Читати книгу - "Сучасна польська повість"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Дякую. Випиймо, — сказав я, втупивши очі в чарку. — Кажете, німців вона теж не любила? Виходить, вона страждала? — Мені хотілось якось виправдати її, бо здавалося, що колишній шофер дивиться на мене з осудом.
— Випиймо. Хто як постеле, так і виспиться.
— Хто вбив собі в голову, що більшовизм — це страховище, той його боятиметься довіку. З ким постелешся, з тим і виспишся.
Перед наступом Радянської Армії Ванда втекла на Захід.
Пив я багато. Для мене пити горілку означає плакати.
Я плакав зі злості на себе, бо почував, що теж винен у занепаді Ванди. Хоча, щиро кажучи, люди, створені з такого ефірного матеріалу, як Ванда, завжди схильні до занепаду, як браковане литво до тріщин.
V
Мені здається, що спогади мої надто хаотичні. Я полинув, наче гнаний вихором, але не домчу до мети, якщо не впорядкую тодішніх своїх переживань. Візок споминів котиться без передніх коліс. Отож повернемось назад і полагодимо, що треба. Поставимо передні колеса.
Спробую дати всьому лад.
Я наперед знав, що розмови з Вандою після тієї обіцянки, яку вона дала на уроці фізики, будуть наскрізь лицемірні, бо на них не можуть не позначитись наші політичні незгоди, та й неоднакові інтелектуальні запити.
Тому я хотів перетворити ці розмови в гру, розпалити в ній пристрасть тонкими натяками, нещирості яких Ванда не розгадала б. У тій грі, в тій пристрасті я загартував би свою волю, щоб розправлятися з ворогами, ну, скажімо, для початку зробити нещасною бодай одну представницю ворожого класу. Але — на жаль, чи на щастя — вже після першої розмови з Вандою відчув потяг, та не до боротьби, а до чогось іще не знаного. Проте був «непохитний» і не кидав свого наміру помститись. Лише зціплював зуби, щоб серце не вискочило з грудей від хвилювання. Випала слушна нагода, і Ванда сама йшла в пастку. Вона буде жертвою. На якийсь час я знайшов собі заняття. Хоч би діждати до завтра…
Я взявся за завдання, яке перевищувало мої можливості, не кажучи вже про мою недосвідченість у таких справах. Спокусити дівчину, вродливу дівчину, штовхнути її в прірву страждань, принизити. Якби тільки схотіла, вона могла б обрати собі кого завгодно, тільки ж не мене, селюка. Ванда — з чорною, як воронове крило, непокірною гривкою, чорноброва, висока, на зріст майже така, як я, з довгими, стрункими ногами й маленькими ступнями, взутими в мало не дитячого розміру ботики, пошиті на замовлення, або в скромні на вигляд, але дорогі сандалії. Прихована палкість прозирала на її лиці крізь скромність і покору, повні, вологі вуста підкреслювали яскраву вроду дівчини. Тоді я дивився на неї холодним поглядом оцінювача.
Досі я ставився до жінок з погордою, мабуть, саме тому і пустився, не зваживши своїх сил, на цю авантюру, що суперечила моїй натурі. Я просто не знав, які саме якості потрібні для такої боротьби, котру навіть і не вважав за боротьбу. Упадати за жінкою — це ж пусте діло… Та ще й коли! Тоді, коли весь світ корчиться в болісних пологах і народжується щастя — у вирі страйків, муках ув’язнення, громадянських війнах? Коли на тебе звернені очі всіх, хто прагне рівності і справедливості.
Я та ще кілька хлопців з нашого класу зневажливо копилили губи, прислухаючись до збуджених балачок про любовні пригоди. А скільки віршів писалось на честь кохання. Ми ж якомога берегли свою енергію від марнотратства.
Усі вдавали з себе неабияких знавців, з приводу випадкового дотику до спіднички розводили цілі теорії.
Смакували кожну дрібницю — хвилі еротики геть затопили старші класи. Ні я, ні мої найближчі друзі не знали жіночих принад, проте вважали їх химерою і відразу давали відсіч кожному, хто починав розводитись, наприклад, про те, що перса — це «гашиш», джерело якихось там райських утіх. Коли буржуйські синки в синіх мундирчиках гарячково вишукували у найславетніших поетів римовані афоризми на цю тему, ми з щербатим Юзеком, мабуть, досить-таки вульгарно висміювали обожнювання жіночих грудей. Ми голосно сперечались, паплюжили сповнені захвату вірші, гамуючи в собі розбурхану кров.
Нещадно викривали ми всю нікчемність жадань тих молокососів, які сиділи з нами на одній парті. Вважали, що неможливо поєднати велике з малим, електричну лампочку з каганцем. Моя твердість, оперта на голій теорії, здається, ще більше зросла після першої невдачі.
Жінки, тілесна любов — все це для людей слабких, щось не варте уваги. В наших розмовах через край били самовпевненість і зарозумілість. Ото велика радість — близькість із жінкою! Та хіба можна це порівняти з нашими агітаційними бесідами серед селян, наймитів, ремісників! А тих бесід ми провадили багато, де тільки траплялась нагода. Шкварили просто з мосту: «Вам подобається санаційний уряд? Ні? То ви — справжні революціонери. Маркс не помилився. Влада буде у ваших руках».
Оце теми! Революція вічна, за який рік, ну, хай за два вона охопить усю Європу. А кохання скороминуще. Ми це відчували. Нащо зв’язуватися з жінкою, коли любов — це взаємне знищення, що кладе край усім ілюзіям? (Ох, начитались ми Фрейда, Ван де Вельде…) Навіщо одружуватись, коли невдовзі після шлюбу мрії в’януть, мов листя на деревах восени, хоч весною воно й було таке буйне? Все це ми вважали за принизливе, брудне, тваринне. Ми затуляли собі вуха, коли гімназія і все місто аж гули, обурені звісткою, що розпуста загніздилась навіть у чоловічому товаристві діви Марії.
Всіх товаришів ми міряли на свою мірку. Прогулянки з дівчатами нашого наставника й керівника з Комуністичної спілки молоді Павела я
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сучасна польська повість», після закриття браузера.