Читати книгу - "Знак Саваофа"

Перекреслила i дописала: «Смерть i секс, нiякого кохання». Iлона свiдомо викинула з пам’ятi те, що Норка покликала її, коли вона в задумi дивилася на рвання хмар, усмiхаючись у себе дивно, зачаровано, i поманила її, прискаючи зi смiху: о, коли вони смiялися, то були дiйсно подiбними, хоча останнє часто викликало у Митрофана пiдозри, бо всi у сiм’ї бiлявi, а, подивись, ось Iлона майже тобi мадярченя, красива i холодна, видно, жорстока i хтива, навiть спльовував через плече, коли думав про неї, але для того, щоб не зурочити. А тодi вони зазирнули у вiкно. Генерал Паша лежав на диванi й мастурбував з зачарованим виглядом гордого обличчя, яке годилося для фотокарток, а не для подiбних споглядань чи вiдвiдин. Перед ним стояла якась картинка, i вiн раз вiд разу повертав голову. Видавалося, що голову повертає пам’ятник, щонайменше бюст. Iлона мимоволi пiдняла до грудей руки, i вихопилося у неї: «Дурепа!» Але вже за хвилину вони нiчого не пам’ятали, а просто смiялися, смiялися просто так. Пiзнiше, через багато рокiв, у лiжку з однiєю особою невиразної статi, вона автоматично увiмкне телевiзор i побачить чеченського бойовика з натхненним обличчям, i почує його промову, в якiй iшлося про те, що вiн власноручно, з великим задоволенням вiдрiзав голову генералу Пашi. Вiдрiзав повiльно, щоб той кричав i всирався, сцяв i благав. Рiзав кишеньковим, московського виробництва ножиком з авiацiйної сталi. За муки чеченського народу. Магомет єдиний пророк i так далi. На екранi затрiпотiли чорно-бiлi кадри, з’явилося обличчя Пашi, зараз подiбного на залiзничного бомжа, з заслинявленим ротом, сльозливими очима, вузьким набалушеним чолом, посiченим зморшками, над якими зависло збите в кетяги волосся. Вiн щось намагався сказати, але мова нагадувала щось середнє мiж мовою бабуїна та феньою привокзального залiзничного київського бомжа. Потiм була показана сама страта, зафiльмована невмiло дикунським оператором, але дотошно, як першокласник переписує чужий твiр, мало йому зрозумiлий, але з усiма подробицями. I лише тодi вона поцiлувала свою подругу туди, куди та вперто три роки її просила, — про це трохи пiзнiше. Пiсля того вона його не бачила, але якась тяжка i водночас легка пам’ять прихоплювала її у найскрутнiших ситуацiях i виводила з найнеприємнiшої iсторiї. Все воно буває до пори, але зараз повернемося знову трохи назад.

Вона не любила вiддаватися спогадам, але якщо вони приходили, то Iлона рацiонально процiджувала їх, розкладаючи поличками, вiдшлiфовуючи у пам’ятi так, як їй потрiбно. Це частково вдавалося. Тодi вже лежала зима, чиста i свiтла, з маленьким фiолетовим колом сонця на горизонтi. Мати, яка здебiльше вiд нудьги, щоб не кинутися в довгу чергу коханцiв, займалася вихованням доньок. Вона доходила до солодкавого маразму або до нестримної деспотiї, що було одне й те ж. Вона вибирала їм одяг, навчала правильно поводитися, говорити, наглядала за репетиторами. Вона мила їх особисто, продивляючись усi жiночi мiсця, пильно, ретельно, аж тодi вiдправляла спати. I ось так до п’ятнадцяти рокiв. Старша Нора бунтувала, але ця буря в склянцi води нiчого не давала: мати скаржилася батьковi, подаючи це зовсiм iнакше, i той строго карав правопорушницю, яка з самого дитинства надмiру любила ласощi та грошi. Трохи згодом, через кiлька рокiв, вона помстилася матерi у досить жорстокий спосiб. Тож лягав за вiкнами фiолетовий зимовий день, де тiнi переплiталися з тiнями, вiтер стрiляв кришталевою пилюкою, все западало в паморочливi синi ями i таке iнше. Мати загнала Iлону до великого мiдного таза епохи царя Тутанхамона чи навiть древнiше; зазначимо, що мати вiд нудьги та бездiяльності займалася спiритизмом, почитувала лiтературку, яку тодi ще вилучали з ужитку. Анастасiя не визнавала нiчого, окрiм широких тазiв, пила трав’яний чай з музейних чашок, обмеживши себе якнайбiльше у цивiлiзацiї. У вiдкритих дверях Iлона побачила роздягнену сестру, зi спини: пряма лiнiя плавно вiд лопаток переходила донизу, розчленяючи двi половинки сiдниць, обмальовувала їх, виточуючи красивої форми довгi ноги, як би зараз сказали, ноги манекенницi. А мати в той час працювала мочалкою. Сонце, фiолетове, наливаючи повiтря ультрамарином, сповзало за пласкi дахи. Тодi Iлона, задихаючись, сказала:

— Мамо, ти ще не терла там.

Це вона сказала холодно, тримаючи розроєнi почуття та думки, i Анастасiя почала працювати нiжно мiж ногами губкою, потiм, наче про щось здогадуючись, завмерла на хвилину i продовжила далi, проказавши:

— Ти там зовсiм вже доросла. Скоро сама будеш…

— Так… Тодi давай…

— Облиш.

I мати поплескала її любовно по голiй задницi. Сестра витанцьовувала перед дзеркалом, то збираючи на головi волосся, то пускаючи його попелястими водоспадами на дорослi вже плечi. Розставляла ноги, показуючи пух мiж ногами та рожеву плоть, нагиналася, викручувала сiдницями: вона вiдвiдувала драматичний гурток. Потiм тихо промовила, мабуть, нiчого не помiтила або не звернула уваги, що холодно, i зачинила дверi. Фiолетове сонце рожевими павуками лягало на снiг. Мати вже поклала її на тапчана i натирала якоюсь цiлительною маззю, рецепт котрої написала їй почтенна генеральша. Iлона дивилася на червоне сонце, що залiтало в проймища мiж будинками, нiчого не думала, бо мрiяти розучилася змалку, якось почувши вiд батька, що вiд пустопорожньої мрiї та балачок однi нещастя. I тут з нею сталося те: тiлом пробiгла легка судома, потiм тiло обсипало сиротами, в голову шугонуло, i вона оп’янiла, провалюючись на миттєвiсть у насолоду, до цього ще не знану; коли отямилася, їй видалося, що пройшли роки, але то були секунди: в ротi сухо, свiт якийсь мiзерний, наче звузився, i таке iнше, що слiдує вiдразу за першим оргазмом. Це було до зустрiчi з генералом Пашею. Потiм вже з’явився вiн. Це вже не про генерала Пашу, убiєнного чеченським партизаном.

Анастасiя, солодка блондинка, чистокровна, а не фарбована, елiта в кiлькох поколiннях, якщо зважити на час, який пройшов вiд переляканого натовпу матроснi, що брала Зимовий палац у далекому Петербурзi. Анастасiя з упередженим волооким поглядом зелених непроникних очей, з античним профiлем, з вiршами Кiтса на устах i зi снами про Вознесенського, з талiєю Юнони, грудьми Афродіти, обличчям царицi Савської повзала серед гостей з грацiєю шовкової гусеницi i натрапила на молодого чоловiка в картатiй сорочцi, з важким селянським обличчям, але не звiтреним, таким, як бувають обличчя селян середньої