Читати книгу - "ТАРС уповноважений заявити…"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Уже в ліфті, байдуже слухаючи Глебба, який розповідав Славіну про хаос, що панує в Луїсбурзі, про нахабність монополій, які лізуть у всі клітинки країни, Дік похмуро вів своє:
— Всі чиновники адміністрації, якщо тільки не працюють на підслухування, лають свою країну, щоб сподобатись іноземцям, — дешево це й брутально.
— Зараз він скаже, що я — таємний член компартії, — зітхнув Глебб, — агент ЦРУ і ватажок тутешньої мафії.
— Про тутешню мафію — не можу підтвердити, немає фактів, але ж у Гонконзі ти, кажуть, працював: у ЦРУ ти не служиш, Даллес туди набрав розумних хлопців а лівим минулим, таких як Маркузе; в партії ти не перебуваєш і їй не симпатизуєш, бо воював у В'єтнамі.
Глебб пропустив уперед Славіна й Пола Діка, притримав двері ліфта, щоб не грюкнули, вони тут норовисті ці ліфти, і вже в тихому, застеленому зеленим шорстким килимом кондиціонованому коридорі сказав:
— Мені подобається, до речі, що ми так зло й безстрашно пікіруємося, це й є вище благо свободи.
— Справді так, — мовив Славін. — Я згоден.
— Слово — це ще не свобода, — сказав Пол. — А ви все зруйнували, Іване, й такі зустрічі стали винятком з правил, а могли бути правилом, і мені дуже прикро, дуже, розумієте?
Славін, відмикаючи двері номера, відповів:
— Ми, кажете, зруйнували? А коли Черчілль виголосив свою промову у Фултоні? Коли він закликав Захід об'єднатися проти Росії? Адже тоді воронки ще травою не встигли зарости…
— А що йому було робити? Фултон був для Черчілля останньою спробою врятувати престиж Британської імперії, посваривши вас із нами. Він же мріяв про роль арбітра — звична роль Англії. А ви дозволили собі розгніватись. А коли наші кретини накоїли багато дурниць і в світі сильно запахло порохом, саме Черчілль закликав до переговорів між колишніми союзниками — знову арбітраж, перемога престижу…
— А ви, може, допомогли нам зрозуміти Черчілля? Ми ж тоді були молодими політиками, Пол, — відповів Славін, виймаючи з холодильника пляшку горілки й банку ікри. — В сорок шостому, коли Черчілль виступив у Фултоні, моїй країні не було тридцяти років, і ви, американці, тільки тринадцять років як визнали нас. Ви допомогли нам зрозуміти Черчілля? Ви ж затюкали: «Кусь-кусь червоних!»
— Ви стали порушувати Потсдам.
— У чому? — несподівано й твердо спитав Славін. — Факти, будь ласка.
— Які факти, Іване?! Була очевидна тенденція! Ви тоді могли рвонути і в Париж, і в Рим — на вас там чекали Торез і Тольятті.
— Могли? Чи рвонули? Це ви, Пол, полізли в Польщу, в Угорщину, до чехів; це ви залякували людей нашим вторгненням — ми мовчали. Ми довго мовчали, Пол, і, затягши тугіше пояси — голод був у пас, — піднімали країну з руїн. Безчесно було звинувачувати нас в агресивності, коли ми думали тільки про одне: людей із землянок витягти. А ви нас почали розоряти гонкою озброєнь. Це ні стратегія — не дати нам змоги вкласти кошти в мирні галузі, узяти змором. І ми змушені були протидіяти. Так, часом жорстко. То хто ж порушив Потсдам, рішення Великої трійки, підписане і Труменом і Еттлі? Хто закликав його ревізувати? Ми чи ви?
— Ваші люди відкидають самий факт «жорсткого протидіяння», — озвався Глебб, стежачи за тим, як густо горілка, щойно з холодильника, ллється в чарки. — Вони кажуть, що це — провокація.
— Хто?
— Ваші посольські, інженери з торгпредства.
— Звідки ви їх знаєте? — спитав Славін.
— Він же з торгової місії, — хмикнув Пол. — Торгує батьківщиною і — за сумісництвом — радіоапаратурою.
— Я пишаюсь тим, що дружу з багатьма росіянами, — сказав Глебб. — Дуже славні хлопці, але, як тільки мова заходить про щось спірне, вони починають говорити так, як пише «Правда».
— Правильно роблять. За здоров'я Пола. Радий бачити вас, Пол. Коли ви вже приїхали сюди, то треба чекати подій.
— Скоро полетимо в Нагонію, вітатимемо повалення Грісо, — відповів Пол і вихилив чарку горілки — не ковтаючи навіть — у рот, який здався Славі ну піччю: такий він був червоний, немов вогнем пашів.
— Не треба видавати бажане за справжнє, — озвався Глебб. — Щоб повалити Грісо, потрібні люди й гроші, а цього немає у його противників.
— Не брешіть, — відмахнувся Пол. — Є гроші, с й люди.
— Виходить, ви знаєте більше, ніж я, — Глебб знизав плечима й кивнув на пляшку.
«Він хоче, щоб Пол швидше напився й став верзти нісенітницю, тоді всі його слова здаватимуться співбесідникові маячнею», — подумав Славін.
Славін знову наповнив чарки.
— За чудових хлопців — росіян, — запропонував Глебб, — за те, щоб ми навчилися розуміти один одного і ставитися з довір'ям! Зрештою, ми живемо в одному світі, над нами одне небо й розділяє вас один океан, через який можна й треба перекинути міст.
— Я — за, — погодився Славін, цокнувся з Глеббом, випив, підвівся й попрямував до телефону. — Який номер тутешнього сервісу?
— Наберіть «п'ятнадцять», — відповів Глебб. — Це, коли ви хочете замовити сандвіч або горішки. У них чудові горішки, і вони їх із сіллю смажать, дуже смачно й дешево, добряча закуска.
— А якщо я хочу почастувати гостей?
— Тоді наберіть «двадцять два». Це тутешній ресторан, кухня хороша, але все дорого.
— Алло, це шістсот сьомий номер, добрий вечір. Що ви могли б порекомендувати нам на вечерю? Нас троє. Ікра? Спасибі, у нас є російська. Риба? Яка? Асау?
Глебб подивився на Славіна, заперечливо похитав головою й шепнув:
— Це дуже дорого, не треба, попросіть мерлузу, ціна невисока й дуже смачно.
— Мерлузу, будь ласка, салати й каву. Так, спасибі. Морозиво? — Славін затулив трубку рукою. — Морозиво у них дуже дороге?
— Як у вас — дуже дешеве, — засміявся Глебб, — але несмачне.
— І три морозива. Так, фруктових. Спасибі. Ждемо.
Пол усе-таки налив собі горілки, знову перехилив чарку і, тверезо глянувши на Глебба, сказав:
— Знаєте, хлопці, про що я мрію? Я мрію захворіти на рак. Аналізи мають показати, що в мене рак. Але болю ще не повинно бути. Це дуже важливо, щоб не було болю. Тоді я почав би гуляти. Я гуляв би до упаду, гуляв би так, як ніколи не зміг дозволити собі через проклятущу роботу, я гуляв би так, як про це мріє кожен: без страху за завтрашнє похмілля. Це було б справжнє свято, повне вивільнення…
— Хай вам біс, — сказав Славін і знову налив горілки в чарки. — Ви намалювали жахливу картину, і я хочу швидше напитися,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «ТАРС уповноважений заявити…», після закриття браузера.