Читати книгу - "Карусь і ми"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я бачив у кінотеатрі чудові фільми — «Джінґісхан», «Аттіла». То були герої! Вони підкорили мало не всю Европу. Потім прийшли росіяни. О, вони розумні й хоробрі! Але що сталося з вашими українцями, з тими князями, що ви розказували?
Я перестрибнула швидко до козацької доби. Я розказувала йому про Січ і про гетьманів, про Дорошенка, Хмельницького…
— Знаю, знаю! — вигукнув Мал. — Я бачив фільм «Тери Балба». Чудовий фільм! Тільки ж, як міг той батько вбити свого сина? За кохання батько не сміє карати сина! Інша справа, коли жінка чи чоловік зрадить, тоді, очевидно, треба вбити зрадника.
Мал розумів кохання так, як воно описане чи показане в книжках — тих за центи, що на полицях у «дроґістів». Ну, і з фільмів.
— Його батько боровся з ворогами. То як міг син одружитися з донькою ворога?
— Наші воювали з індіянами, але скільки їх брало за дружини індіянок? От, хочби Покагонтас.
Тяжко було пояснити моєму слухачеві різницю. А втім, чи вона була?..
— У затяжних війнах на всіх фронтах кривавились довго козаки й цілий нарід. Нарешті їхній гетьман Хмельницький уклав договір з росіянами, північними сусідами чи ворогами України. Він думав лише про союз з ними і про незалежність своєї країни. Але російські царі не додержали договору, зруйнували Січ, козацький військовий табір, а нарід придавили тяжкою неволею.
— Я казав вам, що вони розумні й хитрі! Алеж, коли «юкіс» не були задоволені з союзу з росіянами, то чому не зірвали його і не стали знову самі управляти своєю державою?
Як пояснити, як виправдати мій нарід за тяжку чотиристалітню неволю?
— О, Мале, чи ти знаєш історію Ірляндії, країни твоїх предків?
— Ми вчилися, і батько мені щось трохи розказував. Вони весь час боролися з британцями. Уже половина країни виборола собі свободу. Врешті, той малий кусочок… чи варт за нього воювати? Це ж маленький уламок нашого стейту, і користи з нього ніякої! Я бачив на фільмі, як покійний тепер президент Кеннеді їздив туди, щоб поглянути на колишню нашу країну. Я навіть сміявся: такі малі хатки, покриті соломою, маленькі поля, коні запряжені у вози і на полі люди все роблять ручно.
— Все ж де Валера боровся і за такий край.
— Він герой, і цілий світ його подивляв. Та тепер і він мовчить, а Ірландія і далі поділена.
Мал задумався, підпер підборіддя рукою і наморщив чоло.
Я розказувала далі:
— Є різниця між Ірландією та Україною. Бачиш, Україна — великий простір урожайного чорнозему. На неї споконвіку зазіхали всі сусіди. Я ж тобі розказувала. Без неї Росія не могла б існувати, голод видушив би москвинів. В Україні багаті поклади мінералів, великі фабрики. Земля і промисл. Ірляндія має тільки одного сусіда — британців. Решта ж країни оточена водами Атлантики. Україна має тільки один водний фронт на півдні, і то не великий. Решта простору — безборонний степ аж ген до Сибіру, аж ген до Монголії. А їсти всі вони хочуть — оці степовики, ну і північні москвини. Ти кинь кусок хліба між псів, побачиш, як будуть жертись за нього. Так за Україну жерлись і жеруться сусіди.
Мал задумався. Чи розумів він те, що я розказувала? Чи розумів долю-недолю моєї країни?
— Ми, Мале, боролись і далі боремось. Українські полки перші і зробили революцію в Росії в 1917 році. Нарід піддержував її. Спочатку здавалося, що через неї осягне свободу. Згодом вийшло так, як з договором Хмельницького: провідну верству вороги винищили, а нарід закріпачили. Було багато, може сотня повстань, море крови, голод… Переселювання цілих областей на Сибір… І досі так.
Мал дивився на мене здивованими очима. Але було видно, що здивування поступалося щораз більше перед зрозумінням. А я розказувала й розказувала про все лихо, якого тепер зазнає мій нарід, аж доки він, мій молодий приятель, не зрозумів усього.
— Ради Бога! — викрикнув. — Цього всього я не знав! Як тільки прийде для мене час іти до війська, я зголошусь добровільно й боротисьму за волю України!
Я погладила його шовкове хвилясте волосся:
— Дякую тобі, Мале! І тобі, як ірляндцеві, годилось би стати до тої боротьби. Знаєш, як називають українців? Ірландцями Сходу. І тобі не убуде чести стати разом з ними до боротьби за волю.
Так ми уклали з Малом військовий договір. Та чи пам’ятатиме він його?
З любовиЧасто ми говорили про авта. Ви певно помітили, що в цій країні про авта говорять найбільше. Слухайте тільки в аптекаря чи в будь-якій харчівні: там завжди розказують один одному про авто та свої пригоди з ним. Є ще друга тема — риболовля. Про ці справи тут розказують безконечні пригоди. Пережились індіянські війни, тож авто й вудка
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карусь і ми», після закриття браузера.