний груповий портрет, де з одного боку красувався гордий та пишний повітряний пірат. Ліворуч від нього стояла його дружина — струнка та вишукана. А біля них — шестеро хлопчиків, — одно за одного менше, але всі схожі з виду, — і кожне зорило на художника, що їх малював, а тепер — на Рука.

Та він і далі вперто працював над замурзаною стіною, обережно стираючи найменший слід сажі з намальованих постатей. Ось визирнули їхні старомодні камізельки та вільного крою куценькі штанці, черевики з застібками. Стираючи п’ядь за п’ядею, Рук додивився, що портретовані стояли на кахляній підлозі — тій самій, у яку впиралися зараз його коліна. Трохи-потроху, він виявив їх усіх, аж поки…

— Що це? — пробуркотів Рук, коли просто під ногами в небесного пірата став окреслюватися намальований закруток.

Затамувавши подих, Рук легенько діткнувся до нього рукою. Фарба була темна, хіба трохи світліша за сажу, яку він зішкрібав, проте всередині кучерявої рамки вирізнялися золоті літери. Одна за одною вони виринали перед Руком.

«Вітроногий Шакал».

Вітроногий Шакал! Ось як звали будівничого цього прегарного палацу в одній з найфешенебельніших дільниць старого Нижнього міста. Таж він славний на весь Світокрай шукач пригод! Цікаво, подумав Рук, що з ним приключилося?

Він повернувся до стіни, сподіваючись знайти ще якусь підказку. Під кожною постаттю стояли взяті в рямця підписи. Дружину і матір звали Гірміною. Хлопчаки — Луціус, Центікс, Мурікс, Пелліус, Марциліус і, найменший з них, Квінтиніус. Під ними всіма, мов стрічка, розмаяна на вітрі, пишався мистецький напис: РОДИНА ОРЛІСА ВЕРГІНІКСА.

Як гарно, подумалося Рукові, жити в такій сім’ї, мати братів, з якими можна бавитися, рости в діловитій шамотні старого Нижнього міста і не знати, що таке тиранія гоблінів чи Сторожів. Ось його погляд прикипів до зображення наймолодшого сина. Щось неспійманно знайоме було в його чорних очах та вольовому підборідді.

— Шкода, що я тебе не знав, — задумливо буркнув він собі під ніс.

Рук звівся на ноги і заходився очищати решту стіни. Якщо він уже взявся до цієї справи, то не заспокоїться, аж поки оголить фреску в усій її красі.

Над відкритою частиною склепіння просторої фамільної зали виднів дах величної будівлі, де, власне, й була та зала: цілий шерег кручених шпилів та круглявих мінаретів. Довкола них височіли ще й інші маєстатичні будівлі: вежі, башти, замки та палаци творили величний міський пейзаж на берегах Крайріки. Із дзьоба намальованого помагай-біди звисав сувій з написом «Західні пристані» на означення цього місця, але то колись були пристані, а тепер там звичайні кам’яні завали!

Рук пильніше приглянувся до даху. Убік від мінарету щось відходило, і коли він розчистив цей фрагмент, з’ясувалося, що то вгору здіймається ланцюг. Він з’являвся з-під сажі, ланка за ланкою, і тягся вгору, доки міг сягнути Рук. Коли ж забракло зросту, він узяв найближчий до себе ослін, став на нього і гарячково витирав стіну далі. Коли весь наліт уже стерто, хлопець ахнув: перед ним відкрилася

1 ... 14 15 16 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вокс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вокс"