Читати книгу - "Вікінг у моєму ліжку"

— Я підстриг кущі, як ви мені показали! Вжик! Вжик! Це краще, ніж Носодлуб! Коли Сіґурд знову йде на війну, він бере Смертохрап.

— Смертохрап? — ошелешено перепитав пан Еліс.

— Я називаю нову зброю Смертохрап. Вона гуркотить, як чоловік, що хропе, і несе смерть усьому — Смертохрап.

Пан Еліс ледь чутно забурмотів:

— У мене в саду скажений вікінг, який оце щойно знищив усі мої кущі і квіти електропилою, що називається Смертохрап. Що мені робити?

Його настільки приголомшило це повномасштабне винищення власного саду, що він не зауважив, як вибалушилися в Сіґурда очі й побагровіло лице. Вікінг щойно помітив пана Трипа.

— Ти знищив моє весілля! — заревів Сіґурд. — Тепер я знищу тебе!

Пила клацнула своїми зубами, і Сіґурд кинувся на інспектора охорони здоров’я. Пан Трип пронизливо заверещав і зник у готелі, замкнувши за собою двері.

— Я тебе вб’ю! — волав Сіґурд. — Ти малий курдупелю. Я зроблю тебе ще меншим. Поріжу тебе на шматочки, мов салямі!

Хвилин десять пішло на те, щоб угамувати Сіґурда й забрати в нього Смертохрап, а тоді ще цілу годину пан Еліс намагався заспокоїти пана Трипа. Кістлявий інспектор охорони здоров’я тремтів з голови до ніг як осиновий листок.

— Ми цього так не залишимо, пане Елісе. Мені ще ніколи не погрожували, і ви не думайте, що вам це так минеться. Він збирався порізати мене на шматки електропилою. Я йду прямо в поліцію. Цього маніяка треба запроторити у в’язницю, і вас також. Це не готель, а ганьба. Це взагалі не готель, це божевільня. Вас усіх треба ізолювати. Я йду в поліцію. Але це ще не останні слова Ернеста Трипа. Я ще повернуся, запам’ятайте, і ви тоді скуштуєте біди…

Знавіснілий інспектор побіг униз готельними сходами, розмахуючи кулачком і пронизливо репетуючи.

Пан Еліс важко впав у крісло й охопив лице руками.

— Якби ж то був просто кошмарний сон, — пробурмотів він сам собі.

4. Сіґурд шаліє

Пан Трип біг до самого поліційного відділку Флотбі не зупиняючись.

— Допоможіть, на поміч! Там вирвався на волю вікінг, який хоче покришити мене, мов салямі! — зарепетував він поліцаю, котрий сидів за столом.

Констебль Гарні незворушно поглянув на пана Трипа:

— Я зрозумів вас. Прошу зробити глибокий вдих і якомога спокійніше розповісти мені, що сталося.

Пан Трип налякано зиркнув через плече на прочинені двері.

— Я щойно був у готелі «Вікінг». Там є вікінг… принаймні той божевільний називає себе справжнім вікінгом і намагається покришити мене Смертохрапом.

— Смертохрапом? Вибачте, пане, але що таке Смертохрап?

— Електрична пила.

— Електрична пила?

— Так, пане начальнику, електропила. Заради всіх святих, прочистіть свої вуха й послухайте. Мусите щось робити.

— Це дуже серйозне звинувачення, пане. Спроба вбивства електропилою. Можете описати мені злочинця?

— Так. Він гидкий-прегидкий, — не роздумуючи бовкнув пан Трип.

— Гидкий-прегидкий, — повторив констебль Гарні. — А чи не могли б ви, пане, змалювати його трохи детальніше?

— Так. Він гидкий, бридкий відразливий! — вигукнув пан Трип, так і не збагнувши, про що його питають.

— Ні, ні, пане Трип… чи не могли б ви описати, як він виглядає?

Пан Трип квапливо описав Сіґурда в усіх деталях. Поки пан Трип говорив, констебль Гарні швиденько щось малював на великому аркуші паперу, а коли інспектор охорони здоров’я закінчив, констебль Гарні гордо показав йому свою замальовку.

— Ось! Що скажете? Я думаю, що ми легко розшукаємо цього типа. Звичайно, він аж ніяк не може бути справжнім вікінгом, а отже він, окрім усього, ще й порушує закон про заборону неправдивої реклами.

Пан Трип вишкірився підленькою посмішкою.

— А ще він іноземець!

— Іноземець? То ми ще й перевіримо його паспорт. Можливо, він нелегальний іммігрант. Ану, що ми вже тут маємо: спроба вбивства, порушення закону про заборону неправдивої реклами і нелегальна імміграція, — констебль посмоктав кінчик олівця. — Не кажучи вже про носіння холодної зброї, тобто електропили, — сказав він із переможним виглядом.

— Я думаю, що вашому хлопцюзі-вікінгу доведеться не один рік просидіти в тюрязі. Ану, ходімо й заарештуймо його.

Пані Еліс анітрохи не здивувалася, коли, почувши стук і відчинивши готельні двері, побачила пана Трипа разом із поліцаєм.

Поліцай рушив до неї, поправляючи свій шолом.

— Я Гарні, мадам, — пояснив він.

Пані Еліс пильно придивилася до моложавого обличчя поліцая.

— Так, доволі гарний… принаймні як на поліцейського.

Констебль став червоним як буряк.

— Я не це мав на увазі, мадам.

— Я так і подумала. То, може, почніть спочатку?

— Я поліцейський констебль Гарні і прийшов до вас, боюся, в дуже серйозній справі. Я прийшов заарештувати вікінга на ім’я Сіґурд.

Пані Еліс навіть подумати не могла, що справи будуть аж такі погані. Дивлячись на зловісну посмішку на обличчі пана Трипа, вона зрозуміла, що Сіґурд потрапив у велику халепу, а як його з неї визволити, їй навіть на думку не спадало.

— Зараз я його приведу, — спокійно пообіцяла вона й побігла шукати свого чоловіка.

Пан Еліс, почувши новину, заскреготав зубами.

— Сіґурд там садить нові кущі в саду. Я відпроваджу його у вітальню.

За кілька хвилин пан Еліс повернувся разом із Сіґі. Його руки були геть вимащені землею, в якій він щойно порпався.

Пані Еліс представила всіх, сподіваючись, що Сіґурд справить на поліцая добре враження.

Сіґі вже навчився гарних манер. Його обличчя засяяло широкою невинною посмішкою, він рушив до констебля Гарні і приязно потис йому руку.

На жаль, на руці констебля залишився грубий шар маснющої землі з готельного саду. Поліцай хотів було вправно її витерти, але тепер уже на його мундирі з’явилося кілька величеньких смуг грязюки.

— Пошкодження мундира офіцера поліції — це дуже серйозне правопорушення, — пробурмотів констебль Гарні, намацуючи свій записник.

Пан Еліс запитав, що, власне, сталося. Чому вони хочуть заарештувати Сіґурда?

Констебль Гарні миттєво почав зачитувати довжелезний список звинувачень, а пан Трип шкірився і збуджено перестрибував з ноги на ногу, докидаючи нові деталі. Зрештою констебль Гарні захотів побачити Сіґурдів паспорт.

— Пасту в рот? — перепитав Сіґі. Він озирнувся й побачив біля входу до готелю величеньку діжку з трояндовим кущем, у якій хтось залишив напівпорожню банку з-під томатної пасти.

Звичайно! Ось воно!

Сіґурд підхопив руками діжку і підніс її прямісінько до рота констеблю Гарні.

— Паста в рот! — повторив збуджено Сіґі, гадаючи, що це якась нова весела гра.

— Що ви робите? Думаєте, що це кумедно? — вигукнув констебль Гарні.

Сіґурд кивнув головою й засяяв ще ширшою посмішкою.

— Я кумедно. Ти кумедно. Кумедний чоловік у кумедному синьому капелюсі!

Констебль Гарні задер угору носа і вхопився за ремінець свого шолома.