read-books.club » Публіцистика » Українські жінки у горнилі модернізації 📚 - Українською

Читати книгу - "Українські жінки у горнилі модернізації"

209
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Українські жінки у горнилі модернізації" автора Оксана Кісь. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 14 15 16 ... 91
Перейти на сторінку:
2 частинах / Упоряд. М. Головащенко. — Київ, 1979. — Ч. 2. — 447 с.

7. Маланчук-Рибак О. Ідеологія та суспільна практика жіночого руху на західноукраїнських землях XIX — першої третини XX ст.: типологія та європейський культурно-історичний контекст. — Чернівці, 2006. — 500 с.

8. Рошкевич М. Таку вже Бог долю судив. Оповідання, спогади / Упоряд. Р. Горак. — Львів, 1993. — 112 с.

9. Черчович І. «Не дружися Русин з Полькою — буде суперечка»: до історії змішаних шлюбів у Галичині другої половини XIX — початку XX століття // Історичні та культурологічні студії. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2014–2015 Вип. 6–7. — С. 81–88.

10. Черчович І. Подружні зради в галицьких сім’ях кінця XIX — початку XX століття [Електронний ресурс] // Україна Модерна. Грудень 2015. — Режим доступу: http://uamodema.com/md/cherchovych-galicia-aclultery

11. Черчович І. Професійна реалізація жінок кінця XIX — початку XX століття: на прикладі українського суспільства Галичини // Новітня доба. — Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2014. — С. 7–18.

12. Черчович І. Українки у Львові на початку XX століття: у світлі щоденних практик // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка. Серія : історія. — Тернопіль, 2013. — С. 13–19.

Розділ 3

Освіта жінок як форма емансипації: приклад Наддніпрянської України (середина XIX — початок XX століття)

Катерина Кобченко

Упродовж XIX — початку XX ст. у розвинених країнах світу відбувалося становлення системи жіночої освіти, включно з її вищою — університетською — ланкою. В основі цього явища лежав комплекс причин. З одного боку, суспільно-економічний розвиток, який розширював сфери та масштаби застосування людської праці у різноманітних галузях, уможливлював чи навіть вимагав використання також і жіночого ресурсу. Викликані цим соціальні зміни сприяли розмиванню патріархального сімейного укладу, адже, коли доходів чоловіка та батька родини починало не вистачати, поставало питання необхідності заробітку з боку дружини та матері. Не менш важливим чинником був розвиток природничих наук та медицини, завдяки яким вдалося не лише подовжити та підвищити якість людського життя, а й по-новому подивитись на здібності й можливості людини, насамперед переглянути упереджене ставлення до жінки як істоти інтелектуально слабшої порівняно з чоловіком. Ця наукова суперечка про здібності жінок набувала суспільного резонансу та поєднувалася з дискусіями про громадянські й політичні права обох статей, які розгорнулися після буржуазних революцій у Європі, що спричинили появу парламентаризму, політичних та громадянських свобод. Ці процеси тривали з кінця XVIII до початку XX ст. і позначилися на змінах форм і змісту жіночої освіти упродовж цього періоду.

На теренах Наддніпрянської України ці явища мали певну специфіку, що була характерна для Російської імперії, до складу якої вони входили. Формування системи середньої освіти відбувалося переважно за ініціативи або з дозволу влади. Зміст і форми цієї освіти відповідали запитам тогочасного суспільства, згідно з панівними уявленнями про роль жінки в родині та соціумі. Інакше складалися шляхи вищої освіти жіноцтва. Оскільки університетська та вища спеціальна освіта забезпечували нові професійні компетенції, які перед тим вважалися суто «чоловічими», то й ставлення різних груп суспільства до такої освіти для жінок було далеко неоднозначним, найчастіше просто контроверсійним. Отже, шлях до вищої освіти для більшості жінок виявився непростим. Поява освічених жінок була в очах багатьох настільки революційним явищем, що його боялися і заперечували. Ці консервативні погляди поділяла й офіційна влада.

Питання жіночої освіти в Російській імперії завжди мало політичний характер, а його реалізація залежала від загального спрямування внутрішньополітичного курсу. Заснування навчальних закладів чи, навпаки, їх закриття, як правило, мали політичні мотиви; вони давалися взнаки під час упровадження певних типів середніх навчальних закладів — задля виховання жінок у потрібному державі дусі — або, навпаки, під час запобігання поширенню вищої освіти, яку влада пов’язувала з небезпекою захоплення жіночого студентства політичними ідеями та із загрозою моральності жінок. Це призвело до відносно сприятливої урядової політики у становленні системи середньої жіночої освіти (яка вважалася достатньою для виховання та навчання добрих дружин та матерів-виховательок) і до складного і тернистого розвитку вищої жіночої освіти.

Середня жіноча освіта: становлення та зміни

Станова освіта: інститути шляхетних дівчат

Питання системної жіночої освіти у відповідних навчальних закладах уперше постало в Російській імперії у XVIII столітті. До того часу освіта жінок шляхетної верстви була справою приватного навчання, а для представниць решти станів у кращому разі була доступною на початковому рівні. Системна освіта жінок первісно організовувалася за становим принципом, тому першими закладами для дочок із дворянських родин (хай і збіднілих) стали інститути шляхетних дівчат. Перші такі заклади були засновані у Санкт-Петербурзі (1764) та Москві (1802), а їхнє основне призначення полягало у підготовці дружин для вищих державних посадовців та суспільної еліти — шляхетних дам, рівень умінь яких відповідав запитам світського дозвілля. Навчальні програми інститутів були підпорядковані згаданим цілям, тому за досить доброї підготовки з іноземних мов інститутки отримували лише поверхневі й елементарні знання з математики та природознавства. В Україні перші навчальні заклади такого типу відкрилися у Харкові (1812), Полтаві (1818), Одесі (1829), Керчі (1836) та Києві (1838) — загалом упродовж першої половини XIX ст. в Україні було відкрито п’ять інститутів шляхетних дівчат, які вкупі з приватними пансіонами становили первинну мережу середніх освітніх закладів для жінок.

Інститути шляхетних дівчат, залишаючись становими та закритими навчальними закладами, усе ж реагували на зміни у системі та змісті навчання, орієнтуючи свої програми на рівень гімназійної освіти, яка постала пізніше. Проте спрямування освіти було гуманітарним, а до навчальної програми упродовж майже всієї історії існування дівочих інститутів входили такі «салонні науки», як музика й танці, а також рукоділля й домашнє господарювання. Виховання в дівчатах моральних якостей та релігійних чеснот ставилося на перший план порівняно з отриманням ними наукових знань.

Прикметним є те, що Київський інститут шляхетних дівчат був відкритий майже одночасно з Університетом Святого Володимира у Києві: затвердження статуту інституту відбулося в 1834 р. (заняття розпочалися у 1838 р.) — того самого року, коли розпочав роботу університет. Більше того, автором проектів будівель обох навчальних закладів був відомий архітектор В. Беретті, завдяки йому постали корпуси Університету Святого Володимира (1840) та Інституту шляхетних дівчат (1843). Ці історичні паралелі засвідчують факт гендерної нерівності у тогочасній освіті: для чоловіків створювали актуальний для своєї доби класичний університет, у якому незабаром запрацювали чотири факультети (історико-філологічний,

1 ... 14 15 16 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українські жінки у горнилі модернізації», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українські жінки у горнилі модернізації"