Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 2"

Цілий тиждень коханці почувалися на сьомому небі. Дафні Кугельмас набрехав, що поїде на симпозіум до Бостона і повернеться аж у понеділок. Розкошуючи кожною хвилиною, він ходив з Еммою до кінотеатрів, вони обідали у Чайнатауні, збавили дві години на дискотеці і заснули під акомпанементи телевізора. У неділю вони спали до обіду, побували у Сохо[5] і витріщалися на знаменитостей у нічному клубі «Елейн». Увечері замовили до номера шампанського та кав’яру і пробалакали до світу. А вранці, у таксі, яким вони їхали до Перскі, Кугельмас подумав, що все робиться якось гарячково, але справа була варта заходу. Не можна забирати її сюди надто часто, але вряди-годи їй буде приємно відчути контраст із Йонвіллем.

На квартирі у Перскі Емма прилаштувалась у шафі, обклавшись новими пакунками з одягом, і ніжно поцілувала Кугельмаса.

— Наступного разу в мене, — підморгнула вона.

Перскі тричі стукнув по шафі. Жодних змін.

— Хм, — почухав потилицю Перскі. Він постукав ще раз, але чари не діяли. — Напевно, щось вийшло з ладу, — пробурмотів він.

— Перскі, досить жартів! — вигукнув Кугельмас. — Як воно може не працювати?

— Спокійно, спокійно. Ви ще тут, Еммо?

— Так.

Перскі постукав ще раз — тепер дужче.

— Перскі, я ще тут.

— Знаю, люба. Сидіть тихенько.

— Перскі, ми повинні спровадити її додому, — прошепотів Кугельмас. — Я одружений, і, крім того, о третій у мене лекція. На даний момент я не можу дозволити собі таку розкіш, як афішування своїх інтрижок.

— Розумію, — розгублено промовив Перскі. — Дивно, це такий простий і безвідмовний фортель.

Одначе він нічого не міг удіяти.

— Це забере трохи часу, — звернувся він до Кугельмаса. — Доведеться розібрати цю штуку. Я зателефоную вам пізніше.

Кугельмас запхнув Емму до автомобіля і відвіз назад до готелю. Він ледве встиг на лекцію. Цілісінький день він телефонував то до Перскі, то до своєї коханки. Чарівник заявив, що може минути кілька днів, перш ніж він докопається до причини несправності.

— Як пройшов симпозіум? — запитала його ввечері Дафна.

— Добре, добре, — відповів він, припалюючи сигарету з боку фільтру.

— Що сталося? Ти весь аж трусишся.

— Я? Ой, не сміши. Я спокійний, як літня ніч. Я саме збирався пройтися, — він вислизнув у двері, гукнув таксі й погнав до готелю.

— Кепська справа, — сказала Емма. — Шарлеві мене бракуватиме.

— Тримайся мене, золотко, — сказав Кугельмас.

Він зблід, на чолі виступив піт. Він ще раз поцілував її, кинувся до ліфта, нагримав на Перскі з телефону-автомата у вестибюлі готелю і дістався додому вже майже опівночі.

— Якщо вірити Попкінові, ціна на ячмінь у Кракові з 1971 року ще ніколи не була такою сталою, як нині, — похвалився він Дафні, і з силуваною усмішкою заліз під ковдру.

Наступний тиждень не приніс ніяких змін.

У п’ятницю ввечері Кугельмас повідомив Дафні, що скликається ще один семінар, де йому конче потрібно бути. Цього разу в Сиракузах. Він поспішив повернутися до готелю «Плаза». Та другий уїк-енд став цілковитою протилежністю першого.

— Поверни мене назад у книжку або одружися зі мною, — вимагала Емма у Кугельмаса. — Зрештою я хочу знайти роботу або піти вчитися, бо мені вже верне від телевізора.

— Гаразд. Нам твої гроші стануть у пригоді, — сказав Кугельмас. — Ти замовляєш служебкам удвічі більше, ніж важиш сама.

— Вчора у Центральному парку я познайомилася з продюсером, і він сказав, що я, можливо, підійду для програми, яку він готує, — сказала Емма.

— А хто цей придурок? — запитав Кугельмас.

— Він зовсім не придурок. Він чуйний, добрий і великий дотепник. Його звати Джеф Якось-Там, і він незабаром має здобути театральну премію «Тоні».

Пополудні Кугельмас заявився до Перскі вже під мухою.

— Заспокойтесь, — порадив йому Перскі, — щоб бува з серцем чого не сталося.

— Заспокоїтися… Він пропонує заспокоїтися. Я переховую у готелі літературного персонажа і, між іншим, гадаю, що жінка вже почепила мені на хвоста приватного детектива.

— Ну, гаразд, гаразд. Ми обидва знаємо, що вскочили у халепу, — Перскі поліз під шафу і став по чомусь там товкти великими обценьками.

— Я почуваюся, як зацькована звірина, — провадив Кугельмас, — ходжу містом, криючись від усіх. Еммі та мені все це остогидло. Я не кажу вже про готельні рахунки, які виглядають наче бюджет міністерства оборони.

— Що ж я вдію? Це світ магії, — озвався Перскі, — у тім-то й штука.

— Штука! Ото ще дурниці! Цей маленький ротик поглинає на диво багато трунків та кав’яру, плюс її вбрання, плюс вона записалася до театральної школи і ні з того ні з сього подавай їй ще професійного фотографа. А крім того, ви тільки послухайте, Перскі, професор Фівіш Копкайнд, який веде курс сучасної літератури і завжди заздрив мені, розпізнав у мені персонажа, який час від часу з’являється у Флоберовій книжці. Він погрожував розповісти про це Дафні. Мене чекає катастрофа і аліменти, в’язниця, врешті-решт. За зраду з мадам Боварі моя дружина пустить мене з торбою по світу.

— Що ж ви хочете, щоб я вам сказав? Я працюю вдень і вночі. А щодо ваших тривог, то тут я вам не порадник. Я чарівник, а не психоаналітик.

У неділю надвечір Емма замкнулась у ванній і відмовилася вислуховувати Кугельмасові благання. Той стояв перед вікном, дивився вниз на вулицю і роздумував про самогубство. Погано — надто низько, думав він, чи все-таки викинутися? А може, втекти до Європи і розпочати все з нуля… Скажімо, продавати на вулицях газети…

Почувся телефонний дзвінок. Кугельмас машинально підніс до вуха слухавку.

— Привозьте її, — сказав Перскі, — здається, я вже довів машину до ладу.

Серце Кугельмасові тенькнуло.

— Ви це серйозно? — не йняв він. — Ви її полагодили?

— Уявіть собі. Щось було негаразд із трансмісією.

— Перскі, ви геній! За хвилину будемо. Навіть швидше.

І знову коханці заквапилися до помешкання чарівника, і знову Емма разом зі своїми пакунками опинилась у шафі. Цього разу обійшлося без прощального поцілунку. Перскі замкнув дверцята, глибоко вдихнув повітря і тричі постукав по ящику. Обох чоловіків заспокоїв характерний глухий звук і, коли Перскі зазирнув досередини, там було порожньо. Мадам повернулась у книжку. Кугельмас зітхнув з полегшею і міцно потис руку чарівникові.

— Тепер уже по всьому, — сказав він, — це буде мені наука. Присягаюся, що більше ніколи не шахруватиму. — Він ще раз потис руку Перскі і подумки пообіцяв йому купити в подарунок краватку.

Через три тижні, наприкінці чудового весняного пообіддя, до помешкання Перскі подзвонили. Він пішов відчиняти