read-books.club » Любовні романи » Мости округу Медісон 📚 - Українською

Читати книгу - "Мости округу Медісон"

142
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мости округу Медісон" автора Роберт Джеймс Уоллер. Жанр книги: Любовні романи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 14 15 16 ... 34
Перейти на сторінку:
її.

— Дякую вам за каву з бренді, за вечір, за прогулянку. Все було чудово. Ви дуже добра, Франческо. Тримайте бренді ближче до дверцят мисника — може, воно ще знадобиться.

Так вона й думала. Він знав. Однак його слова не образили Франческу. Він говорив про романтику і висловив свою думку якнайкраще. Вона зрозуміла це з м’якості його слів, з манери його мови. Але не знала, як йому хотілося відвернутися в ту мить до стіни й загорлати так, щоб крик барельєфом застиг на тиньку: «Христа ради, Річарде Джонсоне, невже ти справді такий телепень, яким здаєшся?»

Вона провела його до автівки й чекала, поки він вантажив усе своє майно. Через двір перебіг колі і, пирхаючи, взявся обнюхувати пікап.

— Джеку, сюди, — різко прошепотіла вона.

Собака, важко дихаючи, підійшов і сів коло неї.

— На все добре. Шануйтеся, — сказав він, затримавшись на кілька секунд біля дверцят, щоб іще раз глянути просто на неї.

А потім одним рухом стрибнув за кермо й зачинив за собою дверцята. Запустивши старий двигун, він натис ногою на педаль газу. Почувся брязкіт. Чоловік висунувся з вікна, всміхаючись:

— Гадаю, треба прогріти мотор.

Він здавив кермо, здав назад, перемкнув швидкість, і машина рушила через освітлений двір. Перш ніж він досяг темного під’їзду, його ліва рука виткнулася з вікна й помахала жінці на прощання. Вона теж махнула у відповідь, хоч знала, що він уже цього не побачить.

Пікап поволі віддалявся. Жінка метнулася вперед і стала в затінку, дивлячись услід червоним вогникам, що стрибали на вибоїнах. Роберт Кінкейд звернув з головної дороги ліворуч і поїхав у напрямку Вінтерсета. Раптом блискавка розітнула гаряче небо, і Джек кинувся до заднього ґанку.

За якийсь час Франческа стояла оголена перед дзеркалом комода. Стегна лише трохи роздалися після народження дітей, груди все ще були гарні й тверді, не завеликі й не замалі, і живіт трохи округлився. Вона не бачила в дзеркалі ніг, але знала, що вони й досі гарні. Слід було голити їх частіше, однак великої потреби в цьому не було.

Річард згадував про секс лише зрідка — хіба раз на два місяці. Усе відбувалось швидко, примітивно, без натхнення, і здавалося, що його зовсім не цікавив ані запах парфумів, ані волосинки на ногах, ані ще щось. Як тут не занедбати себе трохи.

Для свого чоловіка вона була більше діловим партнером, ніж жінкою. Почасти вона цінувала це. Та в ній жила зовсім інша істота, яка хотіла пеститись у ванні й пахнути парфумами… Хотіла, щоб її підхоплювали на руки, і несли, і роздягали… Мріяла відчути на собі чоловічу силу, але ніколи не виказувала свого бажання.

Франческа вдяглась і, присівши до кухонного стола, взяла папір, ручку і заходилася писати. Джек провів її надвір до «форда», стрибнув усередину крізь відчинені дверцята й умостився на пасажирському сидінні, висунувши голову у вікно. Давши задній хід, жінка вивела машину з повітки. Пес дивився то на неї, то знов у вікно, поки авто від’їздило від воріт і звертало праворуч на сільську дорогу.

Міст Роузмен губився в темряві. Проте Джек вискочив першим, розвідуючи дорогу. Діставши з машини ліхтарик, жінка приколола записку ліворуч від входу на міст і подалася додому.

Мости вівторка

За годину до світанку Роберт Кінкейд проїхав повз поштову скриньку Річарда Джонсона, кусаючи по черзі то шоколадний батончик «Мілкі вей», то яблуко. Паперову чашку з кавою він поставив на сидінні, затиснувши між колін, щоб не перекинулася. Роберт звів очі на будинок, що білів у тьмяному досвітньому сяйві місяця, й похитав головою, думаючи про дурощі чоловіків, декого з них, більшості їх. Могли б вони хоч пити бренді й не стукати дверима, ідучи з дому, — отими дверима з москітною сіткою.

Лежачи в ліжку, Франческа чула, як повз будинок із брязкотом проїздить пікап. Уперше, скільки себе пам’ятала, вона спала оголеною. Вона уявляла собі Кінкейда — як він сидить в автівці, а його волосся майорить на вітрі, що залітає у відчинене вікно. Одна рука тримає кермо, друга — цигарку «Кемел».

Вона слухала, як стихає шурхіт його коліс, віддаляючись у напрямку моста Роузмен. І тоді їй на думку спали рядки з вірша Єйтса: «Раз до ліщини я пішов // Чого та голова вогниться?» Вона проказала їх, і в неї вийшло щось середнє між шкільною декламацією та церковною молитвою.

Тим часом Кінкейд поставив автівку якнайдалі від моста, щоб не зіпсувати композиції. З-за сидіння він дістав високі, до коліна, гумові чоботи і, присівши на підніжку, перевзувся. Закинувши один рюкзак за спину, він почепив ремінець штатива на ліве плече, взяв у праву руку другий рюкзак і рушив крутим схилом до води.

Хитрість полягала в тому, щоб зняти міст під кутом і надати композиції певного напруження. Водночас треба було захопити ще якусь частину річки, а графіті на стінах біля входу лишити поза кадром. Телефонні дроти на задньому плані теж створювали перешкоду, проте її можна було подолати, якщо правильно виставити рамки кадру.

Він вийняв свій «Нікон», заряджений плівкою «Кодахром», і прикрутив до важкого штатива. На фотокамері був двадцятичотириміліметровий об’єктив, і Кінкейд змінив його на свій улюблений — стоп’ятиміліметровий. Уже світало, і він заходився вибирати композицію. Так, штатив можна посунути на півметра ліворуч і закріпити його ніжки в мулистому ґрунті берега, а ремінець камери обмотати навколо лівого зап’ястка — звичка, якої Кінкейд завжди додержувався, працюючи біля води. Надто часто він бачив, як тоне камера, коли ненароком перекидається штатив.

Небо потроху яснішало, набуваючи багряних відтінків. Треба опустити камеру на п’ятнадцять сантиметрів і відрегулювати штатив. Усе одно не те. Ще сантиметрів на тридцять ліворуч. Знову закріпити штатив. Вирівняти камеру. Встановити діафрагму f/8. Прикинути глибину різкості. Доведеться максимально збільшити її, навівши об’єктив на гіперфокальну відстань. Тепер слід прикрутити спусковий тросик до кнопки затвора. Сонце відсотків на сорок визирнуло з-за обрію, і стара фарба на мосту набула теплої червоної барви — саме такої, як він і хотів.

Лишилося витягти з лівої нагрудної кишені експонометр і перевірити експозицію при діафрагмі f/8. Секунду «Кодахром» має витримати. Востаннє глянути у видошукач і тонко сфокусувати камеру. Усе.

Він натис на шток затвора й зачекав секунду.

І в ту мить, коли клацнув затвор, щось привернуло Кінкейдову увагу. Фотограф знову подивився у видошукач.

— Що там, у біса, висить біля входу на міст? — буркнув він. — Якийсь клапоть паперу. Вчора його там не було.

Треба міцніше закріпити штатив. І

1 ... 14 15 16 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мости округу Медісон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мости округу Медісон"