Читати книгу - "Коли час лише починався"

перегородку спиною у нього захопило подух. І все занурилося в пітьму.

Через деякий час у нього в очах посвітліло. Він побачив обличчя Марсі, що схилилося

над ним, на зразок маленького блідого місяця. Її очі були як осінні айстри після першого

заморозку. Вона розстебнула йому комір і, плачучи, гладила його щоки. Він посміхнувся їй,

насилу звівся на ноги і озирнувся. У радіорубці нічого не змінилося, але виглядала вона

якось дивно. Потім він зрозумів: це тому, що він сидить не на палубі, а на перегородці. До

того ж він все ще був сильно оглушений. - Я боялася, що ви померли, містере Карпентер!

- крізь сльози говорила Марсі. Він наїжачив її золотаве волосся.

- Що, добре я тебе обдурив? Через двері, що тепер опинилися в горизонтальному

положенні, до рубки увійшов Скіп, тримаючи в руках невеликий контейнер. Побачивши

Карпентера обличча його освітилося радістю.- Я пішов за зміцнюючим газом, але, схоже, він

вам вже не знадобиться. Ну і радий же я, що з вами нічого не трапилося, містере Карпентер!

- З вами, здається, теж? - запитав Карпентер і з полегшенням почув ствердну відповідь.

Все ще трохи оглушений, він піднявся по плавно зігнутій перегородці до ілюмінатора і

виглянув назовні. Сема ніде не було видно. Пригадавши, що канал телепатичного зв'язку все

ще включений, Карпентер наказав трицератанку повернутися, а потім виліз через

ілюмінатор, спустився на землю і рушив шукати тіло Холмера. Пошуки виявилися

безуспішними. Карпентер вирішив було, що Холмер залишився живий і сховався в лісі. Але

потім він наштовхнувся на одну з трясовин, якими рясніла місцевість. Побачивши її

збаламучену поверхню він здригнувся. Ну гаразд - в усякому разі, тепер він знає, чиї це

рештки. Вірніше, чиї це були рештки. В цей час з’явився Сем. Він наблизився важкою риссю,

обігнувши трясовину, вчасно помічену його навігаційними приладами. Карпентер поплескав

ящурохід по голові, на якій не залишилося анінайменших слідів від недавнього зіткнення з

посадочною стійкою, потім вимкнув телепатичний зв'язок і повернувся в корабель. Марсі і

Скіп стояли біля ілюмінатора і не зводили очей з неба. Карпентер озирнувся і теж подивився

вгору. Над горизонтом виднілися три темні плямочки. Тут в голові у нього остаточно

прояснилося, він схопив обох дітей в оберемок і допоміг їм спуститися на землю. - Біжіть до

Сема! - крикнув він. -Швидше! Сам він кинувся вслід, але, не дивлячись на свої довгі ноги,

не міг за ними встигнути. Вони встигли добігти до ящурохода і дерлися в кабіну, а він не

пробіг ще і півдороги. Птеранодони були вже близько - він бачив на землі їх тіні, що швидко

його наздоганяли. Але він не помітив під ногами невелику черепаху, яка щосили прагнула

забратися у нього з дороги. Він спіткнувся об неї і розтягся на землі. Піднявши голову, він

побачив, що Марсі і Скіп вже закрили ковпак Сема. А через секунду він заціпенів від жаху:

ящурохід зник! І раптом на землю лягла ще одна тінь - така величезна, що вона поглинула

птеранодонів. Карпентер обернувся на бік і побачив космічний корабель - він опускався на

рівнину, немов якийсь позаземний хмарочос. У ту ж мить з його верхньої частини вилетіли

три веселкових промені. "ПФФФТ! ПФФФТ! ПФФФТ!" І всі три птеранодона зникли.

Хмарочос незграбно приземлився, відкрив люки розміром з парадний під'їзд і викинув

трап шириною з тротуар П'ятої авеню. З люка по трапу рушила Підмога. Карпентер поглянув

в інший бік і побачив, що Сем знову з'явився на тому самому місці, де зник. Ковпак

відкинувся, і з кабіни з’явилися Марсі і Скіп в клубах голубуватого диму.

Карпентер зрозумів, що відбулося, і в думках назавжди розпрощався з двадцять другим

століттям.

Діти підбігли до нього в той момент, коли командувач Підмогою виступив перед

фронтом свого війська. Воно складалося з шести здоровенних марсіан в пурпурних тогах, з

суворими обличчями і розпилювачами в руках. Командир був ще здоровеннішим, в ще більш

пурпурній тозі, з ще суворішим обличчям, а в руці у нього було щось на зразок чарівної

палички, які бувають лише у фей. Він окинув Карпентера недобрим поглядом, потім таким

16

же недобрим поглядом окинув обох дітей. Діти допомогли Карпентеру звестися на ноги. Не

те щоб він фізично потребував допомоги - просто він був приголомшений стрімкою зміною

подій і трохи розгубився. Марсі плакала. - Ми не навмисне зламали Сема, містере Карпентер,

- ковтаючи слова від хвилювання, говорила вона.- Але, щоб врятувати вам життя,

залишалося тільки одне - стрибнути назад на чотири дні, дві години, шістнадцять хвилин і

три і три чверті секунди, пробратися на борт корабля викрадачів і дати радіограму Космічній

поліції. Інакше вони не достигли б вчасно. Я повідомила їх, що ви потрапили в біду і щоб у

них були напоготові веселкомети. А потім, якраз коли ми хотіли повернутися в сьогодення, у

Сема зламався часовий двигун, і Скіпу довелося його лагодити, а потім Сем все одно

перегорів. Пробачите