Читати книгу - "Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі"

У цьому аспекті бубликовий бізнес Пола Фельдмана був інакшим. Там справді була жертва. І цією жертвою був сам Пол Фельдман.

Коли він започатковував свій бізнес, то розраховував на 95 % оплату, бо виходив з досвіду, отриманого у власному офісі. Але, подібно до того, як рівень злочинності зазвичай буває найнижчим саме там, де зупинилося поліцейське авто, рівень 95 % оплати був штучно завищеним: бажання споживати бублики задарма стримувалося присутністю Фельдмана. І стримувальною була не лише ця обставина, а й те, що споживачі бубликів чудово знали, хто їх постачає, і мали до цього чоловіка певне ставлення (імовірно, ставилися вони до нього добре). Величезний масив психологічних та економічних досліджень засвідчує, що люди платитимуть різні суми за одну й ту саму послугу залежно від того, хто є її постачальником. У 1985 році у своєму дослідженні «Пиво на пляжі» (Beer on the Beach) економіст Річард Талер продемонстрував, що спраглий пляжник, який засмагає на сонці, готовий платити $2,65 долара за пиво, принесене з курортного готелю, і тільки $1,50 долара за те саме пиво, але з якої-небудь убогої крамнички.

У реальному світі Фельдман навчився обходитися менш ніж дев’яноста п’ятьма відсотками. Йому довелося вважати «чесною» ту компанію, чий коефіцієнт оплати за бублики перевищував 90 %. Коефіцієнт оплати, що перебував у діапазоні 80–90 відсотків, вважався «дратівливим, але припустимим». Якщо ж компанія мала схильність сплачувати менше 80 %, Фельдман міг залишити попереджувальне повідомлення на зразок такого:

«Від початку року собівартість бубликів різко зросла. На жаль, зросла також і кількість бубликів, що споживаються неоплаченими. Далі так тривати не може. Не думаю, що ви вчите своїх дітей шахраювати, тоді чому ж ви шахраюєте самі?».

Спочатку Фельдман залишав коробочку для готівки відкритою, але гроші часто зникали. Потім він спробував використовувати бляшанку з-під кави з щілиною для грошей у пластмасовій кришці, але такий варіант також виявився надто спокусливим. Насамкінець Фельдману довелося змайструвати невеличку фанерну скриньку зі щілиною, прорізаною у верхній частині. І ця фанерна скринька спрацювала напрочуд добре. Кожного року Пол Фельдман залишає в офісах приблизно сім тисяч таких скриньок і при цьому через крадіжки втрачає у середньому лише одну. Тож маємо цікаву статистику: ті самі люди, які зазвичай крали понад 10 % його бубликів, майже ніколи не опускалися до того, щоб поцупити скриньку з грішми, — саме завдяки диференційованим соціальним наслідкам крадіжки. З Фельдманової точки зору офісний працівник, який безоплатно з’їдає бублик, скоює злочин; хоча сам офісний працівник так не вважає. Така розбіжність в оцінках радше пояснюється не так начебто невеликою сумою грошей, про які йшлося в цьому конкретному випадку (бублики Фельдмана коштували долар за штуку плюс безкоштовний вершковий сир), як самим контекстом цього «злочину». Той службовець, який не платить за бублик, здатен також відпити добрячий ковток лимонаду, наливаючи собі склянку в їдальні самообслуговування, але він навряд чи піде з їдальні, не розплатившись.

Отже, про що каже нам інформація про бублики? Протягом останніх років існувало дві тенденції щодо загального коефіцієнта оплати. Перша полягала в його повільному тривалому падінні, яке почалося 1992 року. Станом на літо 2001 року загальний коефіцієнт оплати бубликів упав приблизно до 87 %. Але відразу ж після 11 вересня того самого року він різко підскочив аж на 2 % і відтоді вже ніколи суттєво не знижувався. (Якщо двовідсоткове зростання вам видається не надто вражаючим, то можете поглянути на нього ось із якого боку: коефіцієнт несплати впав з 13 до 11 відсотків, тобто рівень крадіжок знизився аж на 15 %). Завдяки тому, що значна частина клієнтів Фельдмана працює в галузі національної безпеки, цілком можливо, що до цього «ефекту 9/11» спричинився певний елемент патріотизму. Або ж підвищення коефіцієнта оплати просто відбило спалах альтруїстичних емоцій серед широкого загалу. Ці дані свідчать також про те, що малі офіси є чеснішими за великі. Зазвичай офіс, де працює кілька десятків службовців, сплачує на 3–5 % більше за компанію з кількома сотнями працівників. Спершу це може здатися парадоксальним. У більшому офісі біля столика з бубликами неодмінно збиратиметься більший натовп, де буде більше свідків того, що ви чесно кинете свої гроші до скриньки. Але, здається, у цьому порівнянні малих офісів з великими крадіжки бубликів віддзеркалюють вуличну злочинність. Показник вуличної злочинності на душу населення є значно нижчим у сільських районах, ніж у великих містах, значною мірою саме завдяки тому, що сільський злочинець має значно більше шансів бути впізнаним (і, відповідно, спійманим). Крім того, як правило, у маленькій громаді діють значно сильніші соціальні стимули, що запобігають злочинності, і основними з них є сором і ганьба.

Бубличні дані відображають міру, якою чесність залежить від настрою, в якому перебуває людина. У цьому аспекті важливим чинником є, наприклад, погода. Нехарактерно гарна для сезону погода надихає людей охочіше розлучатися з грішми, тоді як нехарактерний для сезону холод (а також сильний дощ і вітер) підштовхує людей до безсоромного й масштабного шахрайства. Найгірша ж ситуація спостерігається під час свят. Різдвяний тиждень призводить до 2-відсоткового падіння коефіцієнта оплати (а отже — і до 15-відсоткового сплеску крадіжок; фактично має місце тенденція, яка є зворотною тенденції «9/11»). На День подяки становище є майже так само поганим; святковий тиждень св. Валентина також огидний — як і тиждень до та після 15 квітня. Є, однак, кілька гарних свят: тижні, пов’язані з Четвертим липня,[4] Днем праці та Днем Колумба. Яка ж різниця між вищеназваними групами свят? Свята, позначені низьким рівнем шахрайства, є чимось більшим, ніж один вихідний день. Свята ж, позначені високим рівнем шахрайства, пов’язані з численними турботами й завищеними очікуваннями з боку рідних та близьких.

Фельдман теж зробив певні власні висновки про чесність, виходячи більше з досвіду, аніж з даних. Він переконався в тому, що мораль є важливим чинником: офіс є чеснішим, якщо працівники люблять свого шефа і свою роботу. У нього також з’явилося переконання, що службовці на вищих посадових щаблях шахраюють більше за своїх колег, які перебувають на нижчих щаблях. Цього висновку він дійшов після того, як протягом трьох років постачав бублики одній компанії, яка була