Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

— Але як це? А чому Джейн так засмучена?

— Ходімо, погріємось біля каміна, — Віктор завів дівчинку до будинку. За ними слідом пішли й батьки. По дорозі мама навмисно буденним тоном сказала:

- Дуже гарне дерево. Треба буде пересадити мої троянди, їм тепер буде темно під яблунею, — мама скористалася своїм улюбленим способом розряджати обстановку. Щоденні справи завжди рятують від смутку, як каже мама.

Джейн продовжувала сидіти на снігу, витираючи сльози. Вона згадала ранкову розмову Лексі та Анабель. Все ж фігура на снігу важливіша за мокрі штани. І зараз Джейн зображала фігуру розбитого серця, і здається, збиралася відточувати цю фігуру поки зовсім не замерзне. Вона була впевнена, що всі вже зайшли до будинку, коли відчула руку на своєму плечі. Лексі сіла поруч, обхопивши руками голову Джейн.

- Пробач мені.

— Це вже неважливо.

— Він повернеться і в нас буде королівське весілля. Так сказала Анабель. А діти завжди знають більше за дорослих.

  - Не цього разу Лексі. Не цього разу…