Читати книгу - "Мізері"

«Коліс я не маю, — сказав Тоні Бонасаро та пішов назустріч дівчині, яка спускалася сходами, — до того ж повільно вчуся, проте швидко їжджу».

Спогади про той день виринули, наче ностальгія від «Золотих шлягерів», почутих по радіо. Він пригадав, як ходив по квартирі, човгав із кімнати в кімнату, важкий від книжки — навіть не важкий, тягітний , і в нього починалися пологи. Він пригадав, як уранці знайшов під диваном ліфчик Джоани, а минуло вже три місяці, як вона поїхала. Он як працює служба прибирання. Він пригадав шум вулиць Нью-Йорка та далекий, розмірений церковний подзвін, що зазивав вірян на службу.

Він пригадав, як сів за стіл.

Як завжди, він відчув блаженне полегшення після початку й упав у діру, сповнену яскравого світла.

Як завжди, він підсвідомо знав, що не вийде написати так добре, як гадається.

Як завжди, він боявся, що не зможе закінчити, що з розгону вдариться об голу стіну.

Як завжди, він отримав надзвичайну, зухвалу насолоду від того, що почалася пригода .

Він глянув на Енні Вілкс і тихо, але чітко вимовив:

— Енні, будь ласка, не примушуй мене цього робити.

Непорушно тримаючи перед ним сірники, вона відповіла:

— Роби, як знаєш.

Тож він спалив свою книжку.

19

Вона примусила його спалити першу сторінку, останню, а потім іще дев’ять пар сторінок із різних частин рукопису, бо дев’ять, як вона пояснила, було числом сили, а двічі по дев’ять — то на щастя. Він помітив, що вона повикреслювала лайку чорним маркером, принаймні до того місця, де закінчила читати.

— Гаразд, — сказала вона, коли догоріла дев’ята пара, — ти був хорошим хлопчиком і справжнім душкою, і я знаю, що це завдає тобі майже скільки ж прикрощів, скільки біль у ногах, тому не будемо більше зволікати.

Вона зняла ґратку та поклала решту рукопису в жаровню, зминаючи хрусткі чорні завитки сторінок, які вже встигли згоріти. У кімнаті смерділо сірниками та паленим папером. «Пахне, немов у диявола в убиральні», — незв’язно подумав Пол, і якби в зморщеній горіховій шкаралупі, яка колись служила йому за шлунок, була їжа, його, мабуть, уже би вивернуло.

Вілкс запалила ще один сірник і вклала йому до рук. Якимось чином йому вдалося перехилитися та впустити сірник у жаровню. Яка тепер різниця? Немає ніякої різниці.

Енні легенько штурхонула Пола.

Він знехотя розплющив очі.

— Полум’я згасло. — Вона креснула ще одним сірником та подала йому.

Тож, пробудивши іржаві пилки в ногах, він якимось чином іще раз перехилився та підніс сірник до краєчка рукопису. Цього разу, замість того щоби згаснути та померти біля самої сірникової голівки, вогонь розпалився.

Пол відкинувся назад, заплющив очі та став прислухатися до легкого потріскування. Шкіру починав пекти жар від багаття.

— Ой, лишенько! — стривожено скрикнула Енні.

Він розплющив очі та побачив, що гаряче повітря підхоплює з жаровні палаючі клаптики паперу та розносить їх по кімнаті.

Енні перевальцем вибігла зі спальні. Пол почув, як із кранів у ванній вода під напором полилася у відро. Він непорушно спостерігав, як потемнілий уривок рукопису пролетів по кімнаті та опустився на тюль. На мить спалахнув вогник (у Пола навіть був час загадатися, чи не почнеться пожежа), іще раз блимнув і згас, лишивши на тканині маленьку дірку, наче від сигаретного недопалка. На ліжко посипався попіл, трохи потрапило Полові на руки. А йому було байдуже, як не крути.

Повернулася Енні, її очі забігали, намагаючись відслідкувати кожну звуглену сторінку, що, кружляючи, здіймалася до стелі. Полум’я розгорілося, з жаровні посипалися іскри.

— Ой, лишенько! — знову вимовила вона, тримаючи в руках відро з водою та озираючись, намагаючись вирішити, куди її перше лити і чи потрібно лити кудись узагалі. Заслинені губи тремтіли.

Пол помітив, як Енні висунула язика та ще раз облизала губи.

— Лишенько! Лишенько!

Здавалося, це було єдине слово, що вона могла вимовити.

Навіть перебуваючи в тісних лещатах болю, Пол на мить відчув гостре задоволення — он який вигляд мала перелякана Енні Вілкс. І цей вигляд припав йому до душі.

Ще одна сторінка здійнялася в повітря, проте на цій уже розповзлися тонкі пагони блакитного полум’я. Енні почала діяти. З іще одним «лишеньком» на губах вона обережно вилила відро води в жаровню. Багаття гучно зашипіло та випустило стовп пари. З’явився сморід від мокрого попелу, до якого домішався солодкий, майже вершковий запах.

Коли вона вийшла, Пол спромігся востаннє звестися на ліктях. Він зазирнув у жаровню і побачив дещо, схоже на обгорілий уламок колоди, затонулої в солоному озері.

Згодом Енні Вілкс повернулася.

Неймовірно, але вона наспівувала собі під ніс.

Вона всадила Пола та заштовхала йому до рота пігулки.

Він проковтнув ліки, ліг на спину та подумав: «Я її вб’ю».

20

- Їж, — долинув голос Енні, і Пол відчув пекучий біль. Він розплющив очі та побачив перед собою Вілкс. Вона вперше опинилася на одному рівні з ним, обличчям до обличчя. З кволим, байдужим подивом він зрозумів, що вперше за незліченні тисячоліття він, власне… сидів.

«До сраки!» — подумав Пол і знову міцно стулив повіки. Починався приплив. Палі сховалися під водою. Починався приплив, і, коли він закінчиться, наступного разу може вже не бути, тож він ловитиме хвилі, поки є що ловити, а посидіти він і пізніше встигне…

- Їж! — повторила вона.

За цим послідував черговий укол болю, від якого загуділа ліва частина голови. Пол заскиглив та спробував увернутися.

- Їж, Поле! Ти маєш отямитися, щоби трохи поїсти, інакше…

Дззззінь! Вухо. Вона щипала його за мочку вуха.

— Добре, — замурмотів він, — добренько! Не скуби мене, заради Бога.

Він насилу розплющив очі. Повіки були важкими, наче до них почепили цементні блоки. І тої ж миті у роті з’явилася ложка, з якої в горло полився гарячий суп. Пол почав ковтати, щоб не захлинутися.

Раптом нізвідки (найбільш грандіозне повернення на пам’яті коментатора, пані та панове! ) у поле зору увірвався Хочу-Їстоньки, наче перша ложка супу пробудила нутрощі Пола від гіпнотичного трансу. Решту він проковтнув швидше, ніж Енні встигала підносити йому ложку до рота. Поки він лигав та хлюпав, голод лише посилювався.

До Пола прийшов невиразний спогад, як вона викотила геть із кімнати лиховісну димучу жаровню, а натомість вкотила дещо, що він у