Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

була Діонісія Ошоссі, вона прийшла по гроші, адже треба було поквапитися, бо до обряду майже все готово, чекали тільки дону Флор, щоб обступити її ритуальним колом і танцювати весь вечір, аж до ранку. Ще, звісно, треба було залагодити багато справ, адже обряд був нелегкий. Проте бабалао[81] вже розкинув шкаралупи й ориші відповіли йому, отже, назад дороги нема. Щоб забезпечити їй спокій, звільнити від поганого ока, від будь-якої хвороби, від злих намірів еґума, який бажає їй смерті, дона Флор мала взяти участь у надскладному обряді, адже справу мали не з пересічним ебо. Ешу, покровитель небіжчика, не погодився з усіма ориша, і зараз він налаштований дуже рішуче. Тому Діонісія вважала, що недоцільно економити на обряді. Адже йшлося про життя та смерть, та й проти Ешу непросто було воювати, тому рахувати гроші не варто, як не варто й баритися, поки дона Флор іще тримається на ногах. Тому для жертвопринесення треба купити одного барана, двох кіз, дванадцятеро півнів, шестеро ангольських курей і десятки метрів тканини. Не кажучи вже про інші необхідні речі з довгого переліку, написаного олівцем на темному сувої паперу. Поруч із кожним предметом було зазначено його вартість і ще плюс двадцять мільрейсів для Оссаіма[82], щоб він відкрив лісові хащі, де блукає Ешу.

Але як це розуміти? Дона Флор у чудовому гуморі, цілком задоволена життям, геть інша людина, ніж учора ввечері. Чи й не марно, бува, Діонісія звеліла жерцям не скупитися на витрати?

Ні, ні, дона Флор сама її про це попросила, тому красно вдячна за турботу і клопоти. Але й справді, люба кумонько, зараз із горем пополам усі страхи вже начебто минулися.

— Небіжчик перестав турбувати?

Дона Флор зніяковіло всміхнулася.

— Швидше, мабуть, я перестала його боятися. Дякую, але твоя допомога мені вже не потрібна.

Але що ж його робити? Перервати обряд уже неможливо. Вночі та вдосвіта тварин принесуть в жертву, перед кожним божеством поставлять велику миску з ритуальною їжею. З недільного вечора та до світанку жерці вестимуть переговори з ориша. Назад немає вороття, бо наслідки можуть бути фатальні й непередбачувані… Хто ж так ризикуватиме? Навіть вона, Діонісія, як звичайна посередниця, ніколи не взяла б на себе такої відповідальності.

Навіть якщо кума позбулася страху, Ебо тільки допоможе їй зберігати спокій. Тим більше, що гроші жерці вже витратили; боги напилися гарячої крові тварин і поласували своїми улюбленими шматками м’яса; вони вже озброєні і наділи свої емблеми, а крик Янсан[83] уже лунає лісом. Тепер дона Флор може бути впевнена, що небіжчик ніколи більше її не потурбує.

Дона Флор відрахувала гроші, й додавши ще трохи, подякувала Діонісії за її важку працю, а потім запросила пообідати куркою в багряному соусі, свинячим філе в коньяку і солодким пирогом. Але Діонісія поспішала повернутися на жертовну територію, де під гуркіт барабанів Ошоссі вимагав свого улюбленого коня.

У такі робочі неділі, після обіду (їв доктор поспіхом, не розтягуючи задоволення, щоб якнайшвидше повернутися в аптеку, покинуту на хлопчика-кур’єра), дона Флор перевдягалася й, незважаючи на протести чоловіка, йшла разом із ним в аптеку, щоб хоч трохи звеселити його працю у вихідний день. Там вона теж ставала за прилавок і допомагала продавати ліки, ошатна й елегантна, немов на прийомі в мільйонерки дони Маґи Патерностро чи комендаторки Імакулади Тавейри Пірес. У такі дні вся її виняткова краса була тільки для доктора Теодоро і, розуміючи це, він почувався переможцем, попри недільні чергування. Так було і цього разу: граціозна і чарівна, дона Флор хизувалася своїм бірюзовим намистом, подарунком Гульвіси. А загалом для неї це була звичайна неділя — та ж вулиця, та ж аптека, ті ж клієнти, Теодоро і вона, дона Флор. Ніхто не тицяв на неї пальцем, ніхто нічого не помітив, ніхто не обвинуватив її в перелюбі, навіть лукава дона Динора, всезнаюча відунка. Те саме сонце, той самий дощ (хоча й невеличкий, така собі мжичка), ті ж розмови та усмішки, жодних змін. Вона очікувала справжнього кінця світу, як усередині себе, так і назовні: боялася, що серце розірветься й її забере смерть. Але все було, як завше: ох, як часто ми надумуємо собі несосвітенних дурниць…

Саме коли вона відпускала чергового клієнта, з-за прилавку їй усміхнувся доктор Теодоро — яка ж у нього чудова дружина. Дона Флор відповіла йому усмішкою, й мимоволі глянула на його ясне чоло: на роги не було й натяку. Що за дурниці, дона Флор, що за дурнувата комедія?

В їхніх із доктором стосунках нічого не змінилося, хіба що приємний спогад про сьогоднішній ранок додавав якоїсь інтимності цьому їхньому недільному чергуванню. Одначе грів її не лише той спогад, а й згадка про ніч у вітальні, про ті божевільні, пристрасні та гарячі любощі під монотонний стукіт дощу, коли вони з Гульвісою буквально розчинились один в одному. Цього спокійного і тихого недільного вечора в дони Флор раптом знову спалахнула нездоланна жага до Гульвіси. Коли ж він знову прийде, цей дивак, тиран і примарний хитрун, її перший? Увечері, мабуть, швидше за все, саме тоді, коли втомлений доктор засне солодким сном праведника.

Тимчасом дона Флор, як і личить зразковій дружині, допомагає своєму другому чоловікові, у млосному очікуванні солодкої ночі з першим, аж тут, зненацька, її мов блискавкою вдарило. Це ж кума Діонісія сказала, що Гульвіса більше ніколи не потурбує її. Боже милостивий, а що як так і буде?!

23

МАТИ ОТАВІЯ КІЗІМБІ ВБЛАГАЛА ТАКИ ПЕЛАНКІ ТА ЗУЛМІРУ взяти ванну з листя та кокосового мила. Потім вона розклала на перехрестях пір’я принесених у жертву півнів, захистивши Пеланкі з усіх чотирьох боків, і звеліла чекати результатів. Одначе володар гральної імперії вже поспішав до інших віщунок.

До ясновидиці Аспазії він прийшов саме тоді, коли вона допіру повернулася зі Сходу і щойно натягнула той свій (доволі засмальцьований) ворожбитський одяг. Хоча брязкіт золота не надто її вабив, але пропустити такого ласого клієнта їй забракло волі, хоча й робота мала бути важка.

Вона театрально випростала руку, закликаючи ексклюзивну «систему духовних рухів», встановила контакт із духом, і щось прохрипіла, сіпаючись, наче її душать. О, це було не найприємніше видовище, тож Максимо Салес, скептик до глибини душі, уже хотів було розвернутись і піти, але Пеланкі самим лише поглядом заборонив йому навіть думати про це. Пеланкі стояв впевнено, підтримуючи попід руку Зулміру, яку так і тягнуло до всього надприродного, надто після того, як хтось невидимий спокусився її грудьми і стегнами (і хтозна чим іще). Безвідмовна та вірна