Читати книгу - "Забуте вбивство"

Вона засміялася, але її сміх прозвучав дещо нервово.

Коли Ґвенда пішла, міс Марпл лагідно похитала головою й спохмурніла.

ІI

Джайлз і Ґвенда щодня нетерпляче переглядали свою пошту, але спершу їхні сподівання не виправдалися. Вони одержали тільки два листи від агентів приватного розшуку, які виявили бажання провести для них розслідування, посилаючись на свою професійну компетентність.

— До них ми можемо звернутися й пізніше, — сказав Джайлз. — І якщо ми справді захочемо скористатися послугами якоїсь агенції, то оберемо фірму найвищого класу, а не людей, що самі себе пропонують через посередництво пошти. Утім, не бачу, що вони могли б зробити такого, чого ми вже не зробили.

Його оптимізм (або покладання на власні сили) виправдався через кілька днів. Ріди одержали листа, написаного тим чітким і водночас не дуже розбірливим почерком, що притаманний людям кабінетної діяльності:

Ґолз-Гіл

Вудлі-Болтон

Шановний сер!

У відповідь на ваше оголошення в «Таймс» повідомляю, що Гелена Спенлав Кеннеді — моя сестра. Я втратив контакт із нею багато років тому й буду радий отримати якісь вісті про неї.

З повагою

Джеймс Кеннеді, доктор медицини

— Вудлі-Болтон, — сказав Джайлз. — Це не так далеко. Тутешні жителі їздять у Вудлі-Кемп на пікніки. Це велика рівнина, поросла вересом. Десь миль за тридцять звідси. Ми напишемо докторові Кеннеді й запитаємо, чи він не проти, якщо ми приїдемо до нього, чи, може, він приїде до нас.

Доктор Кеннеді написав, що готовий прийняти їх наступної середи, й у той день вони поїхали до нього.

Село Вудлі-Болтон розкинулося на схилі пагорба. Будинок під назвою Ґолз-Гіл стояв на самій його вершині, з видом на рівнину Вудлі-Кемп та на вересові пустища, що тяглися до самого моря.

— Незатишне місце, я сказала б, — промовила Ґвенда, затремтівши.

У самому будинку було теж голо й незатишно, і доктор Кеннеді явно не визнавав такі новітні вигадки, як центральне опалення. Жінка, що відчинила їм двері, була темноволоса й неприваблива. Вона провела їх через порожній хол до кабінету, де доктор Кеннеді підвівся, щоб їх привітати. То була довга кімната з досить високою стелею й полицями, майже цілком запевненими книжками.

Доктор Кеннеді був сивоголовий літній чоловік із гострими очима, які блищали з-під кущуватих брів. Він подивився на них обох пильним поглядом.

— Містер і місіс Рід? Сідайте тут місіс Рід, це, мабуть, найзручніше крісло. То з чим ви до мене прийшли?

Джайлз розповів історію, яку вони підготували наперед.

Він та його дружина нещодавно побралися в Новій Зеландії. Після цього вони переїхали до Англії, де його дружина жила протягом короткого часу в дитинстві, і тепер вона намагається знайти давніх друзів і знайомих своєї родини.

Доктор Кеннеді був стриманим і суворим. Він тримався чемно, але його вочевидь дратувала колоніальна наполегливість, із якою ці молоді люди здійснювали свій сентиментальний пошук родинних зв'язків.

— То ви думаєте, моя сестра, — точніше, моя зведена сестра, — а можливо, і я — ваші родичі? — запитав він Ґвенду чемно, але з прихованою ворожістю.

— Вона була моєю мачухою, — сказала Ґвенда — Другою дружиною мого батька. Хоч я її, звісно, не пам'ятаю. Я була надто маленька. Моє дівоче прізвище — Гелідей.

Він пильно подивився на неї — і несподівана усмішка осяяла його обличчя. Він ніби став іншою людиною, його непривітність не знати куди й поділася.

— Святий Боже! — сказав він. — Тільки не кажіть мені, що ви Ґвенні!

Ґвенда радісно кивнула головою. Давно забуте дитяче ім'я пролунало в її вухах як щось дуже знайоме та приязне.

— Так, — підтвердила вона. — Я Ґвенні.

— Господи, спаси мою душу. Уже доросла й одружена. Як швидко минає час! Адже відтоді минуло п'ятнадцять — ба навіть більше! — років. Ви, звичайно, не пам'ятаєте мене?

Ґвенда похитала головою.

— Я не пам'ятаю навіть свого батька. Я бачу тепер своє минуле, наче велику білу пляму.

— Атож, перша дружина Гелідея була родом із Нової Зеландії — пригадую, він мені це казав. То чудова країна, я думаю.

— Це найкраща країна у світі — але Англію я також люблю.

— Ви приїхали сюди на короткий час чи маєте намір тут оселитися? — Він подзвонив. — Ми з вами вип'ємо чаю.

Коли увійшла висока жінка, він їй сказав:

— Будь ласка, принесіть нам чаю… і… грінок із маслом… або тістечка… або щось таке.

Його статечна економка подивилася на них убивчим поглядом, але слухняно відповіла: «Гаразд, сер!» — і вийшла.

— Я зазвичай чаю не п'ю, — неуважно кинув доктор Кеннеді. — Але ми повинні відсвяткувати нашу зустріч.

— Це дуже люб'язно з вашого боку, — сказала Ґвенда. — Ні, ми приїхали сюди не на короткий час. Ми тут купили будинок. — Вона зробила паузу й додала: — Дім-на-Горі.

Доктор Кеннеді неуважно промовив:

— Атож. У Дилмауті. Ви написали мені звідти.

— Це просто дивовижний збіг, — сказала Ґвенда. — Правда ж, Джайлзе?

— Авжеж, дивовижний, — погодився Джайлз. — Просто-таки неймовірний.

— Він продавався, — сказала Ґвенда й додала, побачивши, що доктор Кеннеді нічого не розуміє: — Це той самий будинок, у якому я жила багато років тому.

Доктор Кеннеді спохмурнів.

— Дім-на-Горі. Так, так, я чув, вони змінили його назву. Раніше він називався Сент… і якось так — тобто йдеться про будинок, який стоїть біля дороги Лігемптон-роуд, що спускається в місто, праворуч від неї? Я не помиляюся?

— Ні.

— Просто дивовижно, як швидко забуваються назви. Стривайте хвилину. Сент-Кетрін — ось як називався той дім.

— І я в ньому жила, чи не так? — запитала Ґвенда.

— Авжеж, ви в ньому жили. — Він подивився на неї зацікавленим поглядом. — Але чому ви захотіли жити саме там? Адже ви не могли зберегти про нього багато спогадів, чи не так?

— Так. Але я відразу почула себе в ньому як удома.

— Як удома, — повторив доктор. Він промовив ці слова без жодного виразу, але Джайлзові здалося, ніби на думці в нього щось було.

— Отже, тепер ви розумієте, чому я до вас приїхала, — сказала Ґвенда. — Я сподівалася, ви розповісте мені про мого батька, про Гелену й… про все інше.

Він подивився на неї замисленим поглядом.

— Думаю, вони небагато знали — ваші родичі в Новій Зеландії. Та й звідки вони могли знати? Але розповідати, власне, нема чого, Гелена — моя сестра — поверталася додому з Індії на тому самому кораблі, що й ваш батько. Він був удівець із малою донькою. Гелена пожаліла його чи, може, закохалася в нього. Він почувався самотнім, а може, теж закохався в неї. Іноді буває важко вгадати, як розгортатимуться події. Вони одружилися