Читати книгу - "Гра на багатьох барабанчиках"

— Можеш приходити сюди, якщо хочеш, — додала вона під кінець.

Я не відважилася. Лежала потім на ліжку і відтворювала з пам'яті одну деталь за іншою з тієї картонної імітації світу. Гралася ним у своїй уяві. Дві миші в кухні втекли від кота під буфет. Увечері, по обіді, коли роздягалася в лазничці перед купанням, побачила у дзеркалі своє оголене тіло. На якусь мить здивувалася, що в мене є груди, у цю коротку мить я бачила худеньке, маленьке, пласке тіло дівчинки, а потім, зі здивуванням, у молочному світінні комп'ютерного екрана розглядала свої руки.

В останні кілька днів червня настала сонячна, вітряна погода. Мені вже не хотілося писати. Я сиділа на веранді, вигрівалася на сонці. Розглядала в бінокль птахів і диких полохливих кріликів. Кілька разів бачила її саму. Парковими стежками вона котила перед собою велике металеве колесо, підпираючи його прутиком. На голові мала блакитний капелюшок, зав'язаний під підборіддям м'якими стрічками.

Ночі стали умовними, абиякими, швидкоплинними. Сумерк одразу переходив у світанок. Рожевий відсвіт на заході взагалі не зникав. Я перестала орієнтуватися, де на небосхилі захід, а де схід.

У монографії про його творчість, яку він саме почав читати за ранковою кавою, була незначна помилка. Отож, його роман «Відкриті очі речей» був виданий вісімдесят другого, а не четвертого. Авторка монографії з якихось причин поминула оте перше закордонне видання поза цензурою. Він зробив олівцем поправку і закурив першу цигарку. Тепер у нього лишалося тільки чотири — він мусив обмежувати себе. Лікар сказав, що в його віці треба взагалі кинути курити. Він, однак, знав, що без куріння не буде писання. Існувала пряма залежність між затягуванням цигарковим димом і писанням. Дим, заповнюючи його легені, одночасно якимось чином урухомлював його пам’ять, мабуть, тому, що і дим, і пам’ять мають однакову природу — плинні смуги, які несподівано звиваються в кільця, у викрутаси, в прозорі шереги шарів, що тривають якусь мить в удаваній структурі, а потім без вороття зникають. Трішечки зосередившись, можна було завдяки незбагненному чуду перетворити ці плинності в слова й речення.

Він перегорнув кілька сторінок, і раптом його увагу привернули слова: «Герой цієї приголомшливої оповіді, alter ego автора, має те саме ім’я і навіть живе за тією самою адресою: Варшава, тильний бік Алей». Він прочитав їх кілька разів, затягаючись димом. Пригадав той час, двадцять років тому, коли писав «Відкриті очі речей». Страшний час, безнадійний. Здавалося, це вже кінець світу, а однак усе скінчилося добре. Але що таке добре, а що погано, подумав він і кинув хижий погляд на оті чотири цигарки, які залишалися йому до кінця дня. Тоді добре писалося. Невизначений розпач, почуття абиякости та абсурду сприяли розмахові, були чулою матір’ю, яка пестила слова, вигодовувала цілі абзаци, відкривала таємниці казкових, нереалістичних зв'язків, підсувала, як на тарілці, готові образи. Сьогодні все зробилося паперовим, хоча ззовні, може, і виглядало солідно, але якби схотіти сьогодні якось це описати, треба було би продиратися через шари сміття, через зотлілий папір подій, моментальність хвилин. Нормальність була нецікавою, повною дрібних проблем, маловажливих абищиць, які щоранку висипалися з газет, як пісок, і одразу припадали пилом.

Самборський підвівся, глянув на цигарки й вирішив вийти з дому. Накинув лиш піджака — погода була гарною. Усталеним маршрутом, подвір'ями й переходами між будинками, вийшов на головну вулицю міста, звернув на площу з костелом і одразу опинився у своїй улюбленій кав'ярні. Дорогою йому вклонилися кілька осіб, серед них пара молодих людей з наплічниками. Вони зупинилися, побачивши його, і ще стояли, коли він з усмішкою відповів на їхнє привітання, минаючи їх. Приємними були такі зустрічі, але й неприємними. Нагадували йому, що він увесь час є самим собою, ніким іншим уже стати не може, що оскільки перед іншими, наприклад, отими молодими людьми з наплічниками, існує ще ціле море можливостей, цілий стос ролей на вибір, великий кошик яєць з несподіванками, вони ще можуть стати, ким тільки захочуть. Він — уже ні. Він уже визначений. Подумав навіть: «скінчений», і щось дуже неприємне ковзнуло тут же поруч. Холодне затхле повітря, як із пивниці. Бувало, що часом він почувався, наче мав прибиту до чола бронзову табличку: «Станіслав Самборський, письменник». Так як і зараз — коли входив до кав'ярні, усі погляди тактовно звернулися в його бік, але тут до нього вже призвичаїлися, тому звичний гомін кав'ярні навіть не поміняв інтенсивности. Він пройшов до буфету, обмінявся з кельнерками вітальними усмішками і сів за столик. Замовив «чорний сніданок»: каву і пачку цигарок — у цей спосіб тих чотирьох на столі вистачить йому до вечора. Знайома кельнерка з власної ініціативи принесла йому дві канапки з його улюбленою яєчною пастою. «Зранку вам потрібно з’їсти щось конкретне». Він не протестував. Сягнув по газету і спокійно читав, маючи відчуття, що перебуває у самій середині світу.

Того він зустрів уже на власній сходовій клітці, перед власними дверима — схилившись над замковою щілиною, той маніпулював із замком. Письменник Самборський протягом цілої великої, товстої, як муха, повної хвилини не міг позбутися здивування. Той-бо на перший погляд здавався знайомим, навіть більш як знайомим — бо було в ньому щось від двійника, гидке й облесливе. Рідке сиве волосся, підстрижене під їжака, землиста шкіра, дрібне тіло в картатому піджаку, добрі, але стоптані вже черевики. Письменник Самборський хотів щось сказати, але замок у цю мить із тріском провернувся, двері відчинилися, і той без слова рушив перший углиб квартири. Схвильований Самборський за ним. Той ігнорував його повністю. Сів за стіл над монографією і з олівцем у руці почав читати. Вправно записував на берегах якісь зауваження, підкреслював цілі речення. З огидою відсунув від себе попільничку, а потім викинув до смітника чотири залишених цигарки. Коли подзвонив телефон, Самборський не встиг навіть підійти. Той-бо впевненим рухом узяв трубку і, розтягаючи слово, сказав у неї: «Тааак?» Слухаючи когось по той бік, зробив зосереджений вираз обличчя, а тоді зморшка на його чолі поглибилася, надаючи усьому