Читати книгу - "Вдова узурпатора"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Коли ми нарешті добралися до північної частини міста, потік автомобілів уже почав рідшати, дрібні лавочки одна за одною опускали дерев’яні штори й зачиняли двері. Наближався священний час обіду.
Голубина виявилася вузькою вуличкою з одностороннім рухом, двома рядами старих тополь й одним газетним кіоском із забитими віконницями. Алакс припаркував машину за два будинки до п’ятого, увігнавши її між двома забрудненими «пумами». Заглушивши мотор, він обернувся до мене й запитав перебільшено серйозно:
— Мені тримати на прицілі весь під’їзд?
— Послухай, ти!.. — здійнявся Афарас.
— Слухаю. А ти краще дивися, щоб пушка штани не прострелила.
Рука Афараса рвонулася до автомата, але Плейте його випередив. Блискавично висмикнувши автомат через пояс Афараса, він ткнув ствол йому під ребра. Клюс ойкнув, я підхопилася:
— Не лякайте дитини, няню. Поверніть Афарасу зброю! Він залишиться, а ви підете з нами.
Плейте з усмішкою кинув автомат на коліна янвайцю й вийшов з машини.
— До ваших послуг, панянко.
Клюс подивився на нього з-під лоба, опустив Емі на тротуар і засунув руку в кишеню, де спочивала водяна «бакка». Чи цей хлопчисько знову поміняв пістолети? Від цієї думки мене трохи пересмикнуло: занадто багато зброї на одиницю площі.
Емі пішов до п’ятого будинку, раз у раз зупиняючись й обтрушуючи лапи, хоча асфальт був зовсім сухий. Ми зайшли в похмурий під’їзд, піднялися пропахлими кішками сходами й зупинилися перед дверима, оббитими чорним дерматином. Я натиснула кнопку дзвінка, він прострекотів тихо й непевно.
Почекавши хвилин п’ять, я знову потягнулася до дзвінка, але двері відчинилися раніше, ніж я встигла його натиснути. На порозі з’явилася людина в синьому двобортному костюмі із краваткою, що з’їхала набік: схоже, Філіп кудись збирався. Широко посаджені блідо-карі очі байдуже оглянули нас із Клюсом, ледь ковзнули по Плейте й зупинилися на Емі. Зіниці раптом розширилися.
— Це ти, тварино?! — заревів Філіп.
Емі кулею промчався повз його босі ноги, вскочив у квартиру, звідки негайно почувся моторошний гуркіт. Філіп покинув нас біля відкритих дверей і кинувся в погоню.
— Уб’ю! — долетів із глибини квартири його верескливий крик.
— Це і є вбивця? — глумливо запитав Плейте.
Я зайшла в передпокій і ледь встигла відхилитися від падаючої вішалки. Емі пронісся по стіні, проорав пазурами дзеркало й вломився у ванну. Туди ж, вивергаючи прокльони, вбіг Філіп.
Клюс глянув на мене повними розпачу очима, і я мимоволі побажала Емі зникнути в зливному отворі. Негайно почувся каскад лайок, який засвідчив, що Філіп прикладну магію так і не освоїв.
Він з’явився у дверях ванної злий, зі скуйовдженим волоссям і не потрудився навіть підтягти сповзаючі штани.
— Це ви його нацькували, Есто?
Не розумію, що ти міг знайти в цій людині?! Для помічника мага він був дещо тупуватий, дві думки одночасно в його голові вміститися не могли. Виконання нескладних наказів — межа його можливостей. Хоча, може бути, саме за це ти його й тримав? Жерці не зробили ні єдиної спроби переманити його на свою сторону — такий дурень відразу б їх виказав.
Відповісти Філіпу я не спромоглася, а мовчки пройшла в єдину кімнату, яка слугувала вітальнею й спальнею одночасно, скинула з ліжка стопку ілюстрованих журналів сумнівного вигляду, сіла й посадила Клюса поруч із собою. Клюс із цікавістю розглядав яскраву обкладинку, але я ногою засунула журнали під ліжко.
Плейте, увійшовши за нами, гидливо оглянув гору посуду на столі, переступив через пару коричневих черевиків і зупинився біля заштореного вікна. Сісти на посипаний крихтами стілець він не зважився.
— Мерзенна тварина наведе Сплячого! — Філіп трохи притих, у його тоні навіть з’явилися жалібні нотки. — Я не хочу зіштовхуватися…
— Де Місячний Диск? Ти сховав його в Амадані?
Філіп вибухнув булькотом, сипінням і клекотом, які означали в нього крайнє хвилювання. Я дозволила йому перевести подих і запитала якомога ласкавіше:
— Ти ж не забув, правда? Ти скажеш Естареді Діано Лу, де Місячний Диск? Сплячий однаково знайде тебе, і тобі ж краще направити його по моєму сліду!
Філіп жалібно запхикав:
— Це Ламас наказав мені віднести Диск. Він побоювався жерців! Я все зробив, як треба, а ця паршива тварина здумала шукати в мене притулок! Навіщо ви його взяли?!
— Ну, припустимо, я його не брала, це Клюс вирішив за нас всіх, але не залишати ж бідолаху нелюдя на розтерзання жрецям? Хоча він же нас покинув би без мук совісті! Він знав, що Філіп в Амадані (мабуть, підслухав твій наказ, Ламасе) і прибіг рятуватися в помічника хазяїна. Дуже мило!
— Де Диск, Філіпе? Куди ти його сховав?
— У Гніздо Пітьми до…
Клюс здригнувся в мене під боком, і я побачила, як граблеподібні руки тягнуться до горла Філіпа. Плейте вихопив з кобури під пахвою «асту», цей рух насторожив Філіпа, і він інстинктивно відхилився вбік. Руки схопили повітря.
— Стояти! — наказав Плейте. — Не рухатися.
Людина в старомодному сюртуку завмерла, але переляканий до смерті Філіп тремтячими руками витяг звідкись стареньку «скайлу» і спустив курок. Гримнув постріл. «Манекен» похитнувся, над головою його з’явилося світіння на зразок жовтогарячого німба… Я повалила Клюса на ліжко, накинула зверху ковдру, а сама ледь встигла закрити голову руками, і отут воно
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вдова узурпатора», після закриття браузера.