Читати книгу - "Тінь перемоги"

острови! А пропагандистське забезпечення - не входить у завдання командування Ленінградського військового округу і Балтійського флоту. Цим займуться інші. Відповідні товариші в потрібний момент влаштують нову «провокацію фінської вояччини на наших кордонах», а ті, кому належить, пояснять трудящим усього світу сенс миролюбної зовнішньої політики СРСР і необхідність наших контрударів по знахабнілих фінських агресорах.

Збірник «1941 рік» складався так, щоб показати миролюбність Радянського Союзу і «неготовність» до нападу на Німеччину. Укладачі збірника пішли на визнання малих гріхів, щоб не визнавати великих. Ось, кажуть вони, план нападу на Фінляндію ми знайшли, а план нападу на Німеччину - не знайшли.

Тим часом план «С.3-20» міг бути як самостійним, так і частиною ширшого задуму. План «С.3-20» дозволяв військам Ленінградського і Архангельського військових округів і силам Балтійського флоту нанести удари по Фінляндії до удару Червоної Армії по Німеччині, одночасно з цим ударом або трохи пізніше. Але в будь-якому випадку удар по Фінляндії був одночасно й ударом по Німеччині. В разі здійснення плану «С.3-20» радянські війська захоплювали нікелеві рудники в Петсамо, Аландські острови й виходили до міста Кемі. (Не плутати з нашим містом Кемь).

Тепер на карті знайдіть фінське місто Кемі і шведський порт Лулео...

Зовсім не випадково в 1940 році на Балтиці була сформована 1-а бригада морської піхоти під командуванням досвідченого радянського диверсанта полковника Терентія Парафіло. Роботу для морської піхоти товариш Сталін уже підшукав, а сталінські генерали її спланували. Залишалося тільки відправити у штаб Ленінградського військового округу шифровку: «Приступити до виконання...».

І не треба шукати план війни проти Німеччини. Якби план «С.3-20» був здійснений, то це означало нанесення смертельного удару не тільки Фінляндії, а й Німеччини.

7.

Влітку 1940 року Сталін робить ще одну помилку - приєднує до Радянського Союзу Естонію, Латвію і Литву, створює на їх території Прибалтійський особливий військовий округ і всі сили цього округу зосереджує на кордоні зі Східною Прусією.

Для оборонної війни це зовсім не потрібно і дуже навіть шкідливо. Кажуть, що Сталін відсунув свій кордон на захід і тим зміцнив безпеку СРСР. Але справа йшла якраз навпаки. До окупації Прибалтики Червона Армія на цьому напрямку мала розділовий бар'єр. У разі агресії війська Гітлера повинні були послідовно розбити збройні сили трьох держав перед тим, як зустрітися з Червоною Армією. Навіть якщо б на знищення армій Литви, Латвії та Естонії пішло всього декілька днів, все одно при такому розкладі раптовий удар по радянських аеродромах на цьому напрямку виключався. Червона Армія отримувала можливість підняти за тривогою свої війська і зайняти укріплені райони. Після розгрому армій трьох прибалтійських держав війська Гітлера виходили до Чудського озера. Його неможливо форсувати. У разі обходу озера війська Гітлера упиралися в радянські укріплені райони.

Але все пішло за іншим сценарієм. Червона Армія вийшла зі своїх укріплень на передові рубежі в Литві до самого німецького кордону, винесла туди аеродроми, штаби, вузли зв'язку, стратегічні запаси. Для народів трьох держав Прибалтики армія Сталіна перетворилася на агресора та окупанта, а Німеччина в разі нападу на СРСР - у визволителя.

22 червня 1941 року війська Червоної Армії на всьому протязі кордону, в тому числі і в Прибалтиці, потрапили під раптовий удар німецької армії, було порушено управління військами, радянська авіація понесла значні втрати на прикордонних аеродромах. Проти Червоної Армії в державах Прибалтики стихійно спалахнуло народне повстання. По наших «визволителях» стріляли з кожного горища. Війська Червоної Армії залишились у Прибалтиці без укріплених районів, а за їх спиною, на території Росії, залишилися порожні укріплені райони без військ. Манштайн їх захопив з ходу.

Заперечення скептиків: якби Сталін не окупував Прибалтику, то Гітлер міг її захопити без війни, просто ввести туди війська, як свого часу в Чехословаччину.

На таку можливість була відповідь.

Треба було ясно і чітко пояснити Гітлеру, що у відповідь на спроби ввести німецькі війська в Прибалтику Радянський Союз без попередження починає топити на Балтиці транспорти з рудою і лісом, мінувати підходи до німецьких портів, бомбити Берлін, а на територію держав Прибалтики кине інтернаціональні бригади і мільйони радянських добровольців. А коли Гітлер виснажиться у війні проти Радянського Союзу, Британія і Франція скористаються ситуацією: в їхніх інтересах задушити Німеччину, як небезпечного конкурента, і знову накласти на неї контрибуції.

Така заява була б правильно зрозумілою в усьому світі. В цьому випадку народи держав Прибалтики були б не нашими ворогами, а нашими союзниками. У цьому випадку «лісові брати» стріляли б у спини не радянських, а німецьких солдатів. У цьому випадку на боці патріотів Прибалтики воювали б інтернаціональні бригади. А добровольців у всьому світі вистачало.

Маючи таку перспективу, Гітлер навряд чи зважився би на введення військ в Естонію, Литву і Латвію. Але якщо і зважився, то в цьому випадку війна з нашого боку стала б справедливою, оборонною, великою і вітчизняною. І нам би тепер не довелося б соромитися за «визвольні походи», масові розстріли, за окупацію. Нам не довелося б ховати архіви війни і вигадувати героїчні подвиги.

У серпні 1939 року позиція Радянського Союзу була оголошена чітко і ясно: територію Монголії ми будемо захищати від японської агресії як свою власну. І захистили! Ця позиція була правильно зрозуміла у всьому світі, в тому числі і в Японії. В результаті цієї рішучості і твердості напад Японії на Радянський Союз був попереджений.

Чому Радянський Союз у серпні 1939 року не зайняв токую ж позицію стосовно держав Прибалтики?

Окупація Прибалтики Червоною Армією мала сенс тільки у випадку, якщо задумувалася наступальна війна проти Німеччини. Червона Армія вийшла прямо на німецький кордон і винесла свої аеродроми на самий передній край. З аеродромів Литви можна було підтримувати наступ радянських військ до самого Берліна. До того ж радянський флот отримав військово-морські бази в Таллінні, Ризі, Лієпаї. Туди негайно були переміщені головні сили флоту і запаси. Від Лієпаї до шляхів, якими йдуть