Читати книгу - "Великий секс у Малих Підгуляївцях"

Просинаюся — не знаю, чи день, чи ніч… Лежу — і очі боюся відкрити. Хто його зна, які ше звращенія сочать на мене в цьому скіхському царстві…

Розкриваю очі — Осрісіс. Я вже хотіла була закрити очі оп’ять, шоб прикинутися спящою красавицьою: не мала ніякого желанія знову терпіти оте здіватєльство над моїм тілом. Я вже начала закривать очі, як у підсознанії мелькнула запоздала мисль: стоп! А чого він без «палатки»? Шо з ним таке? Мо’, заболів? Одкриваю ше раз очі, дивлюся, а мій Осрісіс, він же викапаний Пашка-брігадір, сидить зажурений, голову на руку похилив.

— Шо таке, — кажу, — милий?

— Ти мене не любиш, Мінетія! Я так не можу! Я до тебе всією душею, а ти…

«Та не всією душею ти до мене, а всім своїм тєлом, особенно грєшним», — подумала я, але вголос не рішилася це сказать, шоб його не роздразнить, тіко промовила:

— А шо ти хочеш, любімий?

— Я тільки хочу, шоб ти мене хотіла!

— Та не такими ж варварськими методами! — заверещала я і одвернулася: нехай знає, шо у Мінетії тоже є характер.

— Так ти мене не хочеш? — поставив він контрольний вопрос.

— Не хочу! — вперлася я.

— А полежать біля тебе можна?

— Та лягай, тіко не трогай мене, бузувіре скіхський!

Він приліг на краєчок і довго мостився-мостився, крутився-крутився, ніяк місця собі не находив, а потім узяв та й спитав:

— Можна запросити танцюристку потанцювати? Ти ж не проти, кохана?

— Та нехай собі танцює! Я не протів! — одказала я. Треба ж бути в чомусь і уступчівою.

Дівчонки, якби ж то я знала, чим усе те кончицця, я, навєрно, не розрішила б прийти танцітутці… хотя… брешу! Не знаю, шо вам і сказати — стидно признацця, але, кажецця, мені даже понаравилося… Хотя розказувать таке мені невдобно і стидно. Ви мене не поймете! А шоб пойняли, випийте ше!

Так от. Заходить та танцітутка в нашу спальню… Так гарно вдіта, у все золоте… Зайшли й музиканти троїсті — барабан, ріжок і ше якась хвігня. Начали грати, а танцітутка — танцювати. Я існачала не врубилася: кого вона мені напомина? Аж потім — зирк! — йоб твою мать! (звиняюся) — так то ж Раїса Степанівна!

Якби ж то ви знали, дівчонки, шо ця танцітутка начала вироблять! Крутить своїм сухим задом і перебирає над головою руками, як якась Шахрізада. Це ше нічо. А от шо началось дальше! Вона стала скидати з себе одежу. Одне за другим. А одежі на ній було — видимо-невидимо, тіко трусів пар сім! Як же мені реагірувать на цей стріптіз? Возмутиться? Тоді Брігадір-Осрісіс подумає, шо я його ревнірую! А це ніззя. Бо я хотіла йому показать, шо він мені без разниці! От я й терпіла! Практічеськи адські муки терпіла.

Мій Осрісіс став ворушицця, чухацця в разних місцях. Я косюсь, шоб побачить, чи надуваєцця шалашик, але він о казався хитрішим, ніж я думала, — прикрився одіялом, і не поймеш: стоїть у нього чи нє?

Поки я зирила на місце, де должен був, по ідеї, находицця шалашик, Раїса Степанівна вже вспіла зняти зі своєї верхньої часті тєла всю одежу! Боже милий! Виставила свої цицьки на всеобще обозріння! Придивляюся, а вони в неї нічого так, ловкенькі, хоч і маленькі. А мені од того так погано, так погано! Думаю: щас мій Осрісіс на неї клюне, а мене — вон! Не могла я терпіть такої наруги! Але шо зробиш? Я ж сама і затіяла цей спектаколь. То нада до конця вистояти!

Я набрала в груди повітря і затаїла подих. Дивлюсь на тії цицьки, а вони так ловко стирчать! Приятно подивицця! А потім сама ж себе і обсмикнула:

«Тю! — думаю. — Ти шо, Галько, здуріла? Це ж твоя соперниця! Конкурентка! Ти чого нею наслаждаєшся, як улюбльонна? Невже у тебе цицьки хужіші?»

«Та, канєшно, вони не хужіші, вони більші, — сама ж собі й одказую. — Але так ловкенько не стирчали б, а більше теліпалися б! На любітєля — кому шо більше наравицця! Кому наравицця, шоб стирчало, а кому, шоб теліпалося».

«Так ото не зиркай на вчительку, — знову сама собі, — а лучче контроліруй свого Осрісіса!»

Повернула я голову налєво — а той уже йорзає і йорзає, крутицця, як воша на гребінці! Повертаю голову на танцітутку — бляха муха! — а вона вже без трусів! І коли це вспіла?

Дивлюсь я на неї — а там такий сімпатічний волохатий триугольнічок, шо просто атас! Я аж задивилася, як він вигинаєцця поміж ногами! Вигинаєцця, вигинаєцця, а потім — раз! — і одкриває рота. От чудасія! — думаю. Всю жисть ношу такого триугольнічка, а й не знала, який він сімпатічний!

Тут якраз танцітутка стулила ноги, і триугольнік закрив свого рота. Так усьо красіво й мило! І так заворожує! Інтересно, а де ж поділася моя ненависть до Раїси Степанівни? — вдруг прийшла мисль.

Тут вчителька повернулася до нас із Осрісісом своїм задочком, нагнулася й ізобразила, вроді руками бурачки поле, розставивши ноги.

О! Шо я там побачила! Таке інтересне, дівчонки! «Це ж, — думаю, — і в мене така завлікаловка!» Там, поміж ногами, був такий апетитненький пирожок, шо захотілося його цап! — і з’їсти. — Тьфу ти! Не то я хотіла сказать! Просто, якби я була мужиком, то, канєшно, той пирожок не оставив би мене равнодушною!

Покосилася я на свого царя, а він увесь побагрянів! Він же не гінеколог, шоб спокійно наблюдать таке щодня і оставацця равнодушним на стріптізі! Була б я мужиком — уже накинулася б на того пирожка і знасіловала його без разговорів!

А Осрісіс, хоть і йорзав, але вроді ше чогось ждав. Звращенець, одним словом.

«Ну, — думаю, — і я дождуся, чим це все кончицця! Мені й самій інтересно».

А главне — я поняла, шо це мене тоже начина заводить. Оця танцітутка, шо хоче возбудить мого мужика, не визива в мене ревності! Ми вроді граємо в таку гру: вона возбужда його для мене, і, шо інтересно, одновременно вона возбужда мене для нього!

Ось у чому прікол!

І тут я згадала одне западне кіно, де жінка спеціательно водила свого мужа на стріптіз, шоб потім узять од нього всьо, шо вона хоче. Я раньше такого не пойнімала, думала: от дурна баба! Тіко тепер мене озарило, шо ревніровать у цій ситуації ніззя! Бо тоді ти будеш простою бабою, яка знає в сексі тіко три пози!