Читати книгу - "Одного разу на Дикому Сході"

Що їй було розповідати про те, як вона, дивом діставшись до Петербурга, дізналася, що батька ще в перші дні революції вбили п’яні матроси, які сплутали його мундир землевпорядника з Офіцерським? Чи що мати від цього збожеволіла і її швиденько відправили до божевільні, де вона вмерла за місяць, бо годувати хворих було майже нічим? З квартири їхньої спочатку все винесли сусіди, а потім у їхні дві кімнати в’їхали чужі люди, які почали лаяти Міру, коли вона прийшла. Вони пішла, безпорадно тинялася вулицями, поки випадково не надибала подругу, яка навчила гарненьку дівчину ніколи не голодувати.

— А ти гарна, Міро, ти свіжа, як ранковий сніг, тобі платитимуть великі гроші!

Подруга познайомила із заможними людьми, що успішно ловили рибку в мутній воді заколоту. І закрутилося. Ось той банкір, він забув про все, коли вона прийшла, і не помітив її маневрів з чаркою та снодійним. Вона вийшла з квартири з хорошою здобиччю. Далі її чекав дипломатичний паспорт у шведському посольстві, консул якого був у неї закоханий. Потім пароплав і Європа, де б цінності з валізки не стали зайвими. Але на заваді стали ці чекісти. Звідки і взялися? Вона посміхнулася і закрутила головою. Вона була гарна, оті її світлі кучерики, ніс трохи з горбинкою, тонка шия, гордий, спокійний погляд. Комісар відчував, що збудився, що втратив голову, що хоче її. У нього були жінки. Останнім часом, коли він почав працювати в ЧК, то особливо багато. Та хіба можна було порівняти тих корів, які цілували йому чоботи, благаючи про порятунок своїх контрреволюційних родичів, з цією лялею! Він би назвав її принцесою, але це було б неправильно з класової точки зору. Геть принцес, геть королев! Він зробить з неї свою служницю, покірну та чуттєву!

Він би схибив, неодмінно схибив, якби не побачив книгу Володимира Ілліча Леніна «Матеріалізм та емпіріокритицизм». І це врятувало його. Комісар був над глибокою прірвою, але могутній твір ватажка революції утримав його. Ліберман вчасно схаменувся. Згадав, що він — солдат революції, то не міг дозволити тваринним інстинктам перемогти відданість ідеалам. Він мусив покласти всі свої почуття та бажання на вівтар революції. Всі його дії мусили бути присвячені одному — перемозі революції. І про це він не мусив забувати і на мить. Ця красуня була ворогом, небезпечною контрреволюціонеркою. Колись вона ледь не вбила його, бо після замаху на поліцмейстера Лібермана ледь не повісили. Тепер вона знову хоче знищити його. Така природа ворогів революції. Але він буде сильнішим. Він не піддасться її чарам. Ця жінка — ворог, то не повинна жити. Підхопився, відсахнувся від Міри, як від отруйної змії, вибіг з кабінету, щоб не бачити її очей. Згадав про Одіссея, який наказав прив’язати себе до щогли, щоб убезпечитися від співу сирен. Він убезпечиться ще надійніше. Наказав розстріляти її, як ворога революції. Вона чула наказ і сприйняла його напрочуд спокійно. Не кинулася на коліна, не почала кричати та просити про порятунок. Нічого, наче це не її збиралися розстрілювати. Тільки посміхалася.

— Ти не боїшся смерті? — навіщось спитав Ліберман у коридорі.

Вона засміялася.

— Комісаре, я вже мертва. Мене вбивали не раз. Спочатку, коли дезертири увірвалися в будинок мого дядька, вбили його, всю його родину, узялися за мене. Потім, коли мене схопили солдати по дорозі до Петербурга. Після того я вже нічого не боюся.

Міра згадала, як лежала під деревом. Її руки були прив’язані до стовбура. Одежа зірвана. Час від часу до неї підходили по одному п’яні солдати і злягалися з нею. Вона була непритомна, когось це задовольняло. Кого — ні, той опритомнював її ляпасами. Тоді вона починала смикати руки, зв’язані мотузкою.

— Ну відкрий очі, відкрий! — П’яний дезертир у соболиній шубі нахилився над нею. — Відкрий очі, відкрий, хочу їх бачити! — Плескав її по щоках. Міра опритомніла. Солдат заліз на неї, спустив штани, почав рухатися. Шуба накривала їх обох. Солдат кректав від задоволення. Міра смикала руки. Смикала, смикала і смикала. Нарешті мотузка впала. Руки вільні. Міра не поспішала, лівою рукою ковзала під шубою. Знайшла ремінь з кобурою. Дезертир охав усе гучніше. Потім почав сіпатися, наче його судомило. І тут пролунав постріл. У голову. Дезертир завалився на Міру. Вона ледь зіштовхнула його з себе, підвелася. Ноги не тримали її, вся тремтіла. Намагалася іти, хапалася за гілки і стовбури дерев, щоб утриматися на ногах. З кожним кроком ступала все впевненіше. І наближалася до великого багаття, навколо якого сиділа п’яна солдатня. Потім постріли і крики. Чоловічі.

— Я вже нічого не боюся, — Ліберман відчуває у погляді Міри стільки ненависті, що більше не вагається.

— Розстріляти! Негайно!

Її вивели, посадили в машину, в якій було троє озброєних чекістів, надійних людей, відданих революції. Мусили вивезти за місто, на полігон, де виконувалися вироки. Але машина не доїхала до полігону. Зранку машину знайшли на околиці міста. Машину і тіла двох чекістів. Третій зник разом з Мірою. Його знайшли згодом. Закрутила йому голову, примусила стріляти в товаришів, використала, а потім вбила.

— І цього твого Чета вона вб’є. Бо вона не жінка, вона — гадюка! — Ліберман аж кулаком по столу вдарив.

— Та ну! Баба і є баба, — гмукнув Єрофеєв і взявся за флягу зі спиртом.

— Досить, — зупинив його Ліберман. — Завтра рано виступати. Ми повинні їх випередити.

— Та нікуди не дінуться. Хоча Чет ще той хитрун, — визнав Єрофеєв і зітхнув, дивлячись на флягу зі спиртом. Випив би ще. Бо війна важка справа. І коли лягати спати тверезим, то нізащо не заснеш. Бо все якась маячня ввижатиметься. Кров, тельбухи, трупи. А як спиртику випити, то воно легше спиться. Набагато. Поки комісар укладався, комполку ще зробив потайки кілька ковтків, запив водою і тоді вже пішов спати.