Читати книгу - "Любов дика та прекрасна"

ним, спостерігаючи, чи помітить він, що її немає. Він міцно спав завдяки тому білому порошку, якого вона підсипала до його шербету. Уранці вона збиралася додати до його кави інший порошок, що усуне дію афродизіаків і майже позбавить його бажання. Це мало вбезпечити її принаймні на кілька годин.

Уставши зі сколошканого ліжка, вона повернулася до ванної. Вона все набирала води у срібний глечик, усе лила й лила її на себе, змиваючи зі шкіри залишки минулої години. Ванна була тією частиною життя в Туреччині, якою вона щиро насолоджувалася. Витершись насухо, вона через голову натягла прозору нічну сорочку. Прокинувшись, він буде проти цього й змусить її роздягнутися. Проте поки що ця одежина хоч трохи захистить її від прохолодного нічного повітря.

Вона вмостилася в найдальшому куточку ліжка, загорнулася в легку вовняну ковдру й одразу ж заснула.

Вона прокинулася з першими променями світанкового сонця. Цикалазаде-паша лежав, розтягнувшись на спині, майже так само, як вона його кинула ввечері. Вона потяглася і, виборсавшись із ковдри, встала. Повітря було прохолодне, тож вона дістала зі своєї скрині м’який білий вовняний халат і накинула його на нічну сорочку. Ногами вона вскочила в капці з випряденими вовняними смугами і, переконавшись, що візир спить, вибігла в сад.

Мокра трава діамантами сяяла в променях вранішнього сонця, а голівки тюльпанів і нарцисів лише починали відкриватися, сповнюючи повітря тонкими ароматами. Над темним морем висів м’який сріблястий серпанок, а на навколишніх схилах ясно зеленіли весняні рослини. На кілька хвилин вона знову стала вільною, і вона впивалася цією свободою. Якщо лише вона переживе ще два дні й зможе переконати Цику залишити її на острові, Кіра звільнить її. Звичайно, викрасти її з острова простіше, ніж із палацу Цикалазаде. Вона шкодувала, що не встигла попрощатися з Латіфою. Опинившись у безпеці, вона передасть своїй добросердній кузині звістку з допомогою родини Кіра…

Раптом обличчя Кат освітила усмішка. Вона щойно вигадала, як зможе переконати візира на кілька днів залишити її на острові. Вона збудить його чоловічу гордість, щоб домогтися свого. І так йому, покидькові, і треба!

Цикалазаде переймався тим, що вона не вагітніла. Він знав, що вона народила дев’ятьох дітей, і всі вони вижили, а йому вже вдалося запліднити Латіфу, і, крім неї, ще сорок жінок із гарему. Він жадав, щоб його дитина зародилася в її тілі, і, не знаючи про засіб, який вона приймала, щоб запобігти зачаттю, усе не міг уторопати, чому в ній не проростає його сім’я.

Вона скаже йому, що, здається, вагітна. Нагадавши йому про дивацтва жінок у такому стані, вона благатиме залишити її на острові ще на кілька днів. Якщо він відмовлятиме, вона плакатиме й ображатиметься, домагаючись свого. Він очікуватиме саме такого, адже жінок вважає якимись нижчими істотами без хребта й без мозку.

Дмухнув легенький вітерець, і Кат аж затріпотіла від передчуття, їй завжди подобалося складати плани битви. Усміхаючись сама до себе, вона замислилася, яка це кров у ній заговорила — шотландська чи турецька?

Розділ 56

— Ні! — твердо відмовив візир. — Я не дозволю цього, Інчилі.

Вона облилася сльозами.

— Ти не любиш мене, — схлипувала вона. — Ти вкрав мене в мого чоловіка й грався зі мною, як із якоюсь твариною! Ти анітрохи не піклуєшся про мене! Ти б радий був, якби я взагалі здохла разом із дитиною!

— Дитиною? — У нього відпала щелепа. — Якою ще дитиною?

Вона підняла до нього мокре від сліз обличчя.

— Я не зовсім у цьому впевнена, мій господарю, бо ще ранувато говорити з упевненістю, але цілком може бути, що я вагітна.

На його обличчі відобразилися недовіра й радість, і вона мало не дозволила собі відчути докір сумління.

— Дитина, — вдихнув він. — Тоді, моя голубко, про те, щоб ти залишилася тут, не може бути й мови. Я не збираюся наражати мого сина на таку небезпеку.

З її очей знову струмками потекли сльози.

— Я просто не переживу цього, якщо мене просто зараз замкнуть у гаремі, мій господарю, мій муже! А тут так спокійно, так тихо. — Вона говорила ледь чутно — йому довелося нахилитися, щоб почути її. А нахилившись, він добре бачив її пухкі груди. Спокусливий аромат, що долинав із западинки між тими чудесними округлостями, захоплював візира в солодкий полон.

— Ми провели тут стільки радісних годин, мій муже. Це місце, яке мені не доводиться ділити ні з ким, навіть із моєю любою Латіфою. — Вона схопила його за руку й багатозначно стисла її. — У нас попереду ще один чудовий день, і… — її вії опустилися на порожевілі щоки, — ще одна чудова ніч. Дозвольте мені залишитися тут наодинці з моїми мріями хоча б на кілька днів після того, як ви покинете мене. Мені потрібно ще кілька днів, щоб остаточно впевнитися. Це подарує мені таке безмежне щастя. Невже ви не бажаєте мені щастя, мій муже? — Її зелені очі сповнилися сльозами, що мали от-от знову потекти по щоках, а м’які губи випнулися вперед.

Він поблажливо звеселився тим, якою очікуваною була її поведінка. Вона чинила так типово, передбачувано жіночно, і він радів цьому. Погляд, який вона йому кинула, обіцяв ніч неймовірних задоволень, якщо він лише погодиться здійснити її бажання, а він насправді не уявляв, що поганого може статися, якщо він усе ж таки їй це дозволить. Вона не була якоюсь дівчинкою, у якій зародилася її перша дитина. Вона вже довела свою здатність до розмноження. Він знав, що у вагітних жінок бувають дивні примхи, які варто втілювати завжди, коли це можливо. Вона буде в цілковитій безпеці на його острові в товаристві своєї служниці. Але він намірявся також відрядити Османа і з півдесятка чоловіків охороняти цей острів, щоб ніхто не наважився сюди вторгнутися.

Він намагався здатися суворим і задумливим, і вона розуміла, що перемогла.

— Ну, гаразд, — мовив він. — Я дозволю тобі залишитися на тиждень, але Осман приїде вас охороняти.

— Звичайно, мій господарю, — відповіла вона з удаваною покорою. Він потягнув її до себе на коліна й обійняв руками.

— А ти мені добре за це віддячиш, моя голубко?

Вона опустила голову й глибоко, переконливо поцілувала його, починаючи цим чергове їхнє занурення у вир пристрасних почуттів.

Уранці він відплив від острова у своєму човні й подався Босфором до міста, до свого палацу, де віддав усі накази, що стосувалися проживання Кат на острові.

Вона стояла на кам’яному березі, махаючи рукою йому на прощання, але щойно