Читати книгу - "Втрачений символ"

Бога... так і не розуміючи, що Бог чекає на нас. — Кетрін зупинилася, щоб Ленґдон повніше усвідомив сказане. — Це ми — творці, хоча наївно граємо роль «створених». Ми бачимо себе безпорадними вівцями, якими помикає Бог, що нас створив. Ми стаємо навколішки, як перелякані діти, благаючи допомоги, прощення та удачі. Та коли ми здогадаємося, що дійсно створені за подобою Творця, то почнемо розуміти, що й ми також, напевне, є Творцями. Коли ми усвідомимо цей факт — широко розчахнуться двері для реалізації людського потенціалу.

Ленґдон пригадав один абзац з твору філософа Менлі Палмера Хола. Цей абзац він запам’ятав назавжди: «Якби Бог не бажав, щоб людина стала мудрою, він би не наділив її здатністю думати і розуміти». Ленґдон знову поглянув на фреску «Апофеоз Вашинґтона» — символічне піднесення людини до стану божества. Створений стає Творцем.

— А найдивовижнішим є те, — продовжила Кетрін, — що як тільки ми, люди, навчимося керувати нашою істинною силою, матимемо гігантську можливість керувати нашим світом. Ми станемо спроможними програмувати нашу реальність, а не просто реагувати на неї.

Ленґдон задумливо опустив очі.

— Видається... досить небезпечним.

На обличчі Кетрін з’явився вираз страху... і захвату одночасно.

— Так, саме так! Якщо думки дійсно впливають на матеріальний світ, то ми мусимо бути дуже обережними у своїх думках. Руйнівні думки теж мають вплив, а ми знаємо, що руйнувати — набагато легше, аніж творити.

Ленґдон пригадав численні вчення про необхідність захисту древньої мудрості від людей лихих та негідних, щоб доступ до неї мали лише просвітлені уми. Він згадав про Невидимий коледж та прохання великого вченого Ісака Ньютона до Роберта Бойля «тримати в цілковитому секреті» їхні таємні дослідження. «Про це не можна нікому розповідати, — писав він 1676 року, — інакше світові буде завдано величезної шкоди».

— Тут є один цікавий аспект, — зауважила Кетрін. — Велика іронія полягає в тому, що всі основні світові релігії сторіччями спонукали своїх вірян приймати концепцію «віри» та «переконання». А тепер наука, яка сторіччями висміювала релігію як забобон, змушена визнати, що її наступною великою метою, наступним рубежем є не що інше, як наука про «віру» та «переконання», про силу зосередженого переконання та наміру. Та сама наука, яка колись підривала нашу віру в чудесне, тепер будує місток через нею ж створену розщелину.

Ленґдон надовго замислився над її словами. А потім повільно підвів очі на «Апофеоз».

— Маю запитання, — сказав він, поглянувши на Кетрін. — Я можу на мить повірити у свою здатність змінювати фізичну матерію своїми думками і досягати буквально всього, чого бажаю... Але ж я нічого не бачу довкола себе, що змусило б мене повірити у свої надприродні сили!

Кетрін знизала плечима.

— Ти просто недостатньо уважно дивишся.

— Та годі, мені потрібна реальна відповідь. А ти відповідаєш мені як проповідник. Мені ж потрібна відповідь науковця.

— Ти хочеш реальної відповіді? Ось вона. Якщо я дам тобі скрипку і скажу, що ти маєш здібність творити неймовірно прекрасну музику, то я не брехатиму. Ти і справді маєш таку здібність, але тобі знадобиться чимало попрактикуватися, щоб навчитися цю здібність виявляти. Точнісінько так само можна навчитися користуватися своїм мозком, Роберте. Добре спрямована думка є набутою навичкою. Випромінювання наміру потребує концентрації, як у лазерного променя, повної сенсорної візуалізації та глибокої віри. Ми довели це в лабораторії. І тут так само, як і у грі на скрипці, є люди, котрі мають більшу природну здатність, ніж інші. Звернімося до історії. Згадаймо просвітлені уми, які здійснювали чудесні діяння.

— Кетрін, тільки не кажи мені, що ти сама віриш у ці чудеса. Ну, серйозно віриш у перетворення води на вино, зцілення хворих дотиком руки...

Кетрін набрала повні легені повітря і повільно його видихнула.

— Я була свідком того, як люди перетворювали ракові клітини на здорові лише тим, що думали про них. Я була свідком того, як людські уми тисячами способів впливали на матеріальний світ. А коли ти бачиш, як це відбувається, Роберте, коли це стає частиною твоєї реальності, то деякі чудеса, про які ти читаєш, просто стають чимось цілком природним. І їх усвідомлення залежить тільки від їхнього масштабу.

Ленґдон замислився.

— Це дуже оптимістичний спосіб сприйняття світу, Кетрін, але мені це видається лише немислимим актом віри. А віра завжди давалася мені дуже важко, ти ж знаєш.

— Тоді не думай про це, як про віру. А просто як про зміну твоєї перспективи бачення, прийняття тої думки, що світ не є точнісінько таким, яким ти його уявляєш. В історичному плані кожен важливий науковий прорив починався з простої ідеї, яка загрожувала перевернути всі наші уявлення та переконання. З простого твердження, що «земля є круглою», глузували як з цілковито безглуздого і неможливого, бо люди гадали, що океани повиливалися б з планети. Геліоцентризм оголошувався єрессю. Обмежені уми завжди напускалися на те, чого не могли збагнути. Є ті, хто творять, і ті, що руйнують. Ця динаміка існувала у всі часи. Та зрештою творці знаходять послідовників, що їм вірять, кількість послідовників досягає критичної маси, і раптом світ стає круглим, а система — геліоцентричною. Змінилося сприйняття, і народилася нова реальність.

Ленґдон кивнув, подумки полинувши в минуле.

— У тебе якийсь дивний вираз обличчя, — сказала Кетрін.

— Та ні, то я так. Чомусь пригадалося, як в дитинстві вночі я інколи випливав на каное на середину озера, лягав на спину, споглядав зорі й думав про те, що ти мені зараз кажеш.

Вона з розумінням кивнула.

— У всіх нас є подібні спогади. Щось типу того, що лежання під зірками і вдивляння в небеса розширює твій світогляд і поглиблює розум. — Вона поглянула на стелю і попросила: — Дай мені свою куртку.

— Що?

Він зняв куртку і подав її Кетрін, а та склала одежину вдвоє і зробила щось на кшталт довгої подушки.

— Лягай.

Ленґдон ліг на спину, і Кетрін поклала йому голову на одну половину імпровізованої подушки. А потім сама лягла поруч — двоє дітлахів пліч-о-пліч на вузенькому балкончику вдивляються у величезну фреску Бруміді.

— Отак, — прошепотіла вона. — Згадай свій тодішній умонастрій — маленький хлопчик в каное... дивиться на зорі... його розум — відкритий і сповнений чудесного здивування.

Ленґдон спробував зробити, як вона сказала, але тієї миті, коли він зручно випростався на місточку, на нього несподівано накотилася хвиля втоми й