read-books.club » Детективи » Леопард 📚 - Українською

Читати книгу - "Леопард"

231
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Леопард" автора Ю. Несбе. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 147 148 149 ... 154
Перейти на сторінку:
зникли. Все було марно. А потім знову спробує щезнути.

Харрі, тремтячи, закутався у білий готельний рушник і попрямував угору сходами, у номер.

Коли хмарина пропливла, на краю кратера не було нікого.

Харрі машинально почав шукати стрільця через оптичний приціл. Знайшов і мало не натиснув на гачок. Але зауважив його спину й те, що він крокує у бік машини. Відразу по тому «ренджровер» завівся, проминув їх і зник.

Він змістив оптичний приціл туди, де стояли Кая, Тоні та Лене. Налаштував приціл. Побачив підошви. Три пари.

Потім відкинув гвинтівку вбік, вискочив з машини й побіг навколо кратера, тримаючи у простягнутій руці службовий пістолет. Біжучи, молився. Упав навколішки поряд із ними. І, навіть ще не глянувши на них, збагнув, що програв.

Харрі відімкнув двері свого номера. Пройшовши у ванну, стягнув з голови просякнуту кров’ю пов’язку й замотав голову новим бинтом, який дав йому адміністратор готелю. Тимчасово накладені шви не дозволяли щоці розійтися, а от зі щелепою було гірше. Біля ліжка стояли вже спаковані речі. Одяг, який він мав зодягти в дорогу, лежав на спинці стільця. Він добув пачку цигарок із кишені, вийшов на балкон, сів на один із пластикових стільців. Холодом трохи погамувало біль у щелепі та щоці. Харрі поглянув на озеро, що виблискувало сріблом, котре він уже ніколи не побачить.

Вона померла. Свинцева куля півтора сантиметра у діаметрі прошила її праве око, знісши праву частину голови, вгативши великі білі зуби Тоні у його власний череп, зробивши у потилиці цілу вирву й розкидавши мізки по вулканічній лаві у радіусі близько ста метрів.

Тоді Харрі, зігнувшись, виблював просто на них якоюсь зеленою масою. Позадкував.

А зараз витягнув з пачки дві цигарки. Встромив до рота й відчув, як вони танцюють на зубах, бо зуби клацали. Літак за чотири години. Він домовився з Солом, щоб той одвіз його в аеропорт. Харрі був такий знесилений, що ледве стримувався, щоб не стуляти очі, утім, спати він не міг, та й не хотів. Першої ночі привидам приходити заборонено.

— …Марлон Брандо, — мовила вона.

— Що? — спитав Харрі, прикуривши цигарки й простягнувши одну їй.

— Той актор-мачо, якого я довго не могла згадати. Він має найбільш жіночний голос. І рот. До речі, чи ти зауважив, що він шепелявив? Невиразно, ніби обертоном, який вухо не ухоплює, зате мозок помічає.

— Розумію, що ти маєш на увазі, — мовив він, затягуючись і дивлячись на неї.

Вона була вся забризкана кров’ю, у скалках кісток, шматках плоті, бризках мізків. Довелось витратити чимало часу, перерізаючи пластикові мотузки, якими були зв’язані її руки, бо пальці його геть не слухалися. Нарешті, звільнившись, вона підвелася, а він так і стояв навкарачки.

Він не став їй на заваді, коли вона, схопивши Тоні за комірець куртки та ремінь, підтягла його до краю кратера й зіштовхнула вниз. Харрі не чув ані звуку, лише подих вітру. Він бачив, як вона дивилася у кратер, стоячи на самісінькому краю, а тоді обернулася до нього. Він кивнув. Їй не треба нічого пояснювати. Саме так треба було вчинити.

Вона кивнула підборіддям на тіло Лене Галтунг. Але Харрі захитав головою. Він усе зважив. І практичний, і моральний бік. Дипломатичні наслідки на одних шальках терезів, а могилу, до якої мала б змогу навідуватись мати, — на інших. Правду — і брехню, завдяки якій, можливо, життя буде стерпнішим. Потому він підвівся, підняв Лене Галтунг, мало не зламавшись під вагою цієї тендітної дівчини. Підійшовши до краю прірви, заплющився, відчув смуток, постояв хвильку, хитаючись. А потім відпустив її. Розплющившись, поглянув услід. Вона вже обернулась на цятку вдалині. А тоді й ця цятка розчинилася у вулкановім диму.

— У Конго щодня зникають люди, — мовила Кая, коли Сол віз їх на зворотному шляху, а він сидів на задньому сидінні, обіймаючи її.

Харрі знав, що рапорт буде небагатослівний. Жодних слідів. Зникли. Можуть бути хтозна-де. А відповіддю на всі поставлені питання буде лише: «У Конго щодня зникають люди». Така ж відповідь чекає й на неї, на жінку з бірюзовими очима. Бо так буде простіше. Ані трупів, ані внутрішнього розслідування, котре починають у випадках, коли поліцейський вимушений стріляти. Ані обтяжливого міжнародного інциденту. Справу не закриють, принаймні офіційно, але Лейке шукатимуть про людські очі. Лене Галтунг оголосять зниклою безвісти. Вона не купувала авіаквиток у Конго, та й імміграційні служби її теж не реєстрували. Так буде краще, отак скаже Хаген. Для всіх. Принаймні для тих, чия думка має вагу.

І жінка з бірюзовими очима кивне. Прийме його пояснення. Але, напевно, все зрозуміє, прислухавшись до того, про що він змовчав. Вона може обирати. Обрати його розповідь про те, що її дочка — мертва. Що насправді він цілився Лене просто межи очі, а не вище й трохи правіше, хоча й знав, що так було б правильніше. Але він боявся, що поцілить у свою колегу, жінку, з якою він працював у цій справі. Обрати таку правду чи брехню, що здіймає й жене шумливі хвилі, які обіцяють надію, а не згубу.

У Кампалі вони пересіли на інший літак.

Сиділи на пластикових стільцях бідя виходу на посадку, спостерігаючи, як приземляються й злітають літаки, поки Кая не задрімала і її голова не зсунулася Харрі на плече.

Вона прокинулась, коли дещо трапилось. Вона не знала, що саме, але щось змінилося. Температура у приміщенні. Ритм серцебиття. Чи обриси його блідого, змученого обличчя. Вона побачила, як він поклав мобільний назад у кишеню.

— Що трапилось? — спитала вона.

— Телефонували з Державної лікарні, — відповів Харрі, й погляд його, не зачепившись на ній, ковзнув повз, за великі панорамні вікна, а далі до обрію між бетонним укриттям аеродрому й сліпучо-блакитним небом. — Він помер.

Частина дев’ята

Розділ 91. Прощання

Коли ховали Улава Холе, накрапав дощ. Як і сподівався Харрі, людей поприходило менше, ніж на мамин похорон, але не так мало, щоб було образливо й прикро.

Потому Харрі та Сестреня, стоячи перед церквою, приймали співчуття від літніх родичів, про яких вони навіть не чули, давніх колег-наставників, котрих бачили уперше, й давніх сусідів, котрих знали на ім’я, але не пригадували в обличчя. Лише його колеги — Гуннар Хаген, Беата Льонн, Кая Сульнес та Бйорн Гольм — не мали такого вигляду, ніби вони заступили чергові місця на той світ. Ейстейн Ейкелан, ймовірно, теж стояв на Божій дорозі, але сіромаха виправдався, мовляв, напередодні перепив. Додавши, що Валянок не

1 ... 147 148 149 ... 154
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Леопард», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Леопард"