Читати книгу - "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України"

позбавлення волі організо­вується і надається, як правило, безпосередньо в камері у присутності не менш як трьох представників адміністрації. У разі необхідності невідкладного на­дання медичної допомоги такі засуджені переводяться до найближчого ліку­вально-профілактичного закладу ДДУПВП або органу охорони здоров’я. Ста­ціонарна медична допомога хворим засудженим до довічного позбавлення волі у багатопрофільних лікарнях і психіатричній лікарні надається у спеціально обладнаних палатах.

7. Ізольовано від інших категорій засуджених у лікувальних закладах ДКВС України тримаються також засуджені неповнолітні, а жінки тримаються окре­мо від чоловіків.

8. Тривалі побачення засудженим, які перебувають у лікувальних закла­дах, як правило, не надаються. Короткострокові побачення надаються началь­никами лікувальних закладів за встановленими нормами.

У разі тяжкої хвороби засудженого, що загрожує його життю, начальник лікувальної установи надає змогу близьким родичам засудженого відвідати його. Таке відвідування у рахунок чергових побачень не зараховується.

Якщо засуджені переводяться у лікувальні установи з дисциплінарного ізолятора, ПКТ, ОК, карцерів у зв’язку з членоушкодженнями або симуляці­єю хвороби, то час їхнього перебування у лікувальному закладі в строк відбу­вання дисциплінарного стягнення не зараховується.

У лікувальних закладах, які мають у своїй структурі психіатричні або ін­фекційні відділення (палати), установлюється режим, що забезпечує ізоляцію хворих, а також посилений нагляд за поведінкою всіх категорій засуджених.

9. У виправних колоніях на правах лікувальних адміністрація передбачає у розпорядку дня години проведення лікування, виховних, культурно-масових, оздоровчо-спортивних та інших заходів, організовує перевірки наявності засу­джених у приміщеннях відділень або палатах.

У разі відсутності необхідних медичних препаратів для лікування вони можуть бути отримані від родичів з дозволу медичної частини виправної ко­лонії. Такі ліки зберігаються у медичних частинах, видача їх хворим на руки забороняється. Вживання ліків засудженими здійснюється в присутності ме­дичного працівника.

Тривалі побачення у виправних колоніях на правах лікувальних засудже­ним надаються за нормами, встановленими для відповідного рівня безпеки ви­правної колонії. Засудженим, хворим на активну форму туберкульозу, тривалі побачення надаються за умов відсутності виділення мікобактерій туберкульозу. Неповнолітні діти засуджених на тривалі побачення допускаються у разі від­сутності медичних протипоказань у хворих.

Засуджені забезпечуються постільними речами, одягом, взуттям за сезо­ном, необхідним лікуванням, харчуванням за встановленими нормами за ра­хунок кошторису на утримання місць позбавлення волі.

10. Засуджені, які злісно порушують установлений порядок відбування покарання або ухиляються від лікування і обстеження (у першу чергу з при­воду хвороби, яка становить небезпеку для здоров’я інших осіб), за вмотивованою постановою начальника установи можуть бути переведені до дисциплі­нарних палат-ізоляторів. Таким засудженим щоденно надається прогулянка на свіжому повітрі тривалістю дві години, куріння у палатах-ізоляторах забо­роняється.

Вони виписуються з лікувально-профілактичних закладів і переводяться за місцем тримання у разі, якщо не становлять загрози для життя і здоров’я хворих, а також осіб, які їх оточують.

Забороняється хворих засуджених переводити у ПКТ чи ОК.

11. Якщо засудженого не влаштовує якість, форми, види лікування, яке надається йому у виправній колонії, чи з інших причин він має право, згідно з ч. 5 ст. 116 КВК України, звертатися за лікарськими консультаціями та ліку­ванням до установ, що надають платні медичні послуги.

Оплата таких послуг і придбання необхідних ліків здійснюються засудже­ними або їх родичами за рахунок власних коштів.

Консультації і лікування у таких випадках проводяться у медичних частинах за місцем відбування покарання під наглядом персоналу медичної частини.

12. У виправних колоніях забезпечується виконання санітарно-гігієнічних і протиепідемічних правил згідно з наказом ДДУПВП від 1 грудня 2003 р. № 224 «Про здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в криміналь­но-виконавчій системі».

Особи, які прибули до установ виконання покарань, проходять комплекс­ну санітарну обробку. Не менше одного разу на сім днів засудженим організо­вується миття в лазні з обов’язковою зміною натільної та постільної білизни, а за потреби — стрижка волосяних частин голови. Засудженим чоловікам забо­роняється мати бороду, дозволяється мати коротку зачіску, але в разі застосу­вання до них стягнень у виді поміщення до ДИО, карцеру, переведення в ПКТ, ОК вони підлягають стрижці.

У виправних колоніях середнього й максимального рівнів безпеки, секто­рах максимального рівня безпеки та дільницях посиленого контролю всім за­судженим, які тримаються в камерах, надаються щоденні прогулянки триваліс­тю одна година, а тим, які працюють за межами приміщень, — такою самою тривалістю в неробочі дні. Засуджені до довічного позбавлення, хворі на тубер­кульоз, забезпечуються щоденною прогулянкою тривалістю до двох годин.

Періодично піддаються дезінфекції водогінні мережі, приміщення для про­живання, харчування та інші комунально-побутові й кухонно-складські примі­щення. Забезпечується чітка робота пральні, сушильні, перукарні, дезкамери та інших об’єктів комунально-побутового призначення.

13. Для засуджених, які відмовилися від прийняття їжі, на підставі ч. 3 ст. 116 КВК України допускається примусове годування за медичним висновком.

Примусове годування голодуючого засудженого є крайнім заходом для збе­реження його життя і здійснюється у порядку, визначеному Інструкцією про умови тримання і порядок примусового годування в установах кримінально- виконавчої системи осіб, які відмовляються від уживання їжі, яка затверджена наказом ДДУПВП від 12 червня 2000 р. № 127, у випадках, коли роз’ясню­вальна робота та інші заходи впливу на засудженого залишаються безрезуль­татними, а подальше голодування загрожує життю.

Рішення про початок примусового годування приймає начальник устано­ви або особа, що виконує його обов’язки, на підставі письмового висновку ко­місії лікарів про значне погіршення стану здоров’я голодуючого та виникнен­ня загрози його смерті. Термін проведення комісією огляду визначає лікар, який здійснює нагляд за голодуючим. Про прийняте рішення щодо примусового го­дування засудженого повідомляється прокурор, який здійснює нагляд за до­держанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах.

Періодичність примусового годування визначається лікарем залежно від загального стану здоров’я особи, яка відмовляється від уживання їжі. Про кож­не примусове годування лікар робить запис у медичній картці голодуючого із зазначенням дати, складу та кількості введеної у стравохід поживної суміші,