Читати книгу - "Світло Парижа"

Шарон припинила чепуритися й обернулася до мене, дивлячись трохи вбік. — Твоя мати тобі не казала?

— Не казала чого? Вона тебе взяла за дочку, а від мене відмовилась?

Шарон розсміялась. Приємний хрипкий сміх, наче камінці перекочуються. Закривши губну помаду, поклала її до сумочки. — Краще поговори з Симоною.

— Я тут, я тут, — відгукнулася мати, швидко спускаючись сходами. — Вибач, я так барюся! Довго чекаєш на мене? — турботливо спитала в Шарон, потім, побачивши мене, почала, поклавши руки на груди — Боже мій, Мадлен, ти приїхала сьогодні?

Я глянула вниз, на валізу. — Виявляється, так.

— У мене зовсім вилетіло з голови! Твій одяг увесь пожмаканий.

— Летіла в літаку. — Певна, що мати сходить з літака свіжа, як маргаритка, а я, як і багато простих смертних, схильна до жмакання. Зітхнула, наче особисто її спіткала невдача.

— Ти не зачиниш двері?

— Це було в списку моїх обов'язків. Теж рада тебе бачити.

— Вибач, вибач, я така збентежена. — Вона ступила крок уперед, обійняла мене злегка. Моя мати тендітна й тоненька, вродлива, як більшість жінок у моєму житті. Щоденно вона носила майже той самий одяг: слакси, кардиган і шалик довкола шиї. Мала перлові сережки, раз на тиждень робила зачіску, і коли її побачиш у бакалеї, відразу знаєш, що вона за людина, як би жахливо це не звучало, але буде стовідсотковою правдою.

Врода у нашій родині передається через покоління. Я така ж негарна, якою свого часу була бабуся. Тіло, яке було непопулярним за двадцятих років, так само непопулярне зараз, і, гадаю, ніколи не мало кращої пори у даному часовому проміжку. Ми з нею були зависокими, щоб бути звичайними, але не такими високими, щоб нами цікавились, мали широкі плечі й груди, що заважали нам у щоденних заняттях, і стегна, що належали до постерів радянської пропаганди. Коли я дивилася у дзеркало, на мене дивилась вона. Одна брова вища за іншу, великі м'які карі очі, зовсім звичайний ніс, невидатні вуста.

Але в моїй бабусі від того часу, як її знала, була певна елегантність. Вона носила костюми від Шанель, у руці завжди тримала келих вина, ніколи не сміялась надто голосно і коли виходила з кімнати, за шлейфом парфумів можна було довідатися, що вона недавно там була, наче щойно кімнату покинув привид, якому найбільш смакують парфуми «Shalimar». У мене не було жодної з цих принад, я проводила свій час у прагненні (невдалому) допасувати моє неслухняне тіло до чиєїсь моделі. Раз на десять тижнів я ходила до салону, де моє волосся піддавали хімічному очищенню, щоб зробити його гладким і слухняним, а між цими походами регулярно пригладжувала його, відчуваючи в носі запах паленої шерсті. Їла я якомога менше, особливо на публіці, лишаючи в тарілці половину анемічного салату під час ланчів. Коли пригадувала всі десерти, що відставляла — великі чізкейки, ніжні купки фруктів і крему, тістечка, — хотілося плакати. Це зрештою допомогло: я була худою. Однак мої плечі не стали вужчими, а коліна — менш схожими на міцні молоді деревця.

Мати, навпаки, була вродливою, справжньою генетичною аномалією, наче прошарок у сандвічі між нами, вона мала делікатні риси обличчя, тонкі кістки, шовкове волосся кольору шампанського. Вона хотіла підняти мене до свого іміджу, але мені ніколи не вдавалося допасуватися до її легкої елегантності. На танцях мої рукавички мокріли від поту, і хоча я буквально слідувала її інструкціям, як зачісувати волосся, її волосся ставало гладким і блискучим, як грива чистокровного коня, моє ж — пухнастим і летючим, так, наче я не підкорялася навмисне. Я носила одяг, який вона мені купувала, але, здавалося, усе мені не личило, блузи піднімалися вгору, як би я їх не натягувала, а моделі, що мали такий досконалий вигляд на сторінках «Seventeen»[23], якось утрачали свою привабливість на мені, робили мене товстою, наче я проносила на сідницях крадені пакети з борошном.

— Як долетіла? — спитала мати, випускаючи мене з обіймів і лишаючи за собою хмаринку парфумів «L'Air du Temps».

— Чудово. Що відбувається в сусідів? Схоже на те, що в них вечірка.

— Це жахливо, чи не так? Шулери продали будинок, і чоловік, який його купив, перетворив його на ресторан. Ресторан! У цьому кварталі! Можеш у це повірити?

Могла, звичайно. Квартал, де жили мої батьки, з плином років ставав усе більше сучасним, але найменша зміна робила матір нещасною.

— Чи є в цьому якась користь?

— Звідки я знаю? Перетворили мою галявину на стоянку. Напевно не їстиму там.

— Коли бути справедливим, це не твоя галявина. Його.

— Вона досить близько. І галас! Вантажівки здають назад з цим жахливим бібіканням, день і ніч. Перетворили задню веранду Шулерів на місце відпочинку, і ці жахливі ракети з саду…

— Типу, люди їдять, п'ють, радіють? Цікаво буде подивитися на великий гармидер довкола.

— Не будь такою саркастичною.

— Сарказм — єдине, що в мене є, мамо. —