read-books.club » Фантастика » Переслідуваний 📚 - Українською

Читати книгу - "Переслідуваний"

137
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Переслідуваний" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 14 15 16 ... 57
Перейти на сторінку:
клацали замки — квапливо, наче Молі боявся, що Річардс передумає. Гість відразу опинивсь у квартирі Молі, яка прилягала ззаду до магазину. Приміщення було захаращене старими газетами, краденими музичними інструментами, краденими кінокамерами та коробками з дефіцитною бакалією. Молі доводилось бути таким собі Робін Гудом: у Південному районі гендляр не міг протриматися довго, якщо виявляв надмірну пожадливість. Молі обдирав багатих мерзотників з Північного району, а місцевим продавав майже за собівартістю, часом навіть дешевше, коли хтось опинявся в скруті. Отож репутацію він мав чудову, і всі його оберігали. Якщо полісмен випитував стукача (а в Південному районі їх були сотні) про Молі Джернігена, той повідомляв, що Молі — схибнутий старий чоловік, який потроху заробляє темними оборудками й потроху торгує на чорному ринку. Однак чепуруни з Північного району, які вирізнялися досить дивними сексуальними нахилами, могли б розказати поліції й ще дещо, якби тепер карали за проституцію, азартні ігри й такі інші речі. Та владі було відомо, що там, де є порок, ніколи не виникне справжньої революційної ситуації. Правда, по той бік Каналу не знали, що Молі має скромний зиск і від продажу фальшивих документів, які збуває лише місцевим клієнтам. Річардс розумів, що виготовлення таких паперів для тих, кому поліція наступає на п’яти, як оце йому, — справа надзвичайно ризикована.

— Які саме папери? — спитав Молі, глибоко зітхаючи, і ввімкнув старомодну лампу з гнучким стояком, що залила робочу поверхню столу яскравим білим світлом. Він був старий, років під сімдесят п’ять, і його волосся, освітлене зблизька, скидалося на сріблясту пряжу.

— Шоферські права. Військовий квиток. Міську перепустку. Кредитну картку. Картку соціального страхування.

— Це просто. За таку роботу я беру шістдесят зелененьких, але з тебе візьму менше, Бенні.

— Отже, зробиш?

— Задля твоєї жінки — зроблю, задля тебе — ні. Нічого мені голову в зашморга стромляти за таких придурків, як Бенні Річардс.

— А довго чекати, Молі?

Очі Молі глузливо блиснули.

— Коли я вже увійшов у твоє становище, то доведеться поквапитись. Годину на кожен папір.

— Господи, це ж п’ять годин… А може, я тим часом піду…

— Ні в якому разі. Ти що, здурів, Бенні? На тому тижні приїжджав тут один із поліції у ваш район. З конвертом для твоєї жінки. Під’їхав він у «чорному вороні», з ним ще шестеро. Пустомеля Донніген усе бачив — він саме збував деякі дрібнички на розі з Джеррі Генреном. А він усе мені розказує. В цього хлопця не всі дома.

— Знаю, що в Пустомелі не всі дома, — нетерпляче сказав Річардс. — Це я прислав гроші. А вона…

— А хіба хтось щось знає? Хіба хтось щось бачить? — Молі знизав плечима й підкотив очі під лоба, кладучи ручки та чисті бланки в середину світляного кола на столі. — Вони обложили твій будинок, Бенні, у чотири ряди. Кожен, хто спробував би сказати їй слово співчуття, опинився б у підвалі, а там з ним уже поговорили б гумовими кийками. Ніхто не хоче мати діла з тими пройдисвітами, хоча твою жінку й справді відгородили від людей. На яке ім’я виписувати папери?

— Не має значення, аби англійське. Господи, Молі, вона ж мабуть, виходила по харчі. А лікар…

— Вона посилала синка Баджі О’Санчеса, як його пак…

— Уолт.

— Еге ж, Уолта. Ніяк не можу втримати в голові імен цих бісових мексиканців та ірландців. Склероз, Бенні. Та й нерви розшарпані. — Він раптом сердито глипнув на Річардса. — Я ще пам’ятаю Міка Джаггера, його всі тоді знали. Ти навіть не знаєш, хто він був такий, га?

— Я знаю, хто він був такий, — відповів Річардс розгублено і злякано обернувся до вікна, що було на рівні асфальту. Отже, справи гірші, ніж він собі уявляв. Шійла і Кеті теж під ковпаком. Принаймні поки він…

— З ними все гаразд, Бенні, — м’яко промовив Молі. — Ти лишень тримайся від них якнайдалі. Ти для них тепер однаково що отрута. Дійшло?

— Атож, — відповів Річардс. Його раптом пойняв розпач — чорний, страшний. «Я тужу за домом», — подумав він вражено, але це була не просто туга, це було щось гірше. Все, що з ним діялося, здавалось неймовірним. Його життя йшло під укіс. Перед ним вихором закружляли обличчя: Лафлін, Бернс, Кілліан, Янскі, Молі, Кеті, Шійла…

Річардс глянув крізь вікно у темряву й затремтів. Молі працював, наспівуючи давню пісеньку із свого нікому сьогодні не потрібного минулого, щось про очі, як у Бетт Девіс («А це хто в біса така?»).

— Він був ударником, — раптом промовив Річардс. — У тій англійській групі, «Бітлз». Мік Маккартні.

— Ех, молодь, — сказав Молі, не відриваючись од роботи. — Оце й усе, що ви знаєте.

77 проти 100…

Річардс вийшов од Молі в десять хвилин по півночі, полегшавши на тисячу двісті нових доларів. Гендляр продав йому невеличкий, але досить корисний набір предметів, що мали змінити його зовнішність: сиву перуку, окуляри, ватяні віхті, щоб закладати за губи, та пластикові накладки на щелепи, що змінювали обриси рота. «А ти ще кульгай, — порадив Молі. — Тільки не так, щоб усі озирались, а ледь-ледь. Запам’ятай: цим кульганням можна доброго туману в очі напустити. Мабуть, забув про такі речі, га?»

Річардс таки забув.

Нові папери в його гамані свідчили про те, що він — Джон Гріффін Спрінгер, агент з продажу магнітозаписів біблійних текстів, родом із Гардінга, сорокатрирічний вдівець. Ніякого стосунку до техніки, і це тільки на краще, бо технарі мають свою специфічну мову.

Річардс вийшов на Робард-стріт о пів на першу — у найслушніший час для того, щоб тебе обікрали, відлупцювали, а то й убили, і найнесприятливіший для того, щоб непомітно зникнути. Одначе він усе-таки прожив по цей бік Каналу все своє життя.

Річардс відійшов зо дві милі на захід, майже до озера, й аж там перетнув Канал. Дорогою натрапив на гурт п’яничок, що грілися довкола потайки розпаленого вогнища, побачив кілька пацюків, але жодного полісмена. О чверть на другу він уже простував нічиєю землею з її складами, дешевими ресторанчиками та транспортними конторами. А о пів на другу, коли з барів повисипало чимало гулящого люду, зміг, нічим не ризикуючи, зупинити таксі.

Цього разу водій навіть не глянув на нього.

— Аеропорт, — кинув Річардс.

— Поїхали.

Реактивний двигун зірвав машину з місця, і вони влились у потік вуличного руху. До аеропорту приїхали о першій п’ятдесят. Річардс прокульгав повз кількох полісменів та вартових відомчої охорони, і вони не звернули на нього уваги. Він придбав квиток до Нью-Йорка, — це якось само собою

1 ... 14 15 16 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Переслідуваний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Переслідуваний"