Читати книгу - "Краще сидіти вдома..."

Я уявив себе з бородою в строю перед вильотом на вахту й промовчав.

— З бородою, — продовжувала Свєтка, — ти будеш дуже схожий на мого тата.

Двома щупальцями я зняв її з пульта керування і поставив на підлогу.

— Ні, правда! — закричала вона знизу. — У тебе так гарно виходить зі зміною зовнішності, спробуй ще, га?

— Не всі абукрабики такі дурні, як ті двоє.

— Ти просто працюєш непрофесійно, — повідомила Свєтка, — земні розвідники й то краще маскуються!

У нашому світі в такому випадку дітям забороняють змінювати колір, а як карають дітей у людському суспільстві за подібний тон розмови зі старшими, я не знав.

— Хто бачив такого великого черв’яка, яким ти став, та ще й з такими очима? Ти б йому ще лапи прилаштував!

Я хотів закрити її в шлюзовому відсіку, але потім згадав, що абукрабики могли залишити там контейнер із грушмином. Грушмин — досить небезпечна штука для істот, що не володіють системою миттєвої адаптації, а випробовувати на міцність Свєтчин скафандр не хотілося.

— А в Лорки у твоєму виконанні волосся чомусь зеленим кольором переливалося! А в мене ніс кирпатим вийшов! Хіба в мене кирпатий ніс?!

Я вирішив одразу попередити абукрабиків, що, затримуючи в себе Свєтку, вони піддають свою планету серйозній небезпеці.

— Краще спробуй, а то я всім розповім, що патрульні дріб Бети не вміють працювати!

Тоді я став десятилапом із планети Зеакс, який лементував від голоду. Напевно, від злості, десятилап вийшов у мене дуже переконливим, бо Свєтка теж змінила колір і помітно зблідла. Коли я повернувся до своїх щупалець, вона попросила тихо:

— Тайфунчику, ти так не жартуй більше. Спробуй, га?..

Я зрозумів, що відвертітися не вдасться, і перевтілився в її бородатого тата, але Свєтці знову не сподобалося:

— У тебе борода наклеєна криво.

Бороду довелося пересувати.

Тайфун одягнув і скафандр, щоб теж ходити в блакитному ореолі, і вислухав, хоча і з кривою усмішкою, мій варіант легенди:

— Поверталися ввечері додому, побачили відчинений люк, зацікавилися, увійшли, воно полетіло.

— Побачили скафандри, зацікавилися, надягли? Які ми з тобою допитливі. Добре, Свєтко, досить гратися, візьмеш вахтовий жетон… — на моїй руці з’явилося щось невидиме, але тепле на дотик, і щільно приклеїлося до шкіри. — Тут перекладач, система атмосферного руху й багато чого іншого для недотеп, схожих на тебе. Вираз обличчя зробиш якомога дурніший, краще, якщо голосно сумуватимеш і тужитимеш за домом…

Над нашими головами пролунав тріск, а слідом за ним шипіння:

— Чому сідаєш без пароля?

— Тату, що це сичить? — голосно запитала я. Тайфун кисло подивився на мене й нічого не відповів.

Звичайно, я міг спробувати вправити мізки цьому кораблю, але тоді в нас були всі шанси взагалі нікуди не прилетіти. Я ще ніколи не ламав чужих кораблів, перебуваючи в далекому космосі й, боюся, уже цим не займуся. Цікаво, невже Абукраб настільки не довіряє своїм абукрабикам, що задає програму автоматичного повернення?

Спасибі ще, що Роїна не обстріляла нас на підльоті, хоча ми сідали без подачі пароля. Все-таки Свєтка — істота везуча.

Одразу після посадки на корабель заявилися абукрабики. Свєтка, побачивши їхні здвоєні клешні, сховалася за мою спину й закричала звідти:

— Тату, я боюся!

— Це вивідачі, — прошипів один абукрабик другому. Я ледве не засичав у відповідь, але вчасно згадав, що за легендою не повинен знати місцевої мови, і сказав людською:

— Вітаю братів по розуму!

— Що він варнякає? — запитав один абукрабик другого.

— Не знаю, не брав свого перекладача.

Тут раптом Свєтка вискочила з укриття, схопила абукрабика за клішню й закричала: «Здрастуйте!» Абукрабик клішню відсмикнув і миттєво опинився на стіні.

— По-моєму, їх треба знищити, — прошипів він.

Другий абукрабик позадкував:

— Вони схожі на істот Незнайомого світу. Треба доповісти Абукрабу!

І після цієї зустрічі нас під посиленим конвоєм переправили до Абукраба.

Абукрабики мені не сподобалися. Тайфун зі своїми щупальцями виглядав набагато симпатичніше, ніж ці таргани з клішнями. Мама, напевно, втратила б свідомість при одній думці про можливість існування таких чудовиськ: вона дуже боїться різних комах. Тайфун намагався поводитися по-людськи, хоча борода увесь час норовила сповзти вбік, і він періодично її поправляв. Прибігли ще три абукрабики. Всі в шлюзовому відсіку не помістилися, тому один залишився зовні, а двоє почали допомагати першим виводити нас із корабля. «Виводити» — це тільки так говориться, а насправді вони спробували засунути нас у мішок. Тайфун розлютився, забув про те, що він мій тато і клацнув абукрабиків розрядом. Не розумію, як таких невитриманих… восьминогів приймають у патрульні. Абукрабики відразу заметушилися, кинули свій мішок і влаштували нараду. Поки вони сичали, ми з Тайфуном добровільно вийшли з корабля, неабияк налякавши вартового абукрабика.

Роїна виявилася такою ж непоказною планетою, як і її мешканці: сіре