read-books.club » Сучасна проза » Матінка Макрина 📚 - Українською

Читати книгу - "Матінка Макрина"

153
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Матінка Макрина" автора Яцек Денель. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 14 15 16 ... 97
Перейти на сторінку:
Господа, який такий милосердний до нас, що стократ захотів нас випробувати. Заради Бога ми будемо працювати, заради Бога будемо страждати. І чи у вас від биття м’ясо від кісток відходить, чи карбункули й інші прищі на голові гноєм стікають, чи рана навколо кайданів не зарубцюється — все це жертвуйте Господу Богу, бо то він вас так гартує, як злото у вогняному тиглі.

*

Небагато над нами встиг познущатися протопоп Іванов — лише тиждень суворий Аман[23] піддавав нас тортурам, щоби потім передати нас другому, ще гіршому. Це був неборак, який чи від страху перед канчуками, чи із жадібності до срібних рублів та імператорської ласки вчинив те, чого ми не вчинили, тобто перейшов на бік схизматиків. Отець-василіянин Іґнацій Михалевич сім років був духовним Батьком усього нашого ордена й останнім, про кого я сказала б, що він зречеться святого Василія, Ісуса Христа і всієї святої Церкви, тілом і духом віддавшись нашим переслідувачам. Адже я пам’ятаю, як ми сиділи разом у нашому монастирі, ще в Мінську, коли до нас прийшли жахливі новини про перехід на московський бік аж трьох уніатських єпископів — саме він, отець Іґнацій, найпристрасніше утверджував нас у вірі та проти жорстоких переслідувань. Ото ми за ним назітхалися, ото сліз за ним пролили — дарма, дарма! Оце сидимо в смердючому склепі, як у труні, аж раптом постать його нам з’являється — у першому поруху серця радість, у другому — страх, бо ми бачимо, що в нього борода, що він московську бороду запустив, а з-під цієї бороди губи видніються великі, бо він був дуже варґатий[24], і з цих вуст ми чуємо слова так само московські, як і його борода. Якого ж болю ми зазнали! Ти нашим батьком був, — закричали ми в один голос, — ти наші душі спасав, а тепер хочеш залишити їх на поталу! А він відказує, мовляв, щойно прозрів, що сліпий був і дурний, а Господь Бог його просвітив і він тепер буде нашим апостолом. Апостатом[25]! — Апостолом! — Апостатом! І отак ми перемовлялися майже цілий день, потім другий — і так щодня.

Став він відтоді нашим найгіршим катом, який за всіма нашими роботами доглядав, ударів при цьому не жаліючи, — лупив нас навідліг чим попало: кривим ціпком, витягнутим звідкись кийком, старою поламаною голоблею, але все це меншою для нас було болістю, ніж картина ганебного відступництва. Він погрожував, що з нас шкуру здере, а ми відповідали непокірно: Здирай, здирай шкуру, ми з радістю святого Варфоломія, апостола, будемо наслідувати, а апостата Іґнація — ніколи!

Нас віддали монашкам як найгірших служниць, будили вдосвіта, до чого ми звикли, згідно зі статутом, але завжди болісними стусанами; зразу треба було до шостої ранку дров наносити, пічки хмизом розтопити, води натягати й порозносити, всі хати поприбирати, а монашки-гультяйки всю ніч гуляли, пляшки собі об голови розбивали, плювали, розводили бруд, немовби від якогось диявольського нашіптування там більше плюгавства бралося, ніж деінде, немовби із самих їхніх тіл виходила якась масна, багниста гидота. Потім зганяли на важкі роботи, розбивати камінні брили молотами, тягати їх і возити тачками, до яких нас приковували, а за кілька днів наші ряси перетворювалися на найгірше подерте лахміття. Лише через два роки нам дали по дві сорочки з мішковини й по дві спідниці, а на голові хтось старий убір носив, а інші для покриття голови вживали лікоть полотна, розрізаного навскіс, у який піт цілий Божий день всякав від ранку аж до ночі, крім годинки відпочинку. І подвір’ям цілісінький день знай линули — свист канчука зміїний, ляпання поцілунків у катівські руки і скімлення тих, кому перепадали удари відступника Іґнація Михалевича чи якогось іншого негідника. Тільки-но смеркалося, нас гнали на кухню, прислужувати, до худоби, до котлів, чистити дьогтем черевики, бо чернечий одяг, від якого їхня назва походить, точнісінько такий самий, як у попів-монахів: вони носять схожі широкі шати, зв’язані поясом, на голові ковпаки з довгим хвостом по спині, з-під якого брудне розпущене волосся на плечі спадає, і в чоботях завжди ходять, у високих твердих чоботях, які примушують чистити. І ще води натягати та дров наносити. А чи вранці, чи вночі, як котрась сестричка несе з надсадою котел з водою, як котрась дрова в поті чола тягне, одразу ж перед нею злостива москальська монашка з’являється і для жарту їй котел штовхає та воду виливає, вже палицею якоюсь по литках б’є, що аж та дрова з рук випускає, а всі монашки сміхом порскають, із вікон визирають, пальцями показують і знущаються, а ковпаки їм від сміху на головах трясуться.

Дні в муках, ночі на оберемку брудної соломи та колючого бадилиння минали, бо така була в нас постіль; ми вмощувалися навколо хреста, що його я з Мінська на власному хребті притягла, і відправляли всі духовні вправи, приписані статутом святого Ордена, яких неможливо було виконати вдень, із кайданами біля тачок; а першою нашою молитвою завжди була молитва про навернення імператора Ніколая, бо від нього ця чорна мука на нас випромінювалася його черговими, щоразу нижчими слугами.

*

Небагато часу спливло, може, зо два місяці, як прийшла від відступника Семашка бомага з печатками, щоб нам за вірність серця двічі на рік прописати канчуки, по три десятки за раз, а старанний Михалевич, бувало, ще два десятки додавав до цього. Тіла наші схудли несамовито, бо жодної їжі нам не давали, тому їсти ми могли тільки те, що кидали коровам і свиням, а ще били, примовляючи: Ви негідні харчу наших свиней, варшавська пся крев! Вбогі жебрачки із жалю приносили нам хліб. Улітку Господь Бог давав нам пастися на свіжій траві, як своїм овечкам, взимку ми могли тільки по коритах і яслах порпатися. Худе тіло від канчуків ще більше болить, але це ми жертвували нашому Господу, який сам був страшніше римлянами батожений.

Усе обставлялося як церемонія: нас заводили до відкритої на всі боки повітки, під невеличкий дашок, навколо стояли задоволені монашки і кілька дяків, що співали московські гімни, а ми, одна за другою, я найперша, падаємо на землю ницьма. Що не удар — бита закусує губи, а в усіх сестер стоять сльози в очах, як котрась від утоми непритомніє, то її кийками отямлюють. Зате монашки немовби в раю опинились — усі щасливі, плескають у долоні, співають сороміцьких

1 ... 14 15 16 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Матінка Макрина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Матінка Макрина"