Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

— Касс, — почала я, відкладаючи газету. — Тобі потрібно відпочивати. Вночі я приготувала кілька порцій настою для зняття жару. Хочу передати їх Вельмору й відчинити крамницю. Може, комусь знадобиться допомога.

— Ти чула, що оголосили карантин? — його голос був серйозним.

— Чула, — відповіла я, стискаючи руки, щоб виглядати впевнено. — Але я не можу просто сидіти й чекати. Якщо хтось потребує допомоги, настої можуть стати в нагоді.

Касс довго дивився на мене, а потім зітхнув.

— Тільки ні до кого не підходь близько, — сказав він. — І не ризикуй більше, ніж це необхідно.

Я швидко побігла до Офелії. Вона саме закривала двері свого магазину, одягнена в довгу шаль із візерунками й теплий капелюшок, з-під якого вибивалися завитки русого волосся. Її щоки горіли від морозу, а в очах грала звична іскра кокетства.

— О, Корі, привіт, — сказала вона, повертаючи ключ у замку. — Я вже додому. Ти чула про карантин?

Я передала їй настої для Вельмора й одразу запитала, як він.

— У нього все ще жар, але він тримається, — відповіла вона, схрестивши руки на грудях. — Він буде радий твоїй допомозі.

— Касс теж захворів, — зізналася я. — Але якщо комусь ще знадобляться настої, я залишу їх у «Котельні».

Офелія уважно подивилася на мене.

— Бережи себе, Корі. І Касса теж. Він важливий для нас усіх.

Я лише кивнула й усміхнулася, перш ніж побігти далі.

На вулиці сліпило від снігу. Він продовжував повільно кружляти, осідаючи на дахах і землі, створюючи пухнастий килим. Повітря пахло морозом і свіжістю, а десь далеко чувся приглушений дзвін дзвіночків.

Коли я зайшла до «Котельні», там було людно, попри оголошений карантин. Відвідувачі, вочевидь, намагалися відчути трохи тепла й затишку перед можливою ізоляцією. У приміщенні було спекотно, пахло свіжою випічкою й кавою. Я залишила у Найтвіллів коробку з настоями, попросивши передати їх тим, хто потребуватиме, і купила для Касса теплий пиріг із яблуками та горіхами.

Повернувшись додому, я побачила, що у Кассандра знову піднявся жар. Він сидів на дивані з книгою, але було видно, що читання йому не дається. Його обличчя було бліде, а очі блищали від гарячки.

— Я принесла тобі щось смачне, — сказала я, передаючи йому випічку з «Котельні».

— Дякую, — прошепотів він, намагаючись усміхнутися.

Нола вже пішла готувати його улюблені страви, намагаючись якнайшвидше повернути в дім хоч трохи звичного тепла й затишку. Азар, здавалося, зовсім не звертав уваги на загальну метушню й мирно спав біля каміна, розтягнувшись на килимі.

Я сіла біля Касса й мовчки дивилася на нього. Його волосся було трохи скуйовджене, в руках він тримав книгу, але час від часу опускав погляд, ніби зовсім не бачив тексту. Мене тягнуло до нього, і я ледве стримувалася, щоб не торкнутися його. Я вже так звикла до його дотиків, що їхня відсутність здавалася майже фізичним болем.

Тієї ночі я не відходила від Касса. Я сиділа поруч, стежила за його диханням і давала настої, якщо потрібно.

***

Наступного ранку жар спав, і Кассандру стало помітно краще. Він виглядав бадьорішим і навіть дозволив собі прогулянку по двору.

— Як тільки ти повністю одужаєш, я від твоїх губ не відлипну, — промовила я з викликом, глибоко вдивляючись у його темно-сині очі, які зараз здавалися ще яскравішими на тлі блідого обличчя.

Кассандр трохи нахилив голову, і його губи розтягнулися в ніжній усмішці.

— Не можу дочекатися, — відповів він, у його голосі звучав тихий сміх, змішаний із теплотою, яка пробиралася до самого серця.