Читати книгу - "Джозеф Антон"

кілька днів потому? Чи тижнів, або років? — він знову пішов на гору й повернувся звідти, збентежений, а тоді заявив, що попереднього разу його обманули; в подобі архангела йому явився Сатана, тому вірші, які він одержав, — не божественні, але сатанинські, і їх треба негайно вилучити з Корану. Тепер ангел приніс нові вірші від Бога, і саме ними слід замінити сатанинські вірші у великій книзі: «Чи ви бачили коли-небудь ал-Лат, і ал-Уззу, і Манат — ту третю, іншу? Вони є тільки іменами, якими ви їх самі назвали, — ви і ваші батьки. Невже у вас — чоловіки, а у Нього — жінки? Тоді це поділ несправедливий!». У такий спосіб Читання очистилося від сатанинської роботи. Проте запитання залишилося: чому Мухаммед спочатку прийняв перше, «хибне» одкровення за правдиве? І що сталося в Мецці у період між двома одкровеннями, сатанинським і ангельським?

Ось що відомо з цього приводу: Мухаммед хотів, аби його прийняли мешканці Мекки. «Він прагнув, — пише ібн Ісхак, — знайти підхід до них і перетягти їх на свій бік». Новина про визнання ним трьох крилатих богинь швидко поширювалася серед людей. «Вони дуже тішилися з того, як він висловився про їхніх богів, — пише ібн Ісхак, — кажучи «Мухаммед дуже приязно висловився про наших богів»». Аль-Бухарі повідомляє: «Пророк... упав ниць, сказавши «ан-Наджм», а за ним упали ниць мусульмани, погани, джини і всі люди, скільки їх було на Землі».

Але чому ж Пророк опісля зрікся своїх слів? Західні історики (шотландський учений-ісламіст В. Монтґомері Вотт, французький марксист Максім Родінсон) запропонували політичне прочитання епізоду. Храми трьох крилатих богинь служили джерелом доходів для правлячої еліти міста — еліти, куди не прийняли Мухаммеда, і, на його погляд, несправедливо. Тому, можливо, йому запропонували «угоду»: якщо Мухаммед чи архангел

Джебраїл, чи Аллах змиряться з тим, що послідовники ісламу зможуть поклонятися птахам-богиням, щоправда, далеко не як рівні Аллаху, але як другорядним, менш важливим істотам, наприклад ангелам, а на той час в ісламі вже існували ангели, то чим зашкодить додавання до них ще цих трьох, які, так уже склалося, були дуже популярними і прибутковими фігурами в Мецці? — тоді припиняться переслідування мусульман, а сам Мухаммед одержить місце серед правителів міста. Не виключено, що Пророк на короткий час міг піддатися спокусі.

І що ж стається далі? Чи міські старійшини зраджують своєму слову, вважаючи, що Мухаммед, заграючи з багатобожжям, скомпрометував себе в очах своїх послідовників? Чи послідовники відмовляються прийняти одкровення про богинь? А чи сам Мухаммед пошкодував, що поступився своїми принципами, піддавшись солодкоголосому заклику до угодовства? Важко відповісти напевно. Лишень уява може заповнити прогалини в історичних записах. Однак у Корані йдеться про випробовування усіх пророків спокусою. «І не посилали ми до тебе ніякого посланця чи пророка без того, щоби, коли він віддасться мріям, сатана чого-небудь не кинув у його мрії», — говориться в 22-й сурі. І якщо випадок із сатанинськими віршами був спокусою для Мухаммеда, необхідно сказати, що він протистояв їй з гідністю. Він і зізнався в спокусі, і зрікся її. Ат-Табарі так його цитує: «Я вчинив зло проти Бога і вклав у Його уста слова, яких він не казав». Ісламський монотеїзм пройшовши суворе випробовування, постав непохитним і сильним, незважаючи на переслідування, вигнання і війни, а невдовзі Пророк здобув перемогу над своїми ворогами, і нова віра ширилася світом, як той всеосяжний вогонь.

«Невже у вас — чоловіки, а в Нього — жінки? Тоді це поділ несправедливий!».

Суть «правдивих» віршів, ангельських чи божественних, цілком очевидна: саме жіночність крилатих богинь -«благородних птахів» — спричинилася до їхньої другоряд-ности та самозванства, а також підтвердила неможливість визнати їх дітьми Божими, такими як ангели. Інколи народження великої ідеї говорить про її майбутнє; те, як новизна входить у світ, провіщає, як вона поводитиметься, коли подорослішає. В процесі народження саме цієї ідеї жіночність позбавила її будь-якої шляхетности.

Гарна історія, подумав він, коли дізнався про все це. Вже тоді він мріяв стати письменником і заховав цю історію в закамарки своєї свідомости, залишивши на майбутнє. Двадцять років потому він точно знатиме, наскільки гарна ця історія.

«JE SUIS MARXISTE, TENDANCE GROUCHO[22]» проголошували ґрафіті тієї весни в Парижі. За кілька тижнів після паризьких événements[23] у травні 1968 року і за кілька ночей до дня вручення дипломів бакалавра якийсь анонімний дотепник, можливо марксист з фракції Ґраучо[24], надумав наново оздобити його буржуазну, елітну університетську кімнату, виливши, за його відсутності, відро м’ясної підливи з цибулею на стіни й меблі, а також на програвач і одяг. З огляду на давню традицією чесности й справедливости, якою так пишаються всі кембриджські коледжі, Кінґз-коледж одразу поклав усю вину за вчинення безладу на нього, нехтуючи всіма доказами його невинуватости, й повідомив, що у разі несплати завданої шкоди він не одержить диплом. Це вперше, проте, на жаль, не востаннє його несправедливо звинуватили в розкиданні лайна.

Він заплатив і з бунтарським настроєм пішов на церемонію вручення дипломів у брунатних туфлях. Його швидко виштовхали з парадних лав належно взуті в чорні туфлі однокашники, наказавши перезутися. Люди в коричневому взутті з якихось загадкових причин вважалися одягненими неналежним чином, і, знову ж таки, проти такого судження не попреш. Знову ж таки, він здався, побіг перезуватися і повернувся на церемонію вже в останню хвилину, а тоді, коли нарешті надійшла його черга, він мусив узяти університетського служителя за мізинець і повільно йти за ним аж до місця, де на величному троні сидів віце-канцлер[25]. Він укляк біля ніг старого й підніс молитовно складені руки догори, а тоді латиною благав надати йому ступінь, яким снив і заради якого важко трудився впродовж трьох років за відчутної фінансової підтримки своїх батьків. Йому порадили тримати руки високо над головою, аби старий віце-канцлер часом не гепнувся зі свого величезного крісла і не впав зверху на нього, коли нагнеться потискувати йому руки.

Пригадуючи всі ті епізоди, він завжди жахався своєї пасивно сти, хоча навряд чи міг учинити якось інакше. Він міг відмовитися платити за шкоду, завдану стінам його кімнати, міг відмовитися перезуватися в чорні туфлі, міг також відмовитися вклякати і благати про присвоєння йому ступеня бакалавра гуманітарних наук. Проте він волів все ж таки поступитися й отримати диплом. Спогади про