Читати книгу - "Сто пригод Барвінка та Ромашки"

Закурилась наша хатка.

Мов цигани в ній жили.

Зверху мед, а що насподі?

Стане праці і в господі

Для робочої бджоли.

Що тут сталося з бджолою!

Хто з ганчір’ям, хто з мітлою

Мчать, аж вигнулись хребти.

Мов пустили молотарку, —

Заходились кожну шпарку

Мити, длубати, шкребти.

Після зустрічі такої

Матка зве в свої покої:

— Відпочинете з путі! —

Каже, сяючи, Ромашка:

— Слабачок — одна комашка.

Але ж сила у гурті!

Матка всілась не на троні.

На дубовому ослоні.

Мед торішній дістає.

— Пригощайтеся, гречаний!

Наблукалися, прочани?

Чи снаги вам ще стає?

Хлопчик гордо звів голівку:

— Змалку я люблю мандрівку

І кручусь, як вороток! —

Їсть Ромашечка потрошку,

А Барвінок повну ложку

Направляє у роток.

Так набив собі животик.

Що болючий навіть дотик.

Піт проймає сурмача.

— Я за медом скучив, друзі!

Де ще є такий в окрузі?

Сам біжить до калача!

— Стачить! — дівчинка сказала. —

Бо їдців тут повна зала.

А коли ще свіжий мед!

Час, Барвіночку, сурмити!

Вже потрібні бджолам квіти.

Відпочили і — вперед!

А Бджола: — Весною й літом

Ми також потрібні квітам.

Між стеблинок та гілок

Добуваєм насолоду

І для зав’язі, для плоду

Переносимо пилок.

Не запліднять квітку бджоли.

Не розвинеться ніколи

Покоління молоде.

Навіть велетень Гарбузик

Відімре таким, як гудзик.

Жовтим цвітом опаде.

І не буде ні городу.

Ані ягідного плоду.

Ані яблук, ні гречок.

Ні квасолі, ані вишні.

Бджоли в діда теж не лишні!

Начувайся, козачок!

Ви й не знаєте, можливо.

Що й медок — могутнє диво.

Дар ланів, нектар садів.

Мед — не їжа.

Мед — це ліки

Для недужого й каліки.

Довголіття для дідів.

Той, хто любить землю милу.

На меду здобуде силу.

Мов казковий Вернидуб. —

Так заслухався Барвінок,

Аж вогонь з очей-жаринок.

Аж смикнув себе за чуб!

— Звідкіля ж ця сила. Матко?

— Від землі, моє курчатко!

Від роботи сотень бджіл!

Той, хто щастя хоче мати.

Не шкодує для громади

Ані розуму, ні жил!

В давнину, малята, бджоли

Не роїлися ніколи.

Кожен мав свою нору.

Восени і взимку — холод.

Навесні — жорстокий голод

Мордували дітвору.

Підказало горе бджолам

Злидні бити спільним колом.

Подружитися з людьми.

Дружим чесно, дружим здавна.

Вулик нині — сила славна,

В колективі — дужі ми!

Ну, Барвіночку, спасибі,

Жде робота у садибі,

Прощавай, не забувай!

Зарясніє плодом осінь —

Знов до вулика запросим

На медовий коровай!

Обнялись...

При вході варта

Подала зелену кварту

Чарівної рідини.

— Пий, Ромашко! Пий, Барвінку! —

Попили — наполовинку

Знову збільшились вони.

VII

Поки мчать малята далі

Крізь весняні тьмяні далі.

Чорні сили теж не сплять.

Є понурий ліс — Комора,

В темнім царстві Мухомора

Аж кипить ворожа рать!

Мухомор в червоній свиті

Очі звів несамовиті.

Заломивши капелюх.

Подивився вліво, вправо.

Підстрибнув і свиснув браво.

Налякав сестер-синюх.

Грізний цар усіх поганок

Вийшов з терема на ганок

Привітать свої полки.

З ним і почет, і цариця, —

Повнотіла Печериця,

Поглядає з-під руки.

Залунало: «Слава! Слава!»

Аж зірвалась з гілки гава.

Мухомор на мить оглух.

— Слава! Слава Мухомору! —

Посміхнувся цар і вгору

Підійняв свій капелюх.

Стрепенулась Печериця,

Занявчала, наче киця,

Продуділа звисока;

— Мухоморе! Мухоморе!

Нас ніхто не переборе!

Подивись, які війська!

По болоту, по галяві

Бур’яни гарцюють браві

На комахах і жуках.

Транспарант над першим взводом:

«Смерть садам! Війна — городам!

З Мухомором — у віках!»

Клишоногі командири

Одяглись в нові мундири.

З палашем завмер Вівсюг.

Ось Буркун, полковник бравий,

І Гострець, що прагне слави,

І Пирій, будячий друг.

Свинорий аж синій з люті.

Поряд — Грицики надуті

І Петрові Батоги.

— Яснозорий Мухоморе!

Наша сила — наче море!

Всіх Барвінків — до ноги!

Оточила царський ганок

Чорна гвардія поганок.

Раптом — що це?

Ледь живу,

У смугастих макінтошах,

Кажани несуть на ношах

Царську родичку — Сову!

Цар підвів ЇЇ за крила:

Що з тобою, тітко мила?

Чом зігнулася в дугу?

Та не будь я твій племінник!

— Відлупив мене... Барвінок!

Помираю! Пу-гу-гу!

Цар надувся. Печериця

Загарчала, мов тигриця.

Знов загойкала Сова;

— Згідно вашого наказу

Хтіла вбити їх відразу,

І сьогодні... ледь жива...

— Смерть Барвінкові й Ромашці! —

Поженем в одній упряжці! —

Загриміло навкруги.

Заволав Буркун: — За грати!

— Ні! На голову скарати! — Засичали Батоги.

Цар гукнув: — Сову — в карету!

І женіть до лазарету!

Бур’яни, рівняй ряди!

Що це в світі за порядки?

Знов сміятимуться грядки.

Розцвітатимуть сади!

Бур’яни гукнули хором:

— Уперед, за Мухомором!

Вмить оточимо село,

Корінці самі підкусим,

А на листя пустим гусінь,

Щоб і маку не зросло!

Мухомор гукнув;

— Увага! Ваша вірність і відвага

Нам, поганцям, до смаку.

Та лишім поспішність козам,

В боротьбі потрібен розум,

Їх не візьмеш нашвидку!

Лізьте поки що в розвідку,

Нерозквітлу нищіть квітку,

І стебло, і цвіт ланів.

Всі ростуть — і ви ростіте!

Бережіть буяння сите

Не для них — для бур’янів!

От коли подам команду.

Під штандар гукну всю банду.

Сам візьмуся за меча, —

Дружно рушимо до штурму.

Закопаєм в землю сурму,

Закатуєм сурмача!

Пам’ятаєте, босота.

Як розбив царя Осота

Ненависний цей малюк?

От не вийшло і з Совою...

Цей хлопчисько — з головою, —

Не настачишся шаблюк!

Слухай мій наказ, піхото!

Нам поглянути охота,

Як із муштрою діла.

Кроком руш! Не гни коліна!

Струнко! Що за дисципліна!

Партизанщина гнила!

Командири! Всі до мене!

Це не військо, щось зелене!

Як вчите? Не те! Не те!

Перестріне вас Барвінок,

У великий зв’яже віник

І підлогу підмете!

Ваша армія бездарна.

Бо немає командарма.

Всяк хитрує, ловить гав.

Генерал потрібен бравий.

Щоб підніс військові вправи.

Щоб карав і вимагав!

Раптом каже Печериця:

— Розбишаки, поборіться.

Киньтесь тут, біля вікна!

Переможцю, хто за шию

Візьме всіх, — мундир пошию

З генеральського сукна!

Не чекаючи наказу,

Свинорий схопив відразу

Буркуна за петельки.

Сплівсь Вівсюг із Батогами,

Б’ються Грицики ногами,

А Толобан — в кулаки!

М’язи в кожного заграли.

Дружно лізуть в генерали.

Аж тріщать масні чуби.

Мухомор упрів