Читати книгу - "Знак Єдинорога"

— Як же, прекрасно пам'ятаю!

— Ти пам'ятаєш тварюк, яких ми вбили?

— Так.

— Добре пам'ятаєш? Впізнала би, якби побачила?

— Так, напевно.

— Чудово! Ти бачила когось із них до цього випадку?

— Ні.

— Чула коли-небудь про них?

— Не пригадую. А що?

Я похитав головою.

— Ще не час. І не забувай, питання задаю я. А тепер згадай катастрофу, після якої я опинився в Грінвуді. Або навіть ще більш ранні події. Що сталося і як ти дізналася про це? За яких обставин? Яку роль ти грала у всьому цьому?

— Так. Я знала, що ти про це спитаєш. На наступний день після того, як це сталося, зі мною зв'язався Ерік. Він був у Амбері і викликав мене через мою Карту, — вона глянула на мене, явно намагаючись оцінити враження, яке справляє на мене її розповідь, і вгадати мою реакцію. Моє обличчя нічого не виражало. — Він сказав мені, що напередодні ввечері ти потрапив в автомобільну катастрофу і знаходишся в лікарні. Ще він повідомив, що перевів тебе в приватну клініку, де я зможу надати деякий вплив на твоє лікування.

— Іншими словами, він хотів, щоб я залишався рослиною.

— Він хотів, щоб тебе тримали на заспокійливих засобах.

— Говорив він, що сам підстроїв мені цю аварію?

— Ерік не говорив, що наказав комусь прострелити тобі шину, але він був в курсі, що причиною катастрофи стало саме це. А звідки б йому знати, якщо це не його рук справа? Коли я потім дізналася, що Ерік мітить на трон, то подумала, що врешті-решт він вирішив просто остаточно усунути тебе. Коли дільце не вигоріло, то він, звичайно, вирішив, що якщо ти не будеш плутатись під ногами до його коронації, то це дасть майже такі ж результати.

— Я не знав, що мені прострелили шину, — зауважив я.

Її обличчя розчаровано витягнулося, але вона швидко опанувала себе.

— Ти ж сам казав мені, що це не випадковість, що хтось намагався тебе вбити. Я вважала, що деталі тобі відомі.

Вперше за довгий час я відчув, що вступив на слизьку стежку. Мої сумніви ще до кінця не розвіялися і, швидше за все, навряд чи повністю пройдуть. Я мало що пам'ятав про дні перед аварією. Лабіринт допоміг мені згадати все моє життя до того моменту, але травма, ймовірно, знищила спогади про деякі події, безпосередньо передуючі катастрофі. Цілком звичайне явище. Швидше за все, не звичайний функціональний розлад, а пошкодження тканин. Я був такий щасливий, коли згадав все інше, що не особливо горював про це. Що стосується аварії, то й справді пам'ятав постріли. Їх було два. Здається, я мигцем навіть помітив постать з гвинтівкою, але було вже пізно. Втім, можливо, все це лише мої фантазії. Але ні, навряд чи. Щось таке крутилося у мене в голові ще тоді, коли я прямував в Вестчестер. Але навіть тепер, коли влада в Амбері перебувала в моїх руках, мені не хотілося визнати цей єдиний мій недолік. Колись я обвів Флору навколо пальця, взагалі нічого не пам'ятаючи. тепер я вирішив застосувати ту ж тактику.

— У мене не було часу вилазити з машини і дивитися, куди вони попали. Я почув постріл і втратив керування. Я вважав, що справа в шині, але не знав напевно. Я і розмову завів про це лише тому, що мені цікаво знати, звідки тобі відомо про шину?

— Я ж тобі казала — від Еріка!

— Мені не сподобалося, як ти це сказала. Мені здається, що ти вже знала про все, коли він зв'язався з тобою.

Флора заперечливо похитала головою.

— У такому разі вибач, я, можливо, неправильно висловилася. Таке трапляється, коли говориш про події після того, як вони відбулися. Але я рішуче заперечую те, на що ти натякаєш. Я до цієї справи не мала ні найменшого відношення і нічого не знала про те, як все трапилося.

— Ерік все одно вже ні про що розповісти не може. Так що поки залишимо це. На час, — додав я, щоб змусити її ще більше думати тільки про захист, відвернути її увагу від будь-якого мого слова або виразу обличчя, по якому вона могла здогадатися, що в моїх спогадах все ще є невеличка прогалина. — Ти не дізналася, хто стріляв?

— Ні. Швидше за все, якийсь найманий вбивця. Я нічого про це не знаю.

— Тобі відомо, скільки часу я пробув без свідомості, поки мене не виявили і не доставили в лікарню?

Вона знову заперечливо похитала головою.

Щось турбувало мене, але я ніяк не міг зрозуміти, що саме.

— Ерік не говорив, коли мене доставили в госпіталь?

— Ні.

— Чому, коли я був у тебе, ти намагалася повернутися в Амбер, а не викликала Еріка по Карті?

— Він не відповідав.

— Могла б зв'язатися з ним через когось іншого. Флора, мені здається, що ти брешеш.

Чому б не спробувати простежити за її реакцією?

— Про що мені брехати? — Запитала вона. — Інші теж не відповідали. Всі були зайняті. Я відповіла на твоє питання? — Вона уважно дивилася на мене.

Я підняв руку і вказав на неї. За вікном позаду мене блиснула блискавка. Мене злегка трусонуло струмом і защипало. Громовий гуркіт також вийшов вражаючим.

— Змовчування про мене — твій гріх. Ти могла хоча б спробувати!

Вона закрила обличчя руками і розплакалася.

— Не розумію, про що ти говориш? Я відповіла на всі питання, чого тобі ще треба? Я не знаю, куди ти їхав, не знаю, хто в тебе стріляв і коли це було. Я розповіла все, що знаю, чорт би тебе забрав!

«Або вона не бреше, або такими засобами її не проб'єш, — вирішив я. У будь-якому випадку я втрачаю час дарма, більше я тут нічого не доб'юся. І взагалі, пора поговорити про інше, поки вона не задумалась про те, на який ляд мені взагалі здалася ця аварія. Якщо тут було щось упущено, то спершу треба дізнатися, що саме. Ось так!»

— Ходімо зі мною, — промовив я.

— Куди?

— Хочу тобі дещо показати. Потім розповім — навіщо.

Вона встала і пішла за мною. Я привів її в зал, де лежало тіло, і розповів про Каїна. Флора абсолютно безпристрасно глянула на труп і кивнула.

— Так, — протягнула вона і додала: — Якби я навіть не знала про це, то для