read-books.club » Фентезі » Небудь-де 📚 - Українською

Читати книгу - "Небудь-де"

250
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Небудь-де" автора Ніл Гейман. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 14 15 16 ... 95
Перейти на сторінку:
там що він робив і хай там як галасував, а ніхто його не помічав. Коли тепер люди пропихалися повз нього, він відчув те саме; натовп штурхав і відпихав його туди й сюди, пасажири з передмість виходили назовні, а інші — сунули до потягів.

Він не здавався, а штовхався і пхався й собі, поки майже не заліз досередини — одна рука вже була у вагоні — аж коли двері почали з шипінням зачинятися. Він висмикнув з них руку, але рукав пальта затисло. Ричард почав молотити по дверях і кричати, сподіваючись, що машиніст відчинить двері принаймні для того, щоб звільнити його рукав. Але натомість потяг рушив з місця, і Ричарду довелося, спотикаючись, дедалі швидше бігти платформою. Він упустив додолу дипломата й відчайдушно сіпнув за рукав, щоб звільнити руку. Рукав порвався, і Ричард упав уперед, зчухравши долоню об платформу й роздерши штани на коліні. Він зіпнувся на ноги, хоч і трохи хитко, а тоді пішов назад платформою, щоб забрати дипломата.

Ричард дивився на розірваний рукав, збиту руку й подерті штани. Тоді він піднявся кам'яними сходами станції і вийшов геть з метро. На виході про квиток у нього ніхто не спитав.

— Вибачте, що спізнився, — сказав Ричард, не звертаючись в людному офісі ні до кого особисто. Годинник показував 10:30. Ричард кинув дипломата на стілець і витер хустинкою піт з обличчя.

— Ви не повірите, як я сьогодні добирався, — продовжив він. — Жахіття якесь.

Він опустив погляд на свій стіл. Чогось на ньому бракувало. Або, якщо точніше, на ньому бракувало всього.

— Де мої речі? — спитав він у кімнати трохи голосніше. — Де мої телефони? Де мої тролі?

Він перевірив шухляди. Там теж було порожньо: ані обгортка від батончика «Марс», ані зігнута скріпка не свідчили про те, що Ричард узагалі тут бував. В його бік саме йшла Сильвія, що розмовляла з двома доволі кремезними джентльменами. Ричард пішов до неї.

— Сильвіє? Що діється?

— Перепрошую? — ввічливо сказала Сильвія. Вона вказала кремезним джентльменам на Ричардів стіл, і ті взялися кожен зі свого боку й понесли його з офіса.

— Обережніше, будь ласка, — сказала вона їм.

— Мій стіл. Куди ви його несете?

Сильвія дивилася на нього з м'яким подивом.

— А ви, мабуть?..

«Годі з мене цього лайна», — подумав Ричард.

— Ричард, — саркастично сказав він. — Ричард Мейг'ю.

— Он як, — сказала Сильвія. Тоді її увага ізслизнула з Ричарда, як вода з намащеної качки, і вона сказала до носіїв: — Ні, не туди. Заради неба, — і поквапилася за ними й Ричардовим столом.

Ричард провів її поглядом. Тоді він пішов офісом, поки не дістався робочого місця Ґеррі. Той саме відповідав на електронного листа. Ричард глянув на екран: лист, якого писав Ґеррі, був сексуально-відвертим і не адресувався його дівчині. Засоромлений Ричард відійшов до іншого краю столу.

— Ґеррі. Як життя? Це у всіх такий жарт чи як? — Ґеррі озирнувся, ніби щось почув. Він клацнув клавішею, запустивши на екрані заставку з бегемотиками-танцюристами, тоді похитав головою, ніби витрушуючи з неї щось, а тоді взяв слухавку й почав набирати номер. Ричард ляпнув рукою по телефону, обірвавши Ґеррі зв'язок.

— Слухай, це не смішно. Я не розумію, чого це всі почали цю забаву. — Нарешті, на Ричардове неймовірне полегшення, Ґеррі підвів на нього погляд. Ричард продовжив: — Якщо мене звільнено, то так і скажіть, але вдавати, що мене немає…

А тоді Ґеррі всміхнувся й сказав:

— Привіт. Так. Я Ґеррі Перуну. Я можу вам чимось допомогти?

— Навряд, — холодно сказав Ричард і пішов з офіса, залишивши свого дипломата.

Кабінети Ричардової контори були на третьому поверсі поважного старого будинку з доволі сильними протягами, зовсім поруч зі Стрендом. Джесика працювала на середньому поверсі великої, дзеркально-кришталевої будівлі в Сіті, за п'ятнадцять хвилин пішої прогулянки вулицею.

Ричард підтюпцем потрусив тією дорогою. До Стоктон-білдинг він дістався за десять хвилин, пройшов просто повз охоронців у формі на першому поверсі, зайшов до ліфта й поїхав. Одна стінка ліфта була дзеркальною, і Ричард глипав на себе, поки їхав нагору. Краватка на ньому наполовину розв'язалася й перекрутилася на шиї, пальто було розірване, а штани діряві, волосся скидалося на мокру копицю… Господи, він виглядав жалюгідно.

Почувся звук флейти, і двері ліфта розтулилися. Поверх Стоктон-білдинг, на якому працювала Джесика, у мінімалістичний спосіб досяг надзвичайно шикарного вигляду. Коло ліфта сиділа секретарка — поважне й елегантне створіння, яке виглядало так, наче її заробіток міг побити Ричардів зі зв'язаними руками. Вона читала «Космополітен» і, коли Ричард наблизився до неї, навіть не глянула вгору.

— Мені треба поговорити з Джесикою Бартрем, — сказав Ричард. — Це важливо. Я мушу з нею поговорити.

Секретарка пропустила це повз вуха, зосереджено вивчаючи власні нігті. Ричард пішов коридором, поки не дістався кабінету Джесики. Він прочинив двері й увійшов. Вона стояла перед трьома великими афішами, кожна з яких повідомляла про пересувну виставку «Ангели над Англією», і на всіх трьох були зображені різні ангели. Коли Ричард увійшов, вона розвернулася й тепло всміхнулася до нього.

— Джесико. Слава Богові. Слухай, мені здається, що я божеволію чи ще щось таке. Почалося сьогодні з того, що я не зміг упіймати таксі, а тоді той офіс, і підземка, і… — він показав їй розірваного рукава. — Я наче став якоюсь екс-людиною. — Вона усміхнулася до нього трохи ширше й утішливіше. — Слухай, — сказав Ричард. — Мені шкода, що так сталося кілька днів тому. Я шкодую не через те, що зробив, а тому що засмутив тебе і… слухай, мені шкода, це якесь скаженство, і я не знаю, що робити, чесно тобі кажу.

Джесика кивнула, продовжуючи співчутливо всміхатися, а тоді сказала:

— Ви подумаєте, що я абсолютно жахлива людина, але у мене кошмарна пам'ять на обличчя. Дайте мені секунду, і я все згадаю.

В цю мить Ричард зрозумів, що все по-справжньому, і важкий страх каменюкою осів на дно його живота. Яке б безглуздя з ним не коїлося, воно коїлося насправді. То був ані жарт, ані кпини, ані глузи.

— То нічого, — глухо сказав він. — Забудь.

І він пішов геть, вийшов крізь двері й подався коридором. Він майже досяг ліфта, коли вона вигукнула його ім'я.

— Ричарде!

Він обернувся. Це таки був жарт. Якась дріб'язкова помста. Щось таке, що можна пояснити.

— Ричард… Мейбері? — здавалося, вона пишається тим, що пам'ятає так багато.

— Мейг'ю, — сказав Ричард і увійшов до ліфта, двері якого зачинилися за його спиною, зігравши сумну низхідну мелодію на флейті.

Ричард пішов до своєї квартири, вибитий

1 ... 14 15 16 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Небудь-де», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Небудь-де"