Читати книгу - "Гола економіка. Викриття нудної науки"

природним шляхом. На відміну від автомобілів чи персональних комп’ютерів, фірми не можуть виробляти нових чорних носорогів, коли бачать зменшення пропозиції. Насправді тут діють протилежні сили: оскільки чорний носоріг перебуває під загрозою вимирання, ціни на чорному ринку зростають, створюючи додаткові стимули для винищування браконьєрами тих тварин, що ще залишилися. Це порочне коло доповнюється й іншим аспектом ситуації, спільним для багатьох екологічних проблем: більшість чорних носорогів належать до комунальної, а не до приватної власності. Це може видаватися перевагою. Проте насправді це створює більше проблем зі збереженням, ніж вирішує. Уявімо собі, що всі чорні носороги перебувають в руках жадібного фермера, у якого немає докорів сумління щодо використання рогів носорога для єменських кинджалів. У цього фермера немає жодних екологічних інтересів. Він настільки жадібний та егоїстичний, що вбив би власного пса, якби це принесло йому дохід. Чи дозволив би цей покидьок, щоб його стадо за тридцять років зменшилося з 65 тисяч до чотирьох? Ніколи. Він піклувався б про розмноження й захист цих тварин, щоб мати завжди що запропонувати на ринку — подібно до того, як це роблять власники тваринних ферм. І це не має нічого спільного з альтруїзмом, лише максимізація вартості обмежених ресурсів.

З іншого боку, комунальні ресурси зумовлюють унікальні проблеми. По-перше, селяни, що живуть поряд із цими магічними тваринами, зазвичай не мають жодної вигоди від такого сусідства. Навпаки, великі тварини, як-от носороги та слони, можуть серйозно пошкодити посіви. Для того, щоб «влізти» в шкіру місцевого селянина, уявіть собі, що люди в Африці раптом страшенно зацікавилися майбутнім північноамериканського рудого пацюка, а визначальною складовою стратегії його збереження є дозволити їм жити й розмножуватися у вашому домі. Тепер уявляйте далі, як браконьєр, проходячи повз ваш будинок, запропонує вам гроші, якщо ви покажете, де у вашому підвалі ці пацюки влаштували свою нору. Гмм. Справді, мільйони людей в усьому світі отримують вигоду від збереження видів, як, наприклад, чорний носоріг чи гірська горила. Однак це може бути частиною проб­леми: легко жити за рахунок інших і забезпечувати якимсь людям чи організаціям можливість робити роботу. Скільки за останній рік ви присвятили часу й грошей збереженню вимираючих видів?

Туроператор і організатор сафарі, який отримує свій дохід, показуючи багатеньким туристам дику природу, стикається з подібною проблемою «зайця»[40]. Якщо одна туристична компанія серйозно інвестуватиме у збереження дикої природи, інші туристичні компанії, не роблячи жодних інвестицій, усе ж отримуватимуть прибутки зав­д­яки носорогам, яких треба рятувати. Тому фірма, витрачаючи гроші на збереження, фактично опиняється на ринку в невигідному становищі. Їхні тури будуть дорожчими (або вони погодяться з меншими прибутками), щоб покрити свої інвестиції в збереження довкілля. Очевидно, що тут мав би втрутитися уряд. Однак уряди в Екваторіальній Африці мають мало ресурсів, і більше того — серйозно корумповані. Єдиною стороною, що має чіткі й потужні стимули, є браконьєр, який наражається на великі штрафи, полюючи на тих носорогів, що ще залишилися, вбиваючи їх і відрізаючи їхні роги.

Вельми сумна історія. Однак економічна наука також пропонує принаймні певні уявлення про те, як можна врятувати чорних носорогів та інші вимираючі види. Ефективна стратегія збереження повинна правильно встановити стимули для людей, які живуть в зоні мешкання чорних носорогів чи біля неї. Уточнімо: дайте місцевим людям підстави для того, щоб прагнути бачити цих тварин живими, а не мертвими. Це умова для розвитку індустрії екотуризму. Якщо туристи хочуть платити великі гроші за те, щоб побачити і сфотографувати чорних носорогів, і, що ще важливіше, якщо місцеві жителі якимось чином отримуватимуть зиск від цього туризму, тоді у місцевого населення будуть значні стимули оберігати цих тварин. Це спрацювало в таких країнах, як Коста-Рика, де збереження тропічних лісів та інших екологічних особливостей було здійснено завдяки визначенню 25 % території країни зоною національних парків. Туризм нині дає тут понад 1 мільярд доларів доходів щорічно, а це складає 11 % національного доходу[41].

На жаль, цей процес працює у зворотному напрямку у випадку гірської горили, ще одного виду, який перебуває під загрозою зникнення (відомий твір Дайана Фоссі «Gorillas in the Mist»). За оцінками, лише 620 гірських горил залишилося в диких джунглях Східної Африки. Однак країни, що належать до цього регіону, — Уганда, Руанда, Бурунді й Конго, — розбурхані рядом громадянських воєн, що зруйнували туристичний бізнес. У минулому місцеві жителі охороняли зону мешкання гірських горил не тому, що мають особливе ставлення до них, а завдяки можливості заробити гроші на туристах, а не на вирубуванні лісів, що є домівкою гірських горил. Ситуація змінилася, коли цей регіон став місцем насилля. Один місцевий чоловік розповідав кореспондентові New York Times: «[Горили] мають значення, коли вони приваб­люють туристів. Якщо ні, то ні. Якщо туристи не приїжджають, ми шукатимемо щастя у лісі. Раніше ми були вмілими лісорубами»[42].

Тим часом офіційні особи, відповідальні за збереження, експериментують із іншою ідеєю, ґрунтовною настільки ж, наскільки і сама наука економіка. Чорних носорогів убивають, бо їхні роги приносять гарні гроші. Якщо не буде рогів, не буде і причини полювати на цих тварин. Тому деякі працівники органів охорони довкілля почали ловити чорних носорогів, відпилювати їхні роги і відпускати назад у дику природу. Для носорогів ця втрата дещо небезпечна у двобої проти хижаків, однак зменшується імовірність того, що їх убиватимуть найсмертоносніші вороги — люди. Чи спрацювало це? Свідчення супе­речливі. У деяких випадках браконьєри продовжували вбивати носорогів, позбавлених рога, із різних міркувань. Убивство носорогів, позбавлених рогів, економить браконьєрам час для повторного пошуку тих самих тварин. Крім того, можна заробити сякі-такі гроші на вирізанні й продажу навіть пенька рога. І, на жаль, мертві носороги, навіть без рогів, роблять здобуття цих виробів ще небезпечнішим, що піднімає вартість уже існуючих запасів рогів.

Усе це ігнорує ту частину рівняння, яка стосується попиту. Чи потрібно забороняти торгівлю товарами, зробленими з вимираючих видів? Більшість скаже «ні». Закон про заборону полювання на роги носорогів у країнах на зразок Сполучених Штатів знижує загальний попит, а це зменшує стимули для браконьєрів полювати на тварин. Водночас існує і протилежний погляд. Деякі відповідальні за збереження довкілля стверджують, що продаж обмеженої кількості рогів (або бивнів, як у випадку зі слонами), заготовлених у законний спосіб, мав би два позитивних аспекти. По-перше, це принесло би гроші для допомоги бідним урядам у їхній боротьбі проти браконьєрів. По-друге, це знизило б ринкову ціну на ці заборонені предмети, а отже, зменшило б прагнення браконьєрів полювати на тварин.

Як і з усяким складним предметом публічної політики, тут немає правильної відповіді, однак існують деякі підходи до проблеми, що можуть