read-books.club » Фентезі » Ерагон 📚 - Українською

Читати книгу - "Ерагон"

267
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ерагон" автора Крістофер Паоліні. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 14 15 16 ... 115
Перейти на сторінку:
порівняно з іншими. Ельфи походять із країни, що називається Алалея, але де та земля, ніхто, крім них самих, не знає.

Бром зиркнув з-під кошлатих брів, аби нереконатись, що його більше таки не перебиватимуть:

— Ельфи були гордим народом і добре зналися на магії. Спочатку вони вважали драконів за звичайних тварин. Через це сталася жахлива річ. Якийсь зухвалий молодий ельф вполював і забив дракона, як зробив би це зі звичайним оленем. Тоді оскаженілі від люті дракони вистежили й убили того ельфа. На жаль, на цьому кровопролиття не скінчилося. Дракони зібрались разом й атакували ельфійський народ. Налякані ельфи намагалися припинити ворожнечу, але так і не змогли з ними порозумітися.

Щоб не переповідати всі перипетії, скажу, що то була довга й кривава війна, про яку згодом шкодували обидві сторони. Спочатку ельфи тільки оборонялися, оскільки були проти насильства, але потім жорстокість драконів змусила їх атакувати першими заради власного ж таки життя. Війна тривала п’ять років, але була б іще довша, якби один ельф на ім’я Ерагон не знайшов драконове яйце.

Ерагон здивовано закліпав очима.

— Ага, бачу, ти не чув про свого тезку, — пожвавішав Бром.

— Та ні, — озвався хлопець, і в цю мить пронизливо засвистів чайник. — Але чому мене назвали на честь ельфа?

— У такому разі ця історія буде для тебе ще цікавішою, — відповів Бром.

За допомогою гачка він зняв чайник із вогнища й налив окропу в два кухлики. Припрошуючи Ерагона, старий попередив:

— Це зілля не можна довго заварювати, тому пий швидше, доки чай не став надто міцний.

Ерагон зробив маленький ковток, обпікши собі язика. Тим часом Бром відставив свого кухлика й знову запихкав люлькою:

— Ніхто не знає, чому те яйце покинули. Дехто каже, що батьки дракона загинули в бою з ельфами. Інші вважають, що вони лишили його навмисно. Утім, Ерагон розумів, як важливо було виростити мирного дракона. Він потайки дбав про нього, назвавши вихованця по-стародавньому — Біддаумом. Коли той виріс, вони вдвох вирушили до драконів і вмовили їх помиритися з ельфами. Так два народи уклали мирну угоду Задля подальшої злагоди вони вирішили заснувати спільноту вершників Дракона.

Спочатку вершники були посередниками, через яких ельфи й дракони спілкувалися між собою.

Але згодом усі збагнули, яким важливим є їхнє існування, і вершників стали неабияк поважати. З часом вони обрали собі за домівку острів Вройнгард і заснували на ньому місто Дору Ареба. Перед тим, як Галбаторікс розбив їх, вершники мали більшу владу, ніж будь-хто з королів Алагезії. Отже, я відповів на два твоїх запитання?

— Так, — розгублено мовив Ерагон. Виходить, що з якоїсь невідомої причини його нарекли так само, як того першого вершника. Відтепер власне ім’я звучало для парубка по-новому.

— А що означає «Ерагон»? — спитався він у старого.

— Не знаю, — відповів Бром. — Це дуже давнє ім’я. Навряд чи хтось, окрім самих ельфів, пам’ятає його значення, і було б неймовірною вдачею, якби тобі пощастило зустріти одного з них. Утім, це дуже гарне ім’я, і ти мусиш ним пишатися. Не кожен має таке славне ймення.

Ерагон спробував цим не перейматися й зосередився на решті почутого від Брома. Щось тут не сходилося.

— Не розумію, — сказав юнак. — А де ж були ми, коли з’явилися вершники?

— Ми? — здивувався Бром, звівши брови вгору.

— Ну, так, усі ми, — Ерагон зробив невиразний жест. — Узагалі, люди.

Старий розреготався:

— Ми такі самі гості на цій землі, як і ельфи. Наші прадіди з’явилися тут тільки через три століття після вершників.

— Цього не може бути, — обурено заперечив Ерагон. — Ми завжди жили в Паланкарській долині.

— Лише декілька поколінь, не більше. Чого не скажеш про тебе, Ерагоне, — м’яко зауважив Бром. — Ти вважаєш себе ріднею Герроу, і це правильно, але насправді твої предки походять не звідси. Попитайся в людей, і вони розкажуть, що багато з місцевих живуть тут не так уже й довго. Ця долина стара, але вона не завжди була нашою.

Ерагон спохмурнів і ковтнув чаю. Напій був усе ще гарячий і знову обпік йому горло. «Мій дім тут, ким би не були мої батьки!» — подумав він.

— А що ж сталося з гномами, коли вершників було знищено? — спитав він у старого.

— Того ніхто не знає напевно. Спочатку вони билися разом із вершниками, але, коли зрозуміли, що Галбаторікс перемагає, просто засипали всі входи до свого підземелля й сховалися там. Наскільки я знаю, відтоді їх ніхто не бачив.

— А дракони? — вихопилося в юнака. — Що сталося з ними? Адже вони не всі загинули?

— А ось це найбільша загадка в Алагезії, — сумно відповів Бром. — Хтозна, скільком драконам пощастило вижити під час Галбаторіксової різанини? Він пощадив тільки тих, які згодились йому служити, але це були здебільшого скажені дракони клятвопорушників, які потурали його злодійствам. І якщо ще в якомусь місці, окрім Шруйкана, живуть дракони, то вони поховалися, щоб імперія їх не знайшла.

«То звідки ж узявся мій дракон?» — замислився Ерагон.

— А ургали були тут, коли в Алагезії з’явилися ельфи? — знову спитав він.

— Ні, вони припленталися слідом за ельфами, наче ті кліщі, що прагнуть крові. До речі, вершники здобули загальну повагу саме тоді, коли захищали від них людей… Ця історія може навчити багатьом речам. Але через Галбаторікса вона заборонена в наших краях, — зауважив Бром.

— Так, я вже чув цю казку від тебе, коли востаннє був у Карвахолі.

— Казку?! — розлютився Бром. — Якщо це казка, то чутки про мою смерть — правда, і ти розмовляєш із привидом! Поважай минуле, юначе, адже ніколи не знаєш, як воно відгукнеться.

Ерагон зачекав, доки Бром охолоне, а потім знову насмілився запитати:

— А дракони були великі?

Темне пасмо диму зависло над Бромовою люлькою, наче провісник бурі.

— Завбільшки з будинок, — буркнув старий. — Найменші з них мали крила по сто футів. Ці істоти постійно росли. Деякі старі дракони, доки їх не винищила імперія, нагадували гору.

Ерагон вжахнувся. «Як же мені переховувати свого дракона далі?» — подумав юнак. Але стримавши хвилювання, він з удаваним спокоєм спитав:

— А в якому віці вони дорослішали?

Бром почухав бороду:

— Дихати вогнем вони починали близько п’яти-шести місяців, у цьому ж таки віці могли вже й паруватися. Чим старший був дракон, тим довше він міг дмухати вогнем. Деякі з них затримували полум’я на цілі хвилини.

Старий випустив кільце диму, споглядаючи, як воно здіймається вгору.

— Я чув, що їхня шкіра блищала, наче коштовне каміння.

Бром раптом схилився до парубка й гаркнув:

— Правильно. Вони мали

1 ... 14 15 16 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ерагон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ерагон"