Читати книгу - "Убивства за абеткою"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Вона не казала. Бетті ніколи багато не говорила про те, що мала намір робити чи куди збиралася йти. Та вона була хорошою дівчиною, така була Бетті. Ох, не можу повірити…
Місіс Барнард знову почала схлипувати.
– Опануй себе, старенька. Намагайся триматися, матусю, – просив її чоловік. – Нам треба в усьому розібратись.
– Я впевнена, що Дональд ніколи б… ніколи б… – схлипувала місіс Барнард.
– Та зберися вже, – повторив містер Барнард.
– Клянуся Богом, я так хочу вам допомогти… але річ у тім, що я нічого не знаю… взагалі нічого, що могло б вам допомогти знайти клятого негідника, який таке вчинив. Бетті була веселою щасливою дівчиною… з достойним молодим чоловіком, з яким вона… власне, ми називали це «виходити гуляти», за моєї молодості. Чому хтось захотів її вбити, мені незрозуміло, це не має сенсу.
– Ви маєте слушність, містере Барнард, – сказав Кром. – Скажу вам, що я хотів би зробити – оглянути кімнату міс Барнард. Там може щось бути – листи чи щоденник.
– Оглядайте, прошу, – промовив містер Барнард, підводячись.
Він показав дорогу. Кром рушив за ним, тоді Пуаро, потім Келсі, а я замикав процесію.
Я зупинився на мить, щоб зав’язати шнурівку, і в цей момент почув, як під’їхало таксі. Із нього вискочила дівчина. Вона заплатила водієві й поспішила стежиною до будинку, в руках мала маленьку валізку. Увійшовши, вона побачила мене й завмерла на порозі. Щось у її поставі привернуло мою увагу.
– Хто ви? – запитала вона.
Я спустився на кілька сходинок. Розгубився й не знав, що відповісти. Назвати себе? Чи сказати, що я прийшов із поліцейськими? Проте дівчина не дала мені часу на роздуми.
– Що ж, – мовила вона, – можна здогадатись. Вона зняла свою маленьку білу шерстяну шапочку й кинула її на підлогу. Тепер я міг краще роздивитися дівчину, вона трохи повернулась, і на неї падало світло.
Моя перша асоціація була з нідерландськими ляльками, якими мої сестри гралися в дитинстві. Вона мала чорне волосся, рівно підстрижене під «каре» з гривкою на усе чоло. У неї були високі вилиці, та й уся її постава була, як тепер модно, кістлява, проте це якимсь чином додавало їй привабливості. Вона не була красунею, радше простакуватою, та в ній була якась сила, цілеспрямованість, що робила її людиною, яку неможливо не помітити.
– Ви міс Барнард? – запитав я.
– Я – Меґан Барнард. Ви з поліції, гадаю?
– Власне, – сказав я. – Не зовсім…
Вона мене перебила.
– Гадаю, мені вам нема чого сказати. Моя сестра була хорошою розумною дівчиною, в якої не було друзів чоловічої статі. Приємного вам ранку.
Протягом цієї розмови вона всміхнулася, наче кидаючи мені виклик.
– Таку фразу зазвичай використовують, правильно? – запитала вона.
– Я не репортер, якщо ви на це натякаєте.
– То хто ж ви? – вона оглянулася навколо. – Де мама й тато?
– Ваш батько показує поліції кімнату вашої сестри. Ваша мати – там. Вона дуже засмучена.
Здавалося, дівчина прийняла рішення.
– Ходіть сюди, – сказала вона.
Вона відчинила двері й пройшла крізь них. Я попрямував за нею та опинився в маленькій охайній кухоньці.
Я мав намір зачинити за собою двері, але раптом відчув опір. За мить Пуаро прослизнув до кімнати й зачинив за собою двері.
– Мадемуазель Барнард? – запитав він, швидко кивнувши.
– Це – мсьє Еркюль Пуаро, – сказав я.
Меґан Барнард зиркнула на нього, оцінюючи.
– Я про вас чула, – мовила вона. – Ви – модний приватний нишпорка, так?
– Не дуже красивий опис… але пасує, – відказав Пуаро.
Дівчина сіла на край кухонного стола. Пошукала в сумочці цигарки. Взяла одну до рота, запалила, а тоді проговорила між затяжками:
– Не розумію, як пов’язаний мсьє Еркюль Пуаро з нашим невеличким скромним злочином.
– Мадемуазель, – сказав Пуаро. – Того, чого ви не розумієте, і того, чого я не розумію, напевно, дуже багато. Але практичного значення це не має. А з тим, що має, буде непросто дати раду.
– І що ж це?
– Смерть, мадемуазель, народжує упередження. Упередження, що виправдовує померлого. Я чув, що ви щойно сказали моєму другу Гастінґсу. «Хороша розумна дівчина, в якої не було друзів чоловічої статі». Ви це сказали, висміюючи газети. І це правда – коли помирає молода дівчина, саме такі речі й говорять. Вона була розумною. Вона була щасливою. Мала добру вдачу. Не мала турбот. Не мала неприємних знайомств. Люди дуже добрі до померлих. Знаєте, чого б я зараз хотів? Хотів би знайти когось, хто знав Елізабет Барнард, але не відає, що вона вже померла! Тоді, можливо, мені вдасться почути щось корисне для себе – правду.
Меґан Барнард дивилася на нього мовчки якийсь час і курила. Потім нарешті заговорила. Від її слів я аж підскочив.
– Бетті, – сказала вона, – була повнісінька дурепа!
Розділ одинадцятий
Меґан Барнард
Як я й сказав, слова Меґан Барнард, а ще й до цього сухий діловий тон, з яким вона їх вимовила, змусили мене підстрибнути на місці.
Проте Пуаро лише ледь кивнув із похмурим виглядом. – A la bonne heure28, – сказав він. – А ви розумні, мадемуазель.
А Меґан Барнард промовила тим самим відчуженим тоном:
– Я дуже любила Бетті. Але моя любов не закривала мені очі на те, якою немудрою й дурненькою вона була, я деколи їй це навіть казала! Так воно є між сестрами.
– А вона прислуховувалася до вашої критики?
– Напевно, ні, – цинічно відповіла Меґан.
– Чи не могли б ви, мадемуазель, бути точнішою? Дівчина якийсь час вагалась.
Злегка всміхаючись, Пуаро мовив:
– Я вам допоможу. Я чув те, що ви сказали Гастінґсу. Що ваша сестра була розумною, щасливою дівчиною й не мала друзів чоловічої статі. То було… un peu29… протилежним до правди, так?
Меґан повільно проговорила:
– Бетті нікому не шкодила. Хочу, щоб ви це зрозуміли. Все було досить прямолінійно. Не була вона дівчиною на вихідні. Нічого такого. Але вона любила, коли її запрошували вийти погуляти чи на танці… Дешеві лестощі, компліменти і все таке.
– І вона була симпатичною… так?
Це питання, яке я вже чув утретє, цього разу отримало потрібну відповідь.
Меґан зісковзнула зі стола, підійшла до своєї валізи, відкрила її та
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Убивства за абеткою», після закриття браузера.