Читати книгу - "Маргаритко, моя квітко"

Маргаритиних колах. Маргарита зітхнула. Дуже тихо і дуже сумно, бо вся ця розмова з Флоріаном була надто складна, надто заплутана, і вона відчувала, що не може бути з ним по-справжньому відверта. Було би чесно сказати йому: «Я дуже сумна і дуже розлючена, бо ти мене зовсім не любиш, і тому я теж намагатимуся тебе не любити!» Але ж не можна таке говорити, якщо тобі чотирнадцять років, і ти затовста, і найнайнайперший раз у житті закохана. Маргарита не почувала в собі сили навіть для того, щоби довести Флоріанові, як він забрехався. Вона мусила би сказати: «Брешеш! Зі самого лише натяку Гюберль не дізнався би, що ти мацав мене за груди!» Однак їй було ніяково говорити з Флоріаном про «груди», тим паче, коли йшлося про її власні груди. Вона не мала відваги. Не тому, що була така суперцнотлива чи закомплексована, а просто вона терпіти не могла своїх грудей. Про груди інших осіб жіночої статі, коли це було необхідно, вона говорила, ніскільки не соромлячись.

Оскільки Маргарита не могла розповідати про свої справжні почуття і наводити справжні аргументи, вона обмежилася тільки тим, що дорікнула Флоріанові за балакучість:

~ Ти ж сказав, що все має бути в секреті! А сам таляпаєш язиком!

Було би справді надто довго і нудно в деталях переповідати читачам усю подальшу розмову, яка відбулася між Флоріаном і Маргаритою в парку на лавочці. Досить буде знати, що вона тривала ще добрі півгодини і не дала ніяких справжніх результатів. Флоріан стверджував, що розповів про свої стосунки з Маргаритою одній-єдиній живій душі – Александерові Гюберлю, і то лише малесенькими та дискретними натяками. А Маргарита наполягала на тому, що не вірить Флоріанові, почувається зрадженою і проданою, а тому не хоче нічого чути про продовження їхньої дружби. Раптом розмову перервала злива. Велетенськими рясними краплями почав періщити дощ. Маргарита скинула плащ і натягнула його на голову, як намет.

– Пусти і мене, – попросився Флоріан, і Маргарита вирішила, що в неї нема підстав відмовити однокласникові у більш-менш сухому місці під плащем. Вона підняла свій «дашок» і впустила під нього Флоріана.

Хлопець міцно притулився до Маргарити, і вона помітила, що їй це не неприємно. На коротесеньку мить у її голові навіть майнула фатальна думка: «Байдуже, бреше він чи ні, найголовніше, що зараз він поряд!»

У плащі-наметі Маргарита почувала себе дедалі ліпше. Тут було тепло і темно. Флоріан загорнувся у плащ і обняв Маргариту. Важко сказати, чи з любові та прихильності, чи просто тому, що інакше йому не було би куди подіти під плащем руки. Так чи інак, а Маргарита схилялася до того, щоби вважати ці обійми виявом прихильності.

– Побіжимо в якусь браму чи перечекаємо дощ тут? – спитав Флоріан.

Притуливши чоло до Флоріанової щоки, ніс – до Флоріа-нової шиї, а рот – до Флоріанової ключиці, Маргарита пробурмотіла:

~ Залишимося тут!

– Тобі не холодно? – запитав Флоріан. Він спробував притиснути Маргариту до себе ще трішечки міцніше, а оскільки робив це обіруч, то кінчики плаща, які він тримав однією рукою, вислизнули з його пальців, плащ зісковзнув, і голова Флоріана опинилася під зливою. Маргаритина голова, яка була набагато нижче, залишилася під плащем. Тільки кілька спанієлевих кучерів визирали з-під нього.

– Залазь назад, – гукнула Маргарита, – бо змокнеш, як хлющ.

– Ні! Так класно! – Флоріан майже кричав, а до Маргарити в її намет, по якому періщив дощ, долинало тільки якесь невиразне бурмотіння.

– Що класно? – перепитала Маргарита і вистромила голову з плаща-намета.

– Як дощ барабанить по черепу, – сказав Флоріан. З заплющеними очима, піднявши голову до неба, Флоріан посміхався, і це виглядало зовсім навіть не дурнувато, а радше замислено й урочисто. Принаймні це виглядало так, що Маргариті теж захотілося. Так вони і просиділи на лавочці, міцно притулившись

одне до одного, аж поки не скінчився дощ. Після цього вони були такі мокрі, ніби їх щойно виловила з Дунайського каналу служба порятунку.

– Гарно було, – сказала Маргарита. Флоріан кивнув. Він витер руками мокре волосся, яке прилипло йому до голови, мов шапочка. Маргарита струсила свої спанієлеві кучері. З них на всі боки посипалися бризки.

– У тебе гарне волосся – сказав Флоріан. – Як у Ванесси Редґрейв*.

Почувши такий комплімент, Маргарита зніяковіла, а оскільки їй здавалося, що зніяковіло стояти справляє краще враження, ніж зніяковіло сидіти, вона підскочила.

* Ванеса Редґрейв (Уапезза КесІ^гауе) – британська акторка театру та кіно, володарка Оскара, правозахисниця (нар. 1937 р.).

Характерною ознакою мокрої наскрізь футболки є те, що вона прилипає до тіла. Кожна зморщечка шкіри, кожна ковбаска сала і, звичайно ж, пипки грудей, видніються під нею так, ніби ти гола.

– Віддай мені мій плащ, – попросила Маргарита. Флоріан зазначив, що Маргариті не слід одягати плащ, бо

мокрий плащ неприємно вбирати на мокру сорочинку, тіло починає парувати, і можна легко підхопити застуду. Проте Маргарита наполягала на тому, що хоче негайно вбрати плащ.

– Бо інакше я змерзну, – злукавила вона.

– Та ж зовсім не холодно! – здивувався Флоріан і висловив припущення, що, можливо, в неї вже починається застуда, якщо теплий вересневий вечір здається їй надто холодним. Промовляючи це, він уважно приглядався до Маргарити, причому в такий спосіб, який у романах із життя аристократів часто окреслювали словами: ВІН РОЗДЯГАВ її ПОГЛЯДОМ. Маргарита простягнула руку по плащ.

– От побачиш, – сказав він, – ти точно захворієш. І чого ти така вперта?

Маргарита обтягнула плащ і знову стала почуватися набагато впевненіше.

– Я мушу йти додому, – пробурмотів Флоріан. – До мене має прийти репетитор із англійської. Старий зануда приходить рівно о четвертій!

Він стурбовано зиркнув на годинник. До четвертої залишалося п'ятнадцять хвилин.

– Вибач, – сказав Флоріан, – але я мушу бігти! Боюся спізнитися, бо батько мені завжди вираховує, що той старий зануда обходиться йому в три шилінги на хвилину!

Маргарита кивнула.

– Ну, то біжи! – сказала вона.

– Побігли разом! – запропонував Флоріан. – Заодно по дорозі й обсохнеш!

Маргарита похитала головою. Обсохнеш! Така пропозиція видалася їй нечемною нісенітницею.

– Та не будь така гнила! – Флоріан схопив Маргариту за руку. Маргарита висмикнула її.

– Облиш мене! – сказала вона. – Не хочу!

– Ну, то бувай! – гукнув Флоріан і помчав.

Маргарита подивилася йому вслід. Вона схрестила руки на грудях і зітхнула. Тепер знову нічого не зрозуміло! Брехун він чи все-таки ні? Вона йому таки подобається чи не